Власні і загальні назви різняться [[граматика|граматично]] і [[орфографія|орфографічно]]. Власні назви мають одну форму числа і пишуться з великої літери: ''Суми, Орел, Земля, Урал''.
Іменники, що відповідають на питання хто?, об’єднуютьсяоб’єднуються в семантичну групу назв істот. Сюди належать: назвиназви людей (хлопець, дядько, бабуся, дочка, дитя, мандрівник, інженер, професор, балерина, Микола, Олеся); назви тварин, птахів (ведмідь, лось, козуля, корова, вівця, Рябко, Мурчик, журавельжуравель, чапля, півень, індик, качка, синиця, снігур); назви міфологічних істот (лісовик, змій, відьма, русалка); назви померлихпомерлих (мрець, покійник, небіжчик); назви карт, шахових фігур (валет, пішак) та ін.
Решта іменників відповідає на питання що? і становить групу назв неістот: земля, острів, будинок, думка, мрія, питанняпитання. До цієї групи належать також іменники, що позначаютьпозначають сукупності людей, тварин тощо: юрба, натовп, загін, армія; зграя, табун, рій.
Поділ іменників на ці дві групи має формальне вираженнявираження. В іменників – назв істот форми знахідного відмінка однини і множини чоловічого роду збігаються з формами родового відмінка, а неістот – із формами називного відмінкавідмінка: бачу (кого?) брата, братів; шукаю (кого?) помічникапомічника, помічників; знаю (кого?) сусіда, сусідів; але бачу (що?) автомобіль, автомобілі; шукаю (що?) рукопис, рукописи; знаю (що?) вірш, вірші. Для іменників жіночого і середньогосереднього роду така диференціація характерна тільки у формі знахідного відмінка множини: бачу (кого?) сестер, каченят, але бачу (що?) картини, вікна.
Серед іменників виділяють назви загальні і власні. Узагальнене найменування ряду однорідних, однотипних предметів, істот, явищ є назвою загальною (корабель, підлогапідлога, письменник, сусідка, сніг, ожеледиця). Власні назви – це найменування одиничних предметів, істот чи явищ, виділенихвиділених із однотипного ряду, або найменування чогось (чи когоськогось), що (чи хто) є єдиним, неповторним. Наприклад: ОленаОлена, Іван, Суми, Україна, Стожари, Європа, «Всесвіт» (журнал) тощо. Власні назви завжди пишуться з великої літери.
Іменники поділяються й на інші семантико-граматичні групи, що залежить від особливостей їх лексичного значеннязначення. В основі такого поділу, як правило, лежить протиставленняпротиставлення за якоюсь ознакою (назви конкретні – абстрактні, одиничні – збірні, предметні – речовинні та ін.).
Іменники – назви предметів, явищ навколишньої дійсностідійсності, що пізнаються органами чуття людини, називаютьсяназиваються конкретними: сніг, книга, гребінь, квітка, Сиваш.
Абстрактні іменники не мають конкретного лексичноголексичного значення, а називають поняття, явища, властивості, які не можна сприйняти органами чуття: читання, простота, сум, виховання. Характерною ознакою абстрактних іменниківіменників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм: прикрість, убозтво, навчання, класицизм, героїзм. Абстрактні іменники вживаються переважно у формі одниниоднини.
Збірні іменники є назвами сукупності однакових чи подібнихподібних предметів, що сприймаються як єдине ціле: братствобратство, козацтво, гарбузиння, гайвороння, зілля, бадилля. ЗбірніЗбірні іменники не мають форми множини.
Іменники зі значенням речовинності називають одноріднуоднорідну речовину: тісто, молоко, залізо, кисень, папір, камінь, цемент. Речовинні іменники можуть мати форму тільки однини (азот, горох, бузина, срібло) чи множини (дріжджі, гроші).
=== Іменники зі значенням конкретності або абстрактності ===
|