Сяйво (роман): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
SoloWay (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 46:
=== Написання ===
Стівен Кінг написав книгу «на одному диханні». Лише одна сцена довго не вдавалась письменнику — момент, коли на Денні кидається напіврозкладений труп жінки з кімнати № 217. Кінг буквально ціпенів щоразу, коли намагався описати її. «Мені, як і хлопчику, герою моєї книги, зовсім не хотілося обличчям до обличчя зустрічатись із цим огидним створінням із ванни», — зізнавався Стівен. Декілька ночей поспіль, допоки епізод не було написано, йому снився однаковий страшний сон про ядерний вибух, у якому грибоподібна хмара перетворюється в гігантського червоного птаха, який женеться за автором. Як тільки Кінг закінчив сцену у ванній, ці кошмари припинились. Цей епізод Кінг писав, будучи натхненним «<nowiki/>[[Техаська різанина бензопилою (фільм, 1974)|Техаською різаниною бензопилою]]<nowiki/>», знятою [[Тоуб Гупер|Тоубом Гупером]], а також творчістю {{Не перекладено|Меріон Кровфорд||en|Marion Crawford}} і [[Чарлз Діккенс|Чарлза Діккенса]]. Кінг вважав, що в героях «Сяйва», як і «<nowiki/>[[Протистояння|Протистояння»]], наявна чуйність, притаманна людям із робочого класу, серед яких пройшло дитинство письменника. В інтерв'ю Кінг визнав, що над головним персонажем Джеком Торренсом в дитинстві знущався батька. На питання про те, чи дійсно роман є історією про привидів, чи все надприродне відбувається в уяві героя письменник відповів: «Джек Торренс насправді сам як будинок із привидами. Його переслідує привид батька — знову, й знову, й знову». Кульмінаційним моментом роману автор вважав сцену гибелі головного героя від вибуху в готелі, яка відбулася після того, як Джек каже сину, що любить його. Кухар Хеллоран у романі описаний як, певною мірою, карикатурний чорношкірий герой, який дивиться на світ крізь рожеві окуляри.[[Файл:Stanley_in_Snow.JPG|посилання=https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Stanley_in_Snow.JPG|ліворуч|міні|303x303пкс|На зображенні — готель «Стенлі», який надихнув автора для опису «Оверлука»]]Назву для роману автор запозичив із пісні [[Джон Леннон|Джона Леннона]] «{{Не перекладено|Instant Karma!||en|Instant Karma!}}», приспів до якої містив такі слова: «І всі ми сяємо все яскравіше та яскравіше». Автор вирішив не використовувати дослівну цитату «Ми сяємо», оскільки в цьому разі дієслово навіює асоціації з жаргоном афроамериканців. На написання роману автора наштовхнуло бажання дослідити таємничі пориви, що ховаються глибоко в душі. Як приклад Кінг навів заголовки {{Не перекладено|National Enquirer||en|National Enquirer}} і {{Не перекладено|Weekly World News||en|Weekly World News}} примірника кінця сімдесятих, типу «Немовля прибили до стіни». «Варто лиш вам заявити, що ви ніколи не дозволяли собі нічого схожого стосовно власних дітей, хоча кілька разів хотілося, — і ось він, готовий сюжет для жахастика», — відповідав він на питання журналістів.▼
▲Стівен Кінг написав книгу «на одному диханні». Лише одна сцена довго не вдавалась письменнику — момент, коли на Денні кидається напіврозкладений труп жінки з кімнати № 217. Кінг буквально ціпенів щоразу, коли намагався описати її. «Мені, як і хлопчику, герою моєї книги, зовсім не хотілося обличчям до обличчя зустрічатись із цим огидним створінням із ванни», — зізнавався Стівен. Декілька ночей поспіль, допоки епізод не було написано, йому снився однаковий страшний сон про ядерний вибух, у якому грибоподібна хмара перетворюється в гігантського червоного птаха, який женеться за автором. Як тільки Кінг закінчив сцену у ванній, ці кошмари припинились. Цей епізод Кінг писав, будучи натхненним «<nowiki/>[[Техаська різанина бензопилою (фільм, 1974)|Техаською різаниною бензопилою]]<nowiki/>», знятою [[Тоуб Гупер|Тоубом Гупером]], а також творчістю {{Не перекладено|Меріон Кровфорд||en|Marion Crawford}} і [[Чарлз Діккенс|Чарлза Діккенса]]. Кінг вважав, що в героях «Сяйва», як і «<nowiki/>[[Протистояння|Протистояння»]], наявна чуйність, притаманна людям із робочого класу, серед яких пройшло дитинство письменника. В інтерв'ю Кінг визнав, що над головним персонажем Джеком Торренсом в дитинстві знущався батька. На питання про те, чи дійсно роман є історією про привидів, чи все надприродне відбувається в уяві героя письменник відповів: «Джек Торренс насправді сам як будинок із привидами. Його переслідує привид батька — знову, й знову, й знову». Кульмінаційним моментом роману автор вважав сцену гибелі головного героя від вибуху в готелі, яка відбулася після того, як Джек каже сину, що любить його. Кухар Хеллоран у романі описаний як, певною мірою, карикатурний чорношкірий герой, який дивиться на світ крізь рожеві окуляри.
Одного разу трирічний син письменника Джо схопив один із рукописів батька, взяв кольорові олівці та розмалював роман, над який тоді працював Кінг. Коли Стівен це побачив, він подумав : «Мале гаденя, так би й прибив!». Письменник працював над «Сяйвом» і мав надію, що, якщо він напише про те, що його мучило — бажання зірватись на дітях, то в реальному житті нічого схожого не трапиться. Зі спроби зрозуміти ці емоції з'явився Джек Торренс. Зокрема, Кінг підсвідомо описував свій алкоголізм. На той момент він перейшов вже на міцніші напої — з пива на віскі. Він просив про допомогу єдиним доступним способом — прозою та чудовиськами. «Я написав „Сяйво“, не розуміючи, що пишу про себе. Самоаналіз ніколи не був моєю сильною характеристикою. Люди часто просять мене пояснити прихований смисл моїх історій, порівняти їх з реальністю. Я ніколи не заперечував, що між моїми книгами... та моїм життям існує певний зв'язок, але з часом я помітив цікаву закономірність: минають роки, і я раптом збентежено усвідомлюю, що знову переніс на папір власні проблеми, підсвідомо займаючись чимось схожим на внутрішній психоаналіз». Так, Кінг не міг працювати вдома, він орендував кімнату в жінки, яку так навіть ні разу й не зустрів — Стівен залишав чек на кухні щотижня. Книгу він написав приблизно за шість тижнів. Автор писав близько 5 тисяч слів щодня, а повністю обсяг роману сягав 200 тисяч слів.
У творі використовувався архетип «Поганого місця». Одного разу Кінг прочитав теоретичну статтю, де припускалось, що будинок з привидами – це психологічний акумулятор, що поглинає емоції. Таким чином психічний феномен, який вважають «привидами», є свого роду паранормальним кінофільмом – проекцією старих голосів і образів, які були частиною подій минулого. В описаній теорії припускалось, що мешканці будинку, загинувши, можуть залишити певні психічні сліди. «А той факт, що “будинків з привидами” уникають і що в них репутація Поганих місць, пояснюється тим, що найсильніші емоції – примітивні: гнів, страх і ненависть». Письменник казав, що сама ідея не претендує на істинність, але він ставився до цієї думки з повагою, оскільки вона знаходила відгук у його власному досвіді. У творі будинок з привидами постає як символ неспокутого гріху, в кожній з кімнат якого розігрується «особливий фільм жахів». Кінг згадував, що аудиторія підсвідомо співчуває людям, що перебувають у домашній пастці. У письменника на першому місці стояла історія, на відміну від вторинних характеристик — тематики, настрою та мови.
Ідейна цікавість книги полягає в привабливості насилля для добрих у душі людей. Деякі автори розглядали твір як пародію на американську мрію, в якій Джек постає як негативний портрет американської історії успіху, чоловік, що бажає слави та багатства за будь-яку ціну. У відповідь на це трактування Кінг пояснив, що Торренс сам зробив свій вибір і був відповідальним за вчинене. Тим не менш, існували й сили поза контролем Джека: «Що б не відбувалось, для нього, в певному сенсі, вже все було вирішено. Тому, його шлях призводить до загибелі. Ви можете піднятись у ієрархії готелю, тільки для цього потрібно бути готовити переступати через трупи. Уся історія готелю про це свідчить». Альбом із газетними вирізками постав як засіб зв'язку — він допоміг розкрити минуле та надати йому безпосереднього значення в теперішньому. У цьому контексті він виглядає, за словами автора, неприємним, він навіює погані спогади. Враховуючи драматизм експозиції історії, Кінг вважав «Сяйво» п'єсою, а не романом. Найбільшого впливу на книгу справив роман [[Річард Метісон|Річарда Метісона]] «{{Не перекладено|Пекельний будинок||en|Hell House (novel)}}».[[Файл:Dr. Sleep.jpg|міні|199x199px|Обкладинка видання роману «Доктор Сон» від [[Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»|Клубу Сімейного Дозвілля]]]]
== Продовження ==
{{Основна стаття|Доктор Сон}}
Під час промотуру своєї книги «<nowiki/>[[Під куполом]]<nowiki/>» у листопаді 2009 року Стівен Кінг сказав, що він, можливо, напише продовження «Сяйва». Хоча сам роман був завершений ним на позитивній ноті, на його думку, думка про те, як Денні Торренс зумів вилікуватись від психологічних ран, завданих йому готелем, є досить хорошою причиною для створення [[Сиквел|сиквелу]]. Головним героєм став сорокарічний Деніел Торренс, який мешкає в передмісті Нью-Йорка та працює санітаром у хоспісі, де за допомогою свого дару допомагає безнадійно хворим пацієнтам підготуватись до смерті. Кінг жартував, що Денні не лише виріс, але і одружився з [[Та, що породжує вогонь|Чарлі Макгі]]. Роман з назвою «Доктор Сон» з'явився в продажу 24 вересня 2013 року, через 36 років після публікації першої книги.
| |||