Відмінності між версіями «Біржа»

Жодних змін в розмірі ,  5 років тому
м
правопис, replaced: торгівельний → торговельний (2) за допомогою AWB
м (→‎Посилання: Українську енергетичну... перенесено до Див. також)
м (правопис, replaced: торгівельний → торговельний (2) за допомогою AWB)
'''Біржа''' ({{lang-de|Börse}}, від пізньолат. ''bursa'' — гаманець) — організований торгівельнийторговельний майданчик, на якому відбувається [[гуртова торгівля]] [[товар]]ами або [[цінні папери|цінними паперами]] у вигляді стандартизованих біржових угод. На біржі укладаються угоди по біржових товарах, в результаті чого утворюється динаміка [[цін|ціни]] тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, що дає змогу орієнтуватися учасникам ринку та прогнозувати хід торгів в майбутньому.
 
В наш час біржа — [[юридична особа]], що забезпечує регулярне функціонування організованого ринку [[товар]]ів, [[валюта|валют]], [[цінні папери|цінних паперів]], похідних фінансових інструментів. Біржа гарантує виконання угод, кожен член біржі проходить процедуру [[лістинг|лістингу]], де перевіряються повністю всі дані про компанію — від фінансової звітності, до моральних якостей керівника. Все це мінімізує ризики щодо невиконання угод та робить торгівлю на біржі більш зручною та впевненою.
Важливу роль відігравали біржі в організації торгівлі збіжжям. Лише на одній Одеській біржі щорічно протягом 1900-1914 років хліба продавали на 65 млн. рублів. У зв'язку зі значним попитом на збіжжя були відкриті Миколаївська (1885 р.), Бердянська (1902 р.), Херсонська та Маріупольська (1905 р.), Кременчуцька (1908) та Єлисаветградська (1910 р.) біржі. Вони виступали центрами внутрішньої й зовнішньої хлібної торгівлі.
 
Усього в Україні на початку ХХ століття працювали 11 бірж. Із них три - Одеська, Київська та Харківська - були товарно-фондовими, інші вісім - товарними. Хоча всі українські біржі знаходилися у підпорядкуванні Ради торгівлі та мануфактури при Міністерстві фінансів Російської імперії, вони, проте, мали автономію в розв'язанні питань торгівельноторговельно-промислового характеру. Біржі проводили самостійну політику щодо відбору товарів, представлених на продаж усередині та за межі імперії, оформляли документи на партії вантажів, що підлягають вивозу в інші країни, стягували митні збори за провезення товарів через кордон.
 
Про важливість подібної роботи свідчить такий приклад. У червні 1886 року до Одеського Біржового комітету звернулися члени Російського товариства пароплавства й торгівлі зі скаргою на дії турецької влади. Остання в односторонньому порядку почала вимагати від купців сертифікати про походження товарів, придбаних на Одеській біржі, з візою турецького консула. При цьому сертифікати повинні були засвідчувати кожну одиницю вантажу, а за візу слід було сплачувати 8% від вартості товару. За відсутності подібних сертифікатів із купців у турецьких портах почали стягувати мито у розмірі 30% від вартості товарів. Голова Біржового комітету в доповідній записці на ім'я Одеського градоначальника повідомив, що дії турецьких можновладців є неправомірними. Згідно з рішенням членів комітету, гофмаклерові Одеської біржі С.Г. Бернштейну було доручено видавати по одному сертифікату на весь однорідний вантаж на судні. На підставі статті 2688 XI тому Зведення законів Російської імперії біржовим маклерам було дозволено стягувати за експертизу товарів до 5 руб., якщо партія товару не перевищувала 1000 руб. і не більше 10 руб., коли товар оцінювався дорожче. Канцелярія градоначальника сповістила турецького консула в Одесі про те, що він не має повноважень візувати вантажі, які купуються на місцевій біржі, а турецька влада не має права знову стягувати з купців плату за товари. Таким чином, Біржовий комітет захистив інтереси перевізників і покупців, що доправляли придбані на Одеській біржі товари до Туреччини.
19 388

редагувань