Франко-індіанська війна: відмінності між версіями

Між французами та англійцями великою площею земель володіли місцеві племена. [[Мікмаки (індіанці)|Мікмаки]] на півночі та абенаки частково у [[Нова Шотландія|Новій Шотландії]], східній частині Канади та сучасному [[Мен (штат)|Мені]].<ref>Jennings, pp. 9, 176</ref> [[ірокези]] зберігали вплив на значній території на півночі Нью-Йорку та в Огайо, а також на землях делаварів, шауні і мінго. Ці племена були залежними від ірокезів у плані укладання угод.<ref name=A2K_23>Anderson (2000), p. 23</ref> Далі на південь домінували племена катаоба, [[кріки]], чокто і [[черокі]].<ref>Jennings, p. 8</ref> Коли розпочалася війна, французи використовували свої торгівельніторговельні зв'язки для рекрутування новобранців з племен на захід від району Великих Озер (ця територія уникла конфлікту між французами та британцями), а саме [[Гурони|гуронів]], місасауга, [[оджибва]], віннебаго і потавтонів. Британці залучилися підтримкою ірокезів, а також черокі, до змін, що призвели до їх війни з британцями у 1758. У 1758 уряд Пенсильванії успішно провів Істонські переговори, у результаті яких племена Огайо пообіцяли зберігати нейтралітет у обмін на територіальні поступки та інші відшкодування. Більшість інших північних племен стали на бік французів, основних торгівельнихторговельних партнерів та постачальників зброї. Як британці, так і французи вели перемовини з кріками та черокі як щодо їх лояльності, так і щодо нейтралітету у війні. Участь у війні на іншому боці з порушенням офіційних домовленостей стала звичним явищем для невеликих груп індіанців.