Рагузька республіка: відмінності між версіями

У XI — XII століттях унаслідок загального економічного підйому в [[Середземне море|середиземномор'є]] розвиток Дубровника як торгівельноготорговельного і ремісничого центру прискорилося. Зручні шляхи зв'язку з внутрішніми регіонами [[Балканський півострів|Балкан]] і, по морю, зі всією Європою сприяли перетворенню міста на важливий центр посередницької торгівлі, а також ремісничого виробництва (перш за все, суднобудування і деревообробки). Особливе значення мали торгівельніторговельні зв'язки Дубровника з сусідніми слов'янськими князівствами. Після перемоги дубровчан над військами [[Сербія|сербського]] князя [[Стефан Неманя|Стефана Немані]] в 1186 р. був підписан перший договір про дружбу і свободу торгівлі в сербських землях. У 1189 р. аналогічна угода була підписана з [[Боснія|Боснією]] (у ньому вперше згадана слов'янська назва міста — Дубровник). У [[1192]] р. імператор [[Ісаак II Янгол]] надав дубровницьким купцям право безмитної торгівлі у Візантії. Потім були підписані торгові угоди з італійськими [[комуна|комунами]].

Після приєднання Дубровника до володінь Венеціанської республіки на морську торгівлю міста були накладені ряд обмежень. В той же час заохочувалася сухопутна торгівля із слов'янськими державами Балканського півострова. Розширення торгівельнихторговельних зв'язків Дубровника з Сербією, Боснією і Болгарією сприяло економічному прогресу в цих державах в XIII—XIV століттях. У цей період Дубровник став найбільшим торгівельнимторговельним центром Східною [[Адріатичне море|Адріатіки]], через який здійснювалися торгівельніторговельні зв'язки Європи з Балканами. Із слов'янських держав через Дубровник вивозилася, головним чином, продукція сільського господарства і хутра, а ввозилася зброя, скляні і металеві вироби. Найбільшу статтю доходу міста складала торгівля [[кухонна сіль|сіллю]]. Особливо міцними були позиції дубровницьких купців в Сербії, де їм були надані багаточисельнічисленні торгівельніторговельні привілеї і монополії на розробку надр (у тому числі шахти по видобутку дорогоцінних металів). Поселення дубровчан виникли у всіх крупних містах балканських держав, причому ці колонії користувалися правами внутрішньої самоврядування. Одночасно розвивалася торгівля Дубровника з Венецією, де товари дубровніцких купців були звільнені від мита.

В кінці XIV століття з'явилася [[Османська імперія|турецька]] загроза для існування Дубровницької республіки. Османська імперія поступово захоплювала балканські держави, наближаючись до кордонів Дубровника. У місто почався масовий приплив слов'янських біженців, велися фортифікаційні роботи і в прискореному темпі зводилися зміцнення на підступах до Дубровнику. Місто стало однією з найпотужніших фортець на Балканах. Одночасно правляча еліта держави почала проводити політику заспокоєння. Вже в 1430-х рр. була підписана перша торгова угода Дубровника і Османської імперії. У 1458 р. республіка офіційно визнала [[сюзеренітет]] султана і зобов'язалася сплачувати дань, замість чого її була надана свобода торгівлі на території імперії. У 1481 р. розмір дані був підвищений до 12 500 дукатів на рік. Проте залежність республіки від Османської імперії була украй слабка і фактично обмежувалася сплатою дані. Навпаки, надання виняткових привілеїв дубровницьким купцям в імперії створило сприятливі умови для подальшого розвитку міста і його торгівлі. Дубровник став основним торгівельнимторговельним каналом Османської імперії на Адріатиці, а поселення дубровчан в турецьких містах на Балканах зберегли широку автономію і фактично монополізували торгівельнуторговельну діяльність в регіоні. Дубровницькі судна мали право плавання по [[Чорне море|Чорному морі]], закритому для кораблів інших країн. Посередницька торгівля між Османською імперією і італійськими державами стала головною сферою економіки міста.

Залежність економіки республіки від торгівлі з Османською імперією зумовила політику нейтралітету, займаєму Дубровником під час військових конфліктів турків із західними державами. Нейтралітет дозволяв продовжувати торгівельніторговельні стосунки з обома воюючими угрупуваннями і сприяв розширенню сфери дубровницької торгівлі, що тепер включає [[Єгипет]], [[Сирія|Сирію]] і [[Іспанія|Іспанію]]. У всіх великих портах [[Середземне море|Середземного моря]] були створені постійні представництва республіки. Флот Дубровника перевищив 200 кораблів. Навіть коли в кінці XVI століття під натиском папи римського республіка надала свій флот в розпорядження [[Іспанія|Іспанії]] для боротьби з мусульманськими піратами і васалами [[Порта|Порти]], Османська імперія не виступила проти, бажаючи використовувати Дубровник для продовження торгівлі з європейськими державами. Економічна і військова потужність Дубровніцкої республіки, підтримуваної турками, дозволила їй стати головним суперником Венеції в Середземному морі і Адріатиці.

З кінця XVI століття почався процес зниження торгівлі Дубровника і занепаду республіки, викликаний великими географічними відкриттями, переміщенням європейських торгівельнихторговельних шляхів в [[Атлантичний океан]], зростанням конкуренції [[Франція|французьких]], [[Нідерланди|голандських]] і [[Англія|англійських]] купців на морі, а слов'янських і [[Греція|грецьких]] — на Балканах. Різко загострилися відносини з Венецією, яка розгорнула боротьбу за розширення своїх позицій на Адріатиці і намагалася витіснити Дубровник з турецького ринку. Венеціанська республіка перешкоджала дубровницькій торгівлі з Італією і почала стягувати мита за провезення товарів по Адріатичному морю. У 1602 р. венеціанці організували повстання проти влади Дубровника на острові Ластово. У 1630—1633 рр. між Дубровником і Венецією спалахнув військовий конфлікт за контроль над островом [[Локрум]]. Дубровницька республіка була вимушена все більше орієнтуватися на Османську імперію, без підтримки якої боротьба з Венецією була неможлива. В результаті в XVII столітті Дубровник став найвірнішим серед європейських держав союзником турків.

Під час [[Кандійська війна|Кандійської війни]] (1645—1669) торгівельнаторговельна діяльність Дубровника дещо пожвавилася, проте союз республіки з Портою викликав напади на її територію [[Хорватія|хорватських]] [[ускоки|ускоків]] і [[Чорногорія|чорногорців]], що розорили прибережні області Дубровника. У 1667 р. в місті стався великий [[Землетрус у Дубровнику|землетрус]], який забрав життя понад 5 000 чоловік і зруйнував більшість будівель міста. Поступово місто було відбудоване, проте воно всеж почало занепадати. Ослабленням Дубровника скористалася Венеція, що підсилила тиск на республіку, пропонуючи їй своє заступництво. Дубровнику довелося в 1684 р. номінально визнати [[сюзеренітет]] імператора [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]] і короля Угорщини [[Леопольд I Габсбурґ|Леопольда I]], бажаючи використовувати його проти домагань Венеції. Коли в 1694 р. венеціанська армія окупувала [[Требин'є]] і [[Герцеговина|Герцеговину]], відрізавши таким чином республіку від території Османської імперії, імператор домігся виведення військ Венеції. Проте, в 1699 р., згідно з умовами [[Карловицький мир|Карловицького миру]], Далмація перейшла під владу Венеції. Щоб не дати можливості венеціанцям в майбутньому атакувати Дубровник з суходолу, республіка поступилася двома невеликими ділянками своєї території Османській імперії, відмежувавшись таким чином від венеціанських володінь на материку. Одна з цих ділянок, на північному кордоні довкола містечка [[Неум]] зараз є єдиним виходом [[Боснія і Герцеговина|Боснії і Герцеговини]] до Адріатики.

В кінці XVII—XVIII столітть економіка Дубровницької республіки зазнала повного занепаду. Практично повністю припинилася підприємницька і торгівельнаторговельна діяльність Дубровника на Балканах і в [[Левант]]і, деяке значення зберегло лише перевезення іноземних вантажів по Адріатиці. В середині XVIII століття, з кінцем венеціанського панування в Середземномор'ї, дубровницька торгівля дещо пожвавилася, проте вона не могла витримати конкуренції Франції, що отримала особливі привілеї в Османській імперії. У період [[Російсько-турецька війна 1768-1774|російсько-турецької війни]] 1768—1774 р. республіка виступила на стороні Порти й надала свій флот для ведення військових дій проти [[Росія|Росії]]. Але в 1775 р. до гавані Дубровника увійшла велика ескадра [[Орлов Олексій Григорович|графа Олексія Орлова]]. Вважається також, що Дубровник був першою європейською державою, яка визнала в 1776 р. незалежність [[США]].