Вікіпедія

Сайда (місто): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Bot Gluck (обговорення | внесок)
Боти
19 388 редагувань
м правопис, replaced: торгівельні → торговельні (14) за допомогою AWB
Рядок 14:
До складу Єгипту Сідон входив як залежна, але самоврядна держава. У внутрішні справи міської громади фараони не втручалися і у відносинах з місцевими мешканцями сідонський цар поводив себе як повновладний володар. Та й виконувати розпорядження єгиптян Зімріда не квапився. Скажімо, розпорядження фараона надати допомогу [[Бібл]]у в його боротьбі з [[Абдаширта|Абдаширтою]] сідонці фактично проігнорували, і лише коли у Фінікії з'явилося єгипетське військо продемонстрували покірність. Але й це не завадило Зімріді укласти союз с сином Абдаширти [[Азіру]] і перехоплювати біблські кораблі, що поспішали на допомогу єгипетського гарнізону [[Сіміра|Сіміри]]. Щоправда, останнім прихистком царя Бібла, якого скинули власні співгромадяни, був саме Сідон. Він намагався відплисти до Єгипту, але був вбитий під час заворушень, спровокованих у Сідоні агентами Азіру.
 
Допомога Азіру і його союзника Арвада стала в нагоді, коли Зімріда почав війну проти сусіднього Тіра. Щастя було на стороні сідонців, і хоча вони не захопили саме вороже місто, вони приєнали до себе землі тірян на континенті включно із [[Ушу|Ушу (Старим Тіром)]]. Водночас Зімріда вів дипломатичну гру з [[Ехнатон]]ом, сподіваючись з єгипетською допомогою розширити свої володіння на півночі. Єгиптяни у Фінікії з'явилися, однак, лише за часів [[Хоремхеб]]а. І відновили статус-кво, що існував до війн Зімріди. Пізніші сідонські царі [[Яппадді]] і [[Імту]] згадуються в суто миролюбному контексті — як торгівельніторговельні партнери Угаріта.
 
Навала [[народи моря|«народів моря» (біля 1200&nbsp;р. до н.&nbsp;е.)]] оминула Сідон. Більше постраждали [[Арвад]] і Тір, а Угаріт взагалі припинив своє існування. Лише пізніше цар [[Аскалон]]а&nbsp;— одного з царств, утворених [[філістимляни|філістимлянами]],&nbsp;— атакував Сідон з суходолу. Напад був несподіваним, сідонці зазнали нищівної поразки і змушені були рятуватися втечею. Частина біженців опинилася у Тірі, який після цього пережив «друге народження»<ref>[[Юстин]], XVIII, 3, 9</ref>, частина&nbsp;— в Арваді<ref>[[Страбон]]. Географія, XVI, 2, 13</ref>. Дехто пізніше повернувся до рідного міста і разом з мешканцями, що залишилися після філістимської навали, відновили Сідон.
Рядок 20:
=== Доба незалежності ===
[[Файл:Sidon College site.jpg|міні|left|240пкс|Залишки фінікійських будинків, знайдені на місці Коледжа Жерара у Сідоні]]
Зростанню Сідона сприяв наплив на узбережжя етнічно близьких до фінікійців ханаанеїв, що змушені були залишити землі в глибині континенту під тиском [[арамеї]]в і [[євреї]]в&nbsp;— про те, що вони шукали порятунку в «землі сідонський», повідомляє, зокрема, й Біблія<ref>[[Книга Ісуса Навина|Нав]]. XI, 8</ref>. Місто швидко повернуло собі роль одного з найбільших ремісничих і торгівельнихторговельних центрів Фінікії, а із занепадом Єгипту і втратою фараонами своїх азійських володінь (щопізніше за часів [[Рамсес XI|Рамзеса XI]]) здобуло незалежність.
Сідон у цей час володів чималою ділянкою узбережжя&nbsp;— у його підпорядкуванні знаходилося сім менших міст, землі, придатні для ведення сільського господарства, а головне&nbsp;— торгівельнийторговельний шлях до [[Бекаа|долини Бекаа]] і далі на схід. Завдяки цьому місцеві купці контролювали обмін між передньоазійськими країнами з одного боку, і долиною Нілу та басейном Середземного моря з іншого. Постачали до сусідніх країн вони і суто фінікійські товари&nbsp;— ткані, одежу, скло, пурпур, а також цінні породи деревини з [[Ліван (хребет)|ліванських гір]].
 
[[Файл:Sidon-coast.jpg|міні|380пкс|Сідон. Північна бухта]]
Якщо не вистачало ресурсів для самостійних експедицій, сідонці укладали «товариські» угоди з іноземцями, так звані «[[хубур]]и». Одним з таким партнерів був єгиптянин [[Уректер]], чий торгівельнийторговельний дім мав «штаб-квартиру» у [[Таніс]]і. В операціях з ним були задіяні одразу п'ятдесят сідонських кораблів, що належали не лише царю, але й представникам міської знаті, «[[мужі Сідона|мужам Сідона]]». ТоргівельнийТорговельний флот базувався у захищеній північній гавані міста, в той час як південна затока використовувалася для кораблів рибалок і збирачів черепашок.
 
На відміну від сусіднього Тіра місто не виводило власних [[Фінікійська колонізація|колоній]], але вихідці з Сідона швидше за все були у складі переселенців. Іноді саме так інтерпретують згадку про «[[сідонські люди|сідонських людей]]» у [[Карфаген]]і та деяких інших заморських містах, проте більшість дослідників впевнена, що у цих випадках йдеться про особливу категорію населення Тіра, яка не мала до Сідона прямого стосунку. Натомість очевидно, що сідонці активно торгували із одноплемінниками в інших куточках Середземного моря і в цьому сенсі колонізація мала загальнофінікійський характер
Рядок 31:
=== Загострення суперництва з Тіром і ассирійська загроза ===
[[Файл:Woodtrade.jpg|міні|300пкс|Фінікійські кораблі, завантажені деревиною. Барельєф з палацу [[Саргон II|Саргона II]] в Дур-Шаррукіні. [[Лувр]]]]
На межі [[12 століття ст. до н. е.|XII]]—[[11 століття до н. е.|XI ст. до н.&nbsp;е.]] Сідон вперше зіткнувся із [[Ассирія|ассирійцями]]. Похід [[Тіглатпаласар I|Тіглатпаласара I (1115—1077 гг. до н. э.)]], щоправда, не був руйнівним для фінікійців. Від загарбників вони відкупилися багатими подарунками. У наступному столітті сідонців більше непокоїло піднесення Тіра, що почав претендувати на домінування в усій Південній Фінікії (або ж «землі сідонській», як її називали сучасники). До того ж тіряни уклали союз із [[ізраїль]]ським царем [[Соломон]]ом, який позбавив Сідон монополії на суходільну торгівлю і відтіснив його від нових торгівельнихторговельних шляхів, що поєднували Фінікію з басейном [[Червоне море|Червоного моря]].
 
Наприкінці [[10 століття до н. е.|X ст. до н.&nbsp;е.]] нове піднесення переживає Єгипет. Фараону [[Шешонк]]у вдалося відновити сюзеренітет над Фінікією, і Сідон змушений був визнати єгипетську зверхність. У [[876 до н. е.|876&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] на узбережжі Середземного моря знову з'явилися ассирійці. Сідонці погодилися виплатити [[Ашшур-назір-апал II|Ашшурнасірпалу II]] данину і їхня делегація була навіть присутня на освяченні нової ассирійської столиці [[Кальху]]. [[Салманасар III]] у [[858 до н. е.|858&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] теж встиг зібрати данину з міста&nbsp;— до того як був зупинений арамейсько-фінікійською коаліцією при [[Каркар]]і. Проте Сідон до цього союзу не приєднався&nbsp;— його влаштовував статус «привілейованого» данника, в обмін на який він отримав в ассирійців торгівельніторговельні привілеї.
 
У [[738 до н. е.|738&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] Фінікію до своїх володінь міцніше приєднав [[Тіглатпаласар III]]. Сідон серед його данників не згаданий, але це може означати як включення міста безпосередньо до складу його держави (так сталося з Сімірою) чи підпорядкування його Тіру (на чому наполягають деякі дослідники), так і просто свідчити про лояльне виконання сідонцями своїх зобов'язань&nbsp;— на відміну від бунтівливих сусідів. Показово, що коли після смерті Тіглатпаласара III [[727 до н. е.|727&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] в Фінікії спалахнуло повстання, Сідон досить швидко перейшов на бік ассирійців і навіть допомагав [[Салманасар V|Салманасару V]] під час облоги Тіра.
Рядок 66:
[[Ешмуназар II|Ешмуназар II (475&nbsp;— 461&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.)]], нав відміну від батька та діда відмовився від статуса жерця, можливо тому, що вже не відчував загрози для своєї влади. Сідонці брали активну участь у бойових діях на боці персів, зокрема і при [[Еврімедонт]]і. Місто підтримало [[Артаксеркс I|Артаксеркса I]] і під час боротьби за зміцнення його влади всередині перської держави. На знак вдячності той передав сідонському царю [[Дор]], [[Яффа|Яффу]] і частину [[Шарон (рівнина)|Шаронської рівнини]]. Ще ніколи володіння Сідона не були такими великими. Все це дозволило місту вперше в історії перетворитися на виробника і навіть експортера сільськогосподарської продукції, і цим компенсувати втрати від згортання міжнародної торгівлі внаслідок тривалих [[греко-перські війни|греко-перських війн]]. Чималі доходи дозволили Ешмуназару II розпочати перебудову храму Ешмуна за перським зразком. Цю справу продовжив і його двоюрідний брат [[Бодаштарт]] (відомий також за іменем Ятонмілк, [[461 до н. е.|461]]&nbsp;— [[449 до н. е.|449&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.]])
 
=== Панування торгівельноїторговельної олігархії ===
За часів Бодаштарта, який отримав владу в досить юному віці, посилився політичний вплив «мужів Сідона»&nbsp;— представників знаті, власників кораблів і великих купців. Вже при похованні попередника цар недвозначно натякав на можливість узурпації влади цією торгівельноюторговельною олігархією. Так і сталося після смерті Бодаштарта. «Мужі Сідона» привели до влади [[Баалшиллем І|Баалшиллема І]]&nbsp;— засновника нової царської династії.
 
Новий монарх домігся від персів безпрецедентної поступки&nbsp;— дозволу карбувати власну [[монета|монету]]. При чому як дрібну срібну, так згодом і більш ходову бронзову. Завдяки цьому Сідон зміцнив свій статус головного торгівельноготорговельного і фінансового центру усього Східного Середземномор'я. І хоча через кілька десятиріч карбувати монету почали й інші фінікійські міста, своїм провідним статусом сідонці не поступилися. На відміну від сусідів&nbsp;— тірян, що віддавали перевагу торгівлі з власними колоніями, сідонські купці зосередили в своїх руках обмін із грецьким світом, що відкривало перед ними ширші можливості&nbsp;— і економічні, і політичні.
 
[[Файл:Votive statue from eshmun.jpg |міні|left|200пкс|Мармурова статуя царевича з храму Ешмуна, близько 400&nbsp;р. до н.&nbsp;е. Національний музей, [[Бейрут]]]]
Рядок 75:
 
=== Еллінізація і повстання проти Персії ===
Допомога Сідона [[Стародавні Афіни|Афінам]] сприяла її зближенню із греками. З початку [[4 століття до н. е.|IV ст. до н.&nbsp;е.]] розпочинається швидка [[еллінізація]] міста, чому не в останню чергу сприяла близькість внутрішнього устрою грецьких і фінікійських міст та спільні торгівельніторговельні інтереси. Баалшиллем ІІ переводить сідонську монетну систему на [[аттичний монетний стандарт|аттичний стандарт]]. Сідонці оселяються в [[Коринф]]і і Афінах, фінікійці сприймають засвоюють культуру і мову греків.
 
Наступник Баалшиллема ІІ [[Абдаштарт І|Абдаштарт І (372&nbsp;— 362&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.)]] взагалі отримав прізвисько Філелін. У [[367 до н. е.|367&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] афінські [[еклесія|народні збори]] ухвалили рішення про надання сідонському царю і його нащадкам [[проксенія|проксенії]] (так звана «[[сідонська псефізма]]») і фактично звільнили сідонських купців від сплати мит. Натомість різко погіршилися стосунки міста із Ахеменідами. Сподіваючись на підтримку греків і єгиптян, Абдаштарт І у [[362 до н. е.|362&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] підняв повстання проти перської влади. На сідонських монетах замість зображення перського володаря почали карбувати профіль Абдаштарта I. З появою у Заріччі фараона [[Тах]]а з єгипетським військом сидонці приєдналися до нього<ref>[[Плутарх]]. Агесилай, 37</ref>. Проте в тилу у Таха спалахнув заколот, очолений [[Нектанеб II|Нектанебом]]. Фараон сам змушений шукати прихистку в Сідоні<ref>[[Плутарх]]. Агесилай, 38</ref>. Згодом Тах здався царю і був ним прощений. Але Сідон за непослух був покараний. Місто було позбавлено автономії і навіть його монетний двір перейшов у розпорядження сатрапа [[Кілікія|Кілікії]] [[Маздай|Маздая]].
Рядок 93:
 
[[Файл:Ptolemaeus IV.jpg|міні|left|180пкс|Тетрадрахма з зображенням Птолемея IV, карбована у Сидоні наприкінці III ст. до н.&nbsp;е.]]
У [[301 р. до н. е.]] місто опинилося під владою Птолемея I і ціле сторіччя залишалося під контролем його нащадків, які всебічно спряли подальшій еллінізації Фінікія. Грецьку мову почали використовувати не лише в спілкуванні з новою владою, але й в щоденному житті міської громади. Внутрішній устрій Сідона також мало відрізнявся від устрою звичайних грецьких полісів. Коли у [[280 до н. е.|280&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] місцева царська династія перервалася, на сідонський трон [[Птолемей ІІ]] всадив свого стратега [[Філокл (цар Сідона)|Філокла, сина Аполлодора]]<ref>[[Феокрит]], Іділ., XVII, 110</ref>, і це вже не викликало жодних заперечень з боку громадян. У [[275 до н. е.|275&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] царська влада в Сідоні взагалі була скасована і надалі місто очолювали обрані посадовці - [[рабі]] (його також на грецький лад іменували [[архонт]]ом) та [[суфет]]и. Фактично ж усі важелі впливу зосереджувалися в руках міської ради, що стояла на сторожі інтересів торгівельноїторговельної олігархії.
 
[[Файл:Ancient Orient Museum Istanbul 2008 (26).JPG|міні|160пкс|Вівтар із зображенням бика. I ст.. до н.&nbsp;е.]]
Рядок 152:
 
[[Файл:Wenceslas Hollar - Tyre near Sidon (State 1).jpg|міні|left|300пкс|Сідон у XVII ст. Гравюра [[Вацлав Голлар|Вацлава Голлара]]]]
Сідон знову перетворився на центр міжнародного обміну. Цим скористався [[шуф]]ський емір [[Фахреддін II|Фахреддін II (1590—1632)]], який приєднав місто до свої володінь і проголосив себе «еміром Лівану». Фахреддін побудував біля Сідона свою резиденцію, а в самому місті [[Хан іль-Франж (Сідон)|караван-сарай]] для європейських торгівців. У [[1608]]&nbsp;р. він уклав самостійну торгівельнуторговельну угоду з [[Тоскана|Тосканським герцогством]], створив регулярну армію і оновив фортечні мури. Занепокоєний султан доручив паші Дамаска усунути непокірного васала. У [[1613]]&nbsp;р. Фахреддін залишив батьківщину, проте у [[1618]]&nbsp;р. повернувся і перетворив Ліван на цілком самостійну державу, головним портом якої став саме Сідон. За обсягами торгівлі місто поступалося лише [[Александрія Єгипетська|Александрії]] і [[Ізмір]]у.
 
[[Файл:Sidon2009c.JPG|міні|200пкс|Хан іль-Франж, караван-сарай, збудований Фахреддіном II для європейських торгівців]]
Врешті решт османам вдалося захопити і стратити Фахреддіна та його родичів. І надалі Сідон намагалися не випускати з підпорядкування Стамбула. Після [[1660]]&nbsp;р. був створений навіть окремий Сідонський [[ейялет]], якому була підпорядковане узбережжя і Палестина. Гірські райони, однак, до складу ейялета не входили. З середини [[17 сторіччя|XVII ст.]] особливу роль у місцевій торгівлі почали грати французькі купці, що збільшили обсяги своїх операцій втричі. При цьому османські економісти відзначали, що торгівельнеторговельне сальдо було на користь Сідону. Готової продукції в європейців купували менше, аніж продавали сировини, накопичуючи таким чином золото і срібло.
[[Файл:Sidon1-1-.gif|міні|left|260пкс|Сідон у середині XIX ст., літографія [[Девід Робертс|Девіда Робертса]]]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Сайда_(місто)