Відкрити головне меню

Зміни

Ніяких змін в розмірі, 3 роки тому
м
replaced: в якості → як , 1970х → 1970-х (4), 3-4 → 3—4 (3) за допомогою AWB
[[Файл:Vostok Petit data.svg|thumb|right|350px|Зміни температури, вмісту CO<sub>2</sub> та пилу в льодовиках Антарктики за останні 450 тисяч років за даними зі станції Восток]]
'''Змі́на клі́мату'''&nbsp;— суттєва та тривала зміна у статистичному розподілі [[Погода|погодних]] умов протягом тривалих проміжків часу: від десятиліть до мільйонів років. Це може бути зміна в середніх погодних умовах, або у розподілі погоди навколо середніх умов (наприклад, часті або рідкі екстремальні погодні явища). Чинниками зміни клімату є [[wiktionary:biotic|біотичні]] процеси, коливання [[Сонячна радіація|сонячної радіації]], [[тектоніка плит]] та [[Виверження вулкана|виверження вулканів]]. Деякі види діяльності людини також виділяються вяк якостіпотужні потужних чинниківчинники недавньої зміни клімату, якеяка часто згадується як [[Глобальне потепління|«глобальне потепління»]].
 
Вчені активно працюють, щоб зрозуміти який був клімат у минулому та буде у майбутньому за допомогою [[:en:Proxy (climate)|спостережень]] та теоретичного моделювання. Історичні кліматичні дані&nbsp;— занурення у минуле Землі&nbsp;— були відтворені, та й досі триває їх накопичення з геологічних зразків з [[Свердловина|свердловин]], [[:en:Ice core|кернів з глибоких шарів льоду]], залишків [[Флора|флори]] та [[Фауна|фауни]], гляціальних та [[Перигляціальна зона|перигляціальних]] процесів, стабільних ізотопів та інших методів аналізу осаду, та слідів минулих рівнів моря. Новітні дані збираються за допомогою інструментальних записів. [[:en:General Circulation Model|Моделі загальної циркуляції]], побудовані за принципами [[Фізичні науки|природничих наук]], часто використовуються у теоретичних підходах для зіставлення з даними клімату у минулому для прогнозування та виявлення причинно-наслідкових зв'язків у зміні клімату.
Сонце&nbsp;— це найголовніше джерело енергії на Землі. Відомо, що на глобальний клімат впливає як довго, так і короткотермінове коливання сонячної активності.
 
Приблизно 3-43—4 мільярдів років тому сонце випромінювало тільки 70% потужності, що випромінює зараз. Якби склад атмосфери був такий самий як і сьогодні, то на землі не існувало би зовсім води у стані рідини. Проте, існують ознаки наявності води на ранніх етапах формування землі, у часи Гадейського та Архейського еонів, що привело до так званого Парадоксу слабкого молодого Сонця. Гіпотези, що висуваються для розв'язання цього парадоксу, базуються на тому, що атмосфера землі на той час значно відрізнялась ніж зараз, і мала набагато вищу концентрацію парникових газів. Протягом наступних 4 мільярдів років збільшилась інтенсивність сонячного випромінювання та змінився склад атмосфери. Найбільш визначальним перетворенням була киснева катастрофа&nbsp;— насичення киснем атмосфери, що відбулася близько 2,4 мільярдів років тому. Протягом наступних 5 мільярдів років сонце остаточно загине: спочатку стане червоним гігантом, а потім білим карликом. Ці процеси матимуть надзвичайні наслідки для клімату Землі, оскільки під час фази червоного гіганту можлива загибель будь-якої форми життя, що до того часу вижила.
 
Сонячне випромінювання також змінюється у короткотерміновий період, виділяють 11-річний сонячний цикл та інші триваліші модуляції. Вважається, що коливання у сонячній активності було причиною малого льодовикового періоду та деякого потепління клімату, що відбулося у 1900–1950 роки. Циклічна природа сонячної активності ще не до кінця вивчена; вона відрізняється від тих повільних змін, які супроводжують розвиток і старіння Сонця. Дослідження показують, що сонячна мінливість вже має наслідки, до яких відносяться Мінімум Маундера, який відбувався з 1645 по 1715 роки н.&nbsp;е., частково малий льодовиковий період 1550–1850 років н.&nbsp;е., яке було відзначене відносним похолоданням та значним заледенінням ніж століття до та після. Деякі дослідження вказують на те, що сонячна радіація збільшується від циклічної активності сонячних плям, спричиняючи глобальне потепління, але на клімат можуть впливати усі ці чинники разом (сонячне випромінювання, радіаційний вплив від діяльністю людини, та інше).
Наприклад, виверження вулкана Пінатубо в 1991 році, друге найбільше наземне виверження 20-го століття (після виверження вулкана Новарупта у 1912 році) істотно вплинуло на клімат. Глобальна температура знизилась приблизно на 0,5&nbsp;°C (0,9&nbsp;°F). Виверження вулкану Тамбора у 1815 році спричинило Рік Без Літа. Гігантські виверження, що формують найбільші магматичні провінції, трапляються всього кілька разів в сто мільйонів років, але вони можуть спричинити глобальне потепління та вимирання видів.
 
Вулкани є частиною геохімічного циклу вуглецю. Впродовж багатьох геологічних періодів вони вивільняли діоксид вуглецю з кори та мантії Землі, перешкоджаючи поглинанню осадовими породами та іншими геологічними поглиначами вуглецевого газу. Проте, цей внесок не порівняється за обсягами з антропогенними викидами вуглекислого газу, які, за оцінками Геологічної служби США, в 100–300 разів перевищують кількість СО2, емітованого вулканами. Згідно опублікованих досліджень річний обсяг вулканічних викидів вуглекислого газу, включаючи викиди, що вивільняються з серединно-океанічних хребтів, вулканічних дуг та активних вулканів, дорівнює приблизно 3-53—5 дням обсягу викидів спричинених діяльністю людини. Річний обсяг антропогенних викидів може бути набагато більшим, ніж обсяг викидів, що вивільнює супер виверження, останнє яке трапилось в Індонезії 74000 років тому&nbsp;— виверження вулкану Тоба.
 
І хоча формально вулкани&nbsp;— це частина літосфери, яка сама є частиною кліматичної системи, МГЕЗК визначає вулканізм як зовнішній чинник.
Льодовики збільшуються та зменшуються завдяки обом факторам: природній мінливості та зовнішнім чинникам. Мінливість температур, опадів, льодовикової та підлідної гідрології мають сильний вплив на розвиток льодовика у певній порі року. Тому треба усереднювати дані по десятирічній або більш тривалій часовій шкалі та/або по багатьох окремих льодовиках для усунення локальної короткострокової мінливості та отримання кліматичної історії льодовиків.
 
Інвентаризація льодовиків світу проводиться починаючи з 1970х1970-х років, спочатку її робили за допомогою аерофотозйомки та мап, зараз більш надійними джерелами є супутники. Такий збір даних дає змогу простежити за більш ніж 100 тисячами льодовиків, які вкривають близько 240 тис.км2 загальної площі та зробити попередні оцінки щодо решти льоду, який вкриває приблизно 445 тис. км2. Всесвітня служба моніторингу льодовиків збирає щорічні дані відступу та масового балансу льодовиків. Виходячи з цих даних, зафіксовано, що льодовики по всьому світу помітно зменшуються, сильний відступ льодовиків відбувся у 1940 роки, стабілізація або збільшення відбувались протягом 1920х1920-х та 1970х1970-х років, та знову відступ почався у середині 1980х1980-х років до сьогодні.
 
Найбільш помітними кліматичними процесами починаючи з середини та до пізнього Пліоцену (приблизно 3 мільйони років тому) є льодовикові та міжльодовикові цикли. Сучасний міжльодовиковий період триває вже близько 11700 років. Спричинені змінами орбіти, зворотні реакції, такі як збільшення та зменшення континентальних льодових щитів та помітні зміни рівня моря допомогли створити клімат. Інші зміни, в тому числі Події Хайнріха, Осциляція Дансгора-Ешгера та Пізній Дріас, проте, демонструють яким чином мінливість льодовиків може також впливати на клімат без орбітального чинника.
{{main|Рівень моря та Підвищення рівня моря}}
 
Здебільшого, зміну рівня світового моря було оцінено за допомогою мареографів, дані, з яких зібрані за тривалий період минулого століття для визначення довготривалої середньої. Зовсім недавно, дані з висотомірів, разом з точно визначеними орбітами супутників, дозволили визначити більш точно зміну рівня світового моря. Для визначення рівня моря до застосування інструментальних засобів, вчені використовували дані з коралових рифів, які ростуть поблизу поверхні океану, прибережних осадів, морських терас, ооідних часток у вапняку, та прибережних археологічних знахідок. Здебільшого використовуються наступні методи визначення віку: ряд урана та радіо вуглецевий, іноді, вік терас, які пережили падіння відносного рівня моря, визначають за допомогою космогонічних радіоактивних ізотопів. На початку Пліоцену, глобальна температура була на 1-2˚C тепліше, ніж температура нині, але рівень моря був на 15-2515—25 метрів вищевищий, ніж сьогодні.
 
== Див. також ==
29 261

редагування