Фульхенсіо Батиста: відмінності між версіями

Змістивши реакційно налаштованого міністра внутрішніх справ, Батиста став вести широку гру з політичними партіями, обіцяючи їм рівну участь на президентських виборах. Застосовувати таку тактику досвідчений політикан був змушений не тільки в силу наявних у нього планів, але і перед лицем зростання демократичного руху, що намітилося не тільки на Кубі, але й у всій [[Латинська Америка|Латинській Америці]]. Батиста розпустив [[Філія|філію]] іспанської [[Фаланга|фаланги]], яка існувала на острові. Піти на прийняття цієї та інших подібних їй заходів він був змушений ще й тому, що, готуючись до VIII-ї проамериканської конференції в [[Ліма|Лімі]] ([[грудень]] [[1938]] року) США прагнули домогтися прийняття на ній рішень, що перешкоджають проникненню в Латинську Америку своїх суперників — [[Німеччина|Німеччини]] та [[Італія|Італії]]. [[1 травня]] 1938 пройшла грандіозна демонстрація під антифашистськими і демократичними гаслами. Стримувала Батисту і пам'ять про сумний кінець диктатора Мачадо, до повороту у долі якого він сам доклав руку. Батиста провів амністію — звільнив політв'язнів, дав згоду на відродження під назвою Конфедерація трудящих Куби, що діяла з 1955 року в підпілля Національної конфедерації трудящих Куби. У [[Квітень|квітні]] [[1939]] року був прийнятий закон про проведення виборів в Установчі збори, а самі вибори були призначені на [[листопад]]. Стало складатися враження, що Батиста створює таку обстановку, яка дозволить розраховувати на проведення демократичних виборів. Остання обставина неабиякою мірою дезорієнтувало опозиційні сили. Та й важко було уникнути помилкових оцінок, коли уряд дозволили легальну діяльність [[Комунізм|комуністів]], вільний випуск їх друкованого органу — газети «Нотісіас де Ой», легалізували інші опозиційні організації, у тому числі створену Гітерасом «Молоду Кубу», багатьом політичним лідерам дозволили повернутися з [[Еміграція|еміграції]]. В кінціНаприкінці 1939 року відбувся встановчий з'їзд Конфедерації трудящих Куби, що об'єднала більше 800 [[Профспілка|профспілок]] та налічувала понад 300 тисяч членів. Влітку того ж року була створена Національна селянська федерація. У [[1940]] році була прийнята нова конституція. Вона передбачала обмеження [[Латифундизм|латифундизма]] і засилля [[Монополія|монополій]] та іноземного капіталу в країні. За державою зберігалися всі права на надра; право на конфіскацію власності, що не приносить користі суспільству; передбачалося рівне виборче право для всіх громадян республіки — чоловіків і жінок старше 20 років.

У квітні того ж року був опублікований конституційний статут, який замінив конституцію 1940 року. Викладені в ньому застереження та заборони практично зводили нанівець права особистості та політичних партій. Зміни в статуті могли бути оформлені шляхом затвердження Радою міністрів, що відкривало широку можливість для свавілля з боку диктатора. Державний переворот викликав кризу у всіх партіях як правого, так і лівого спрямування. Одні партії саморозпуститисяись, інші розпалися на фракції. Партія комуністів опинилася в ізоляції і практично не діяла. Її активність не виходила за рамки організації ізольованих страйків. На початку 50-х років, коли багато опозиційних діячів почали говорити про безперспективність боротьби з Батистою, развернув революційну діяльність [[Фідель Кастро]], майбутній керівник кубинського соціалістичної держави. Два роки він партизанив у важкодоступних районах Куби, а в 1953 році молоді революціонери зважилися на збройний виступ. Штурм казарми Монкада в Сантьяго і казарми в місті Баямо був приурочений до дня карнавалу — [[26 липня]]. Повстанці зазнали поразки. Після більш ніж двогодинного бою в Сантьяго більшість нападників загинули, ті, які залишилися в живих, відступили в гори, де незабаром були схоплені. Батиста злякався не на жарт, потім його страх перейшов у лють. Увечері того ж дня він направив на військовому літаку свого [[Емісар|емісара]] в Сантьяго з інструкцією розстріляти 10 бранців за кожного вбитого солдата. Почалася звіряча розправа з революціонерами: їх закопували по груди в землю і використовували вяк якості мішенеймішені, скидали з дахів високих будівель, поранених волочили по сходах, поки вони не вмирали, вішали, виривали очі, вводили їм у вени повітря, випускали нібито на свободу, а потім стріляли в спину.

[[13 березня]] 1957 року повстанська організація «Революційний директорат» здійснила напад на президентський палац в [[Гавана|Гавані]]. Ставилося за мету розправитися з Батистою, а потім по радіо звернутися до мешканців столиці із закликом підняти повстання. Загін з 50 осіб увірвався в палац, але операція не увінчалася успіхом: Батиста зумів сховатися на верхньому поверсі, багаточисельна охорона разом з прибулими військами розправилася з повсталими. [[24 травня]] [[1958]] уряд почав генеральний наступ на партизанів Кастро в провінції [[Орьєнте (провінція)|Орьенте]]. Наступ провалився. За три місяці повстанська армія очистила район [[Сьєрра-Маестра]] (основне місце дислокації партизанських баз) від військ Батисти. Розлючений Батиста віддав розпорядження бомбардувати з повітря населені пункти, які були розташовані на території, що контролювалася партизанами. У відповідь на це командувач Другим східним фронтом [[Рауль Кастро]] наказав затримати в якостіяк заручників кілька десятків американських громадян, яким було продемонстровано результати дій урядової армії. Те ж було показано і консулу США в Сантьяго. Батиста віддав розпорядження про тимчасове припинення бомбардувань.