Трансфермієві війни: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування
Рядок 50:
Оскільки на той момент не було фахового підтвердження синтезу елемента іншими групами, науковці з Берклі запропонували для нього власну назву Резерфордій (Rf) — на честь новозеландського фізика [[Ернест Резерфорд|Ернеста Резерфорда]].
 
У листопаді 1969 року на конференції у [[Техас]]і, Ґіорсо висловив сумніви стосовно правильності отриманих дубненською групою даних по ізотопу <sup>260</sup>104, однак зазначив, що у випадку їхнього підтвердження у майбутньому він погодиться із першістю радянських науковців та прийме їхню назву Курчатовій<ref name="Hyde"></ref>. Того ж 1969 року радянські вчені [[Акап'єв Геннадій Миколайович|Геннадій Акап'єв]] і {{не перекладено|Друїн Віктор Олександрович|Віктор Друїн|ru|Друин, Виктор Александрович}} поставили під сумнів правильність і надійність результатів американської групи. Зокрема, вони зазначили, що в наведених даних присутні лінії, які є аналогічними до експерименту з опромінення [[свинець|свинцю]] ядрами <sup>12</sup>C, та які не згадані в роботі беркліївської групи. У відповідь на це 1971 року Ґіорсо підтвердив, що таке явище мало місце, і пояснив присутність зазначених ліній як результат опромінювання свинцевих домішок у мішені. Дані про це не були ним згадані в роботі через обмеження стосовнона обсягуобсяг статті, які висуваються при публікації в журналі «[[Physical Review Letters]]». Він зазначив, що вплив фонових ефектів у його роботі був врахований, а також повторив експеримент із варіюваннямзміною умов і засвідчив, що фонові дані не впливають на результати експерименту.<ref>{{Стаття | author =Ghiorso, A., Nurmia, M., Harris, J., Eskola, K., Eskola, P. | title =Defence of the Berkeley Work on Alpha-emitting Isotopes of Element 104 | url = | journal =Nature | date =1971 | volume =229 | issue = | pages = 603—607 | issn = | doi =10.1038/229603a0 | accessdate = }} {{ref-en}}</ref><ref name="Hyde"></ref>
 
У подальших дослідженнях радянська група розробила новий метод, який дав змогу на новому рівні відтворити синтез ізотопу <sup>260</sup>104, проведений 1964 року. Зокрема, вони встановили, що період спонтанного поділу є значно меншим від попередніх даних (100±50&nbsp;мс проти 300). Отримані дані узгоджувалися з тими, що були раніше отримані науковцями з Берклі.<ref name="Hyde"></ref>
 
Відкритим залишалося питання періоду напіврозпаду для ізотопу <sup>260</sup>104. Дубненська група 1975 року провела свій дослід, опромінюючи мішень з <sup>246</sup>Cm пучком <sup>18</sup>O і зафіксувавши утворення цільового ізотопу з періодом напіврозпаду 80±20&nbsp;мс, про що повідомила Ґіорсо. Аналогічні результати планувалося отримати і науковою групою від чотирьох американських лабораторій та спостерігача від Дубни за реакцією <sup>249</sup>Bk(<sup>15</sup>N, 4n) <sup>260</sup>104, однак жодної активності із часом у 80&nbsp;мс помічено не було. Ці дані, а також хронологічний огляд експериментів, були оприлюднені 26 травня 1976 року на 3-й конференції «Nuclei Far From Stability» ([[Каржез]], [[Франція]]) у доповіді Ґіорсо<ref>{{Стаття | author =Ghiorso, A. | title =Final resolution of the element 104 question | url =http://www.iaea.org/inis/collection/NCLCollectionStore/_Public/08/312/8312031.pdf | journal =3rd International Conference On Nuclei Far From Stability | date =1976 | volume = | issue = | pages = | issn = | doi = | accessdate = }} {{ref-en}}</ref>, яку розкритикував Друїн.<ref name="Hyde"></ref>
 
У квітні й вересні 1976 року дубненськими науковцями (за присутності делегата від Берклі) було проведено взаємодію <sup>249</sup>Bk(<sup>15</sup>N, 4n) <sup>260</sup>104 та отримано значення напіврозпаду 76±8&nbsp;мс. У 1985 році від американської сторони з'явилися набагато точніші результати, зокрема 21±1,1&nbsp;мс для реакції <sup>248</sup>Cm та <sup>16</sup>O. Того ж року під керівництвом [[Тер-Акопян Гурген Мкртичевич|Гургена Тер-Акопяна]] лабораторія в Дубні отримала досить близькі результати&nbsp;— 28±6&nbsp;мс.<ref name="Hyde"></ref>