Трансфермієві війни: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Олег.Н (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
|||
Рядок 50:
Оскільки на той момент не було фахового підтвердження синтезу елемента іншими групами, науковці з Берклі запропонували для нього власну назву Резерфордій (Rf) — на честь новозеландського фізика [[Ернест Резерфорд|Ернеста Резерфорда]].
У листопаді 1969 року на конференції у [[Техас]]і, Ґіорсо висловив сумніви стосовно правильності отриманих дубненською групою даних по ізотопу <sup>260</sup>104, однак зазначив, що у випадку їхнього підтвердження у майбутньому він погодиться із першістю радянських науковців та прийме їхню назву Курчатовій<ref name="Hyde"></ref>. Того ж 1969 року радянські вчені [[Акап'єв Геннадій Миколайович|Геннадій Акап'єв]] і {{не перекладено|Друїн Віктор Олександрович|Віктор Друїн|ru|Друин, Виктор Александрович}} поставили під сумнів правильність і надійність результатів американської групи. Зокрема, вони зазначили, що в наведених даних присутні лінії, які є аналогічними до експерименту з опромінення [[свинець|свинцю]] ядрами <sup>12</sup>C, та які не згадані в роботі беркліївської групи. У відповідь на це 1971 року Ґіорсо підтвердив, що таке явище мало місце, і пояснив присутність зазначених ліній як результат опромінювання свинцевих домішок у мішені. Дані про це не були ним згадані в роботі через обмеження
У подальших дослідженнях радянська група розробила новий метод, який дав змогу на новому рівні відтворити синтез ізотопу <sup>260</sup>104, проведений 1964 року. Зокрема, вони встановили, що період спонтанного поділу є значно меншим від попередніх даних (100±50 мс проти 300). Отримані дані узгоджувалися з тими, що були раніше отримані науковцями з Берклі.<ref name="Hyde"></ref>
Відкритим залишалося питання періоду напіврозпаду для ізотопу <sup>260</sup>104. Дубненська група 1975 року провела свій дослід, опромінюючи мішень з <sup>246</sup>Cm пучком <sup>18</sup>O і зафіксувавши утворення цільового ізотопу з періодом напіврозпаду 80±20 мс, про що повідомила Ґіорсо. Аналогічні результати планувалося отримати і науковою групою від чотирьох американських лабораторій та спостерігача від Дубни за реакцією <sup>249</sup>Bk(<sup>15</sup>N, 4n) <sup>260</sup>104, однак жодної активності із часом у 80 мс помічено не було. Ці дані, а також хронологічний огляд експериментів
У квітні й вересні 1976 року дубненськими науковцями (за присутності делегата від Берклі) було проведено взаємодію <sup>249</sup>Bk(<sup>15</sup>N, 4n) <sup>260</sup>104 та отримано значення напіврозпаду 76±8 мс. У 1985 році від американської сторони з'явилися набагато точніші результати, зокрема 21±1,1 мс для реакції <sup>248</sup>Cm та <sup>16</sup>O. Того ж року під керівництвом [[Тер-Акопян Гурген Мкртичевич|Гургена Тер-Акопяна]] лабораторія в Дубні отримала досить близькі результати — 28±6 мс.<ref name="Hyde"></ref>
|