Відмінності між версіями «Лопухів»

12 545 байтів додано ,  3 роки тому
м
Почала редагування
м (Почала редагування)
 
==Історія==
Вперше село згадується в письмових джерелах XVII століття (приблизно з 1638 року)<ref name=":0" />. Село Брустури, а з 1946 року Лопухово, вперше згадується у письмових джерелах у 1638 році. Але його історія починається ще у давні часи, коли до приходу угорців (896 рік), руські і волоські пастухи в наших полонинах випасали худобу та овець, упродовж століть освоювали полонинні, низинні території на берегах рік Брустурянка та Яблуниця і поселялися там.
 
Якщо в період кочового скотарства переходу на осіле життя переважали волохи, які на початку та в середині XIV  століття масово почали переселятися на землі Буковини та на території створеної у 1349 році Молдови, то на їхні території колишніх поселень почали осідати гуцули – наші давні предки. З кінця XVІ століття волохів-переселенців майже не залишилось, а ті, які все ж якимось чином залишились серед гуцулів, асимілювалися серед переважної більшості русинів.
 
Через місцеві полонини проходили гірські стежки опришків. Хуторські поселення виникали високо під полонинами і поступово розселювалися вниз до річкових долин. Спочатку були заселені присілки Бистрик (його назва походить від села Бистриця нині Надвірнянського району Івано-Франківської області) і Яблуниця, чия назва, ймовірно походить від села Яблуниця біля Яблунецького перевалу. Саме з цим присілком пов*язана перша згадка про село, коли жителі Яблуниці (Портошу) просили угорського короля про надання дозволу на будівництво церкви. До німецької колонізації (1775 – 1776 роки) зв*язки з іншими поселеннями підтримувались через перевал Легіонів, у бік Чорної Тиси та Кобилецької Поляни.
 
Після заснування Німецької Мокрої німецькі колоністи розселяються також між русинами. Завданням поселенців була організація сплаву лісу з верхів*я приток річки Яблуниця, Турбат, Плайська, Биртянка. За часів Марії-Терезії почали готувати гати з шлюзами, які називались «кляузурами», для сплаву лісу по річці Брустурянка в напрямку до Тересви. Ліс використовувався до укріплення соляних шахт у Солотвині. Такий «кляузур» побудований у 1779 році у Турбаті, а в 1784 році у Плайську, пізніше у Яблуниці і Биртянці.
 
Появилося багато знарядь праці, яких населення до цього не використовувало: різні види сокир (планкачі, барти, колуни, тислиці), пили (поперечна, повздовжня, дратовка), цапіни, грифи, коси та інше. Німці керували всіма ділянками робіт, а виконавцями були русини. Після введення грошової оплати русини отримували нижчу платню , аніж німці.
 
Перші статистичні відомості, де говориться про село Брустури, відноситься до 1839 року. Більш детальні відомості про Брустури знаходимо у географічному та статистичному огляді Мараморошанського комітату, що був виданий у 1901 році у Мармарош-Сигеті. В цей час в селі проживало 1378 мешканців, а у 1913 році налічувалось 1655 жителів.
 
Головна релігія Брустур до кінця 40-х років ХХ століття була греко-католицькою, але перша церква була побудована у присілку Яблуниця ще у першій половині XVІІ століття. У 1805 році побудована дерев*яна церква Михайла Архангела в центрі села, яка була знесена після побудови у 1941 році цегляної церкви, яка діє по сьогоднішній час як православна.
 
26 лютого 1792 року виданий указ короля Угорщини, згідно з яким для збереження духу вірних горян потрібно відкрити 23 школи з руською мовою навчання, в тому числі і в Брустурах. До цього часу школа була королівською і фінансувалась з казни короля.
 
Буремними були роки для жителів села у Першій світовій війні, адже вона залишила сліди кладовищ в урочищі  «Перехресний» та на перевалі Легіонерів. У 1920 році Брустури разом із жителями всієї Підкарпатської Русі увійшли до складу Чехословаччини. У 1925 році жителі взяли участь у виборах до Національних зборів Чехословаччини. Уже в той час кількість виборців становила 889 жителів.
 
Велике значення для нашого краю мала побудова вузькоколійної залізниці, яка за роки Чехословаччини була побудована під самі вершини Карпат, у Биртянці до Сухого, в Плайську до Великого Горгана та Подишурного, в Турбаті до самого заднього Турбату, Довгий звур, Гладин та Турбацил, в Яблуниці до Шасиного. Ця вузькоколійка існувала до руйнівного паводку 1998 року.
 
Важким тягарем лягла на долю нашого краю угорсько-фашистська окупація, яка існувала з березня 1939 року по жовтень 1944 року. Це і побудова лінії Арпада, залишки якої залишились на сьогоднішній час, де важка праця горян, які під наглядом окупантів вирубували ліс для потреб війни. Саме в ці роки проходили стежки втікачів через Брустури до Радянського Союзу, який окупував Західну Україну, шукали кращого життя, а знайшли його в таборах ГУЛАГу, серед них і жителі Брустур.
 
Серед жителів села у довоєнний час майже чверть складали євреї. Та 1942 рік став для них одним із чорних, адже угорсько-фашистські війська відправили їх до Німеччини, а після вивезення до села не повернувся жодний єврей.
 
Найбільшою трагедією для жителів було спалення Брустур у жовтні 1944 року військами фашистської Угорщини. Більше ста жителів пішли воювати добровольцями до корпусу Людвіка Свободи та до лав Червоної Армії, багато з них не повернулось на батьківщину. Їхні імена залишились викарбуваними на обеліску у центрі села.
 
Нова історія села пишеться після відбудови села та возз*єднання краю з Радянською Україною. У 1946 році село отримало нову назву – Лопухово, на честь загиблого лейтенанта-мінера. Лише у 80-х було доведено, що прізвище загиблого лейтенанта – Калінін.
 
Для відбудови народного господарства у післявоєнні роки потрібно було багато лісу, і сотні наших горян із сокирами та пилами пішли на лісосіки. Праця лісоруба є важкою, але в той час вона була ще важчою. Багато жителів села загинули в мирні роки, працюючи на залізниці та в лісі.
 
У 1952 році розпочав свою трудову діяльність майбутній Герой Соціалістичної праці, переможець міжнародних змагань лісорубів на виставці «Експо-67» у Монреалі Іван Васильович Чуса, який залишив вагомий слід в історії України та нашого села. Багато видатних людей входить у когорту почесних орденоносців Радянського Союзу:  І.І. Фабрицій, Д.Д. Дзюзяк, І.В. Бурса, І.С. Бодня, Д.М. Бурса, Д.Д. Петруняк, Ю.В. Золотар та багато інших, які своєю героїчною працею звеличили професію лісоруба.
 
На сьогоднішній день село налічує 3900 жителів села. На території діє ДП «Брустурянський ЛМГ», з його підрозділами: Плайське лісництво, Турбатське лісництво, Кедрянське лісництво, Лопухівське лісництво.
 
Велика кількість населення села займається збором дикоростучих: грибів, ягід, лікарських рослин. Працює Лопухівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Яблунецький навчально-виконавчий комбінат, Прочківська ЗОШ І ступенів, ясла-садок «Ромашка», Лопухівська лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Будинок культури, при якому діє народно-інструментальний ансамбль «Брустури», сільська бібліотека та поштове відділення.
 
У 2010 році за ініціативи сільського голови М.М. Фіцая та за підтримки Брустурянського ЛМГ відкрито пам*ятник Т.Г. Шевченку.
 
У 2008 році започатковано святкування Дня села, а у 2011 році фестивалю «Брусторянська кедровиця».
 
==Пам'ятки природи==
51

редагування