Відкрити головне меню

Зміни

в якості → як
Після вигнання царів та встановлення Республіки, вся влада, що належала царям, перейшла до двох відомств: консулів та [[Священний цар|Священного царя]] ({{lang-la|rex sacrorum}}). Останній узяв на себе функцію вищої духовної влади, тоді як консулам було надано цивільну та військову владу - [[імперій]] ({{lang-la|imperium}}). Однак, з метою запобігання концентрації влади в руках однієї особи, імперій був розподілений між двома консулами, кожен з яких мав право [[вето]] на рішення свого колеги.
 
Консули представляли виконавчу владу в державі та очолювали республіканський уряд. Спочатку консули мали широкі повноваження у виконавчій та судовій сферах, але із розвитком римської судової системи деякі функції перейшли від консулів до інших урядовців. Так, наприклад, у [[443 до н. е.|443 р. до н. е.]] консулів було позбавлено права на ценз, яке в свою чергу було надано [[Цензор (Давній Рим)|цензорам]]. Другою функцією, відібраною у консулів, стало право на судочинство. У [[366 до н. е.|366 р. до н. е.]] позицію верховних суддів замість консулів зайняли [[Претор (Давній Рим)|претори]]. З того часу консули мали право виступати вяк якості суддівсудді лише у надзвичайному випадку та згідно зі спеціальним декретом Сенату.
 
=== Цивільна сфера діяльності консулів ===
Більшу частину часу влада розподілялася між цивільною та військовою сферами. Допоки консули перебували в [[померій|померії]] (у межах міста Рим), вони очолювали уряд, а інші посадові особи, за виключенням плебейських трибунів, їм підпорядковувалися у межах своїх посад. Внутрішній державний апарат республіки контролювався консулами. Вони також мали право викликів до суду та арештів, яке однак було обмежене правом оскарження консульських рішень.
 
У межах свої виконавчих функцій консули були відповідальні за здійснення постанов Сенату та законів Коміцій. Іноді, в екстрених випадках, консули мали змогу діяти самостійно та на власний розсуд. Консули також виступали вяк якостіофіційні офіційних представниківпредставники Римської держави у міжнародних відносинах. До того, як будь-який посол іншої держави потрапляв до Сенату, він зустрічався з консулами, які представляли посланця Сенатові та проводили переговори між Сенатом та іноземними країнами.
 
Консули мали право скликання СенатаСенату та головували на його зборах. Кожний консул щомісяця виступав вяк якостіголова голови СенатаСенату. Вони також мали право скликання будь-якої з трьох римських коміцій (Куріатної, Центуріатної та Трибунатної) та головували над ними. Таким чином, консули керували виборами та висували на голосування законопроекти. Якщо жоден з консулів не був присутнім в місті, їх цивільні повноваження брав на себе міський претор ({{lang-la|praetor urbanus}}).
 
Під час кожної прилюдної появи консулів супроводжували дванадцять [[ліктор]]ів, які символізували величність посади консула та виконували обов'язки особистої охорони. Кожен ліктор тримав [[фасції]] - в'язку лозин, в якому знаходилася сокира. Лозини означали право покарання, а сокира - смертну кару. У межах міста ліктори прибирали сокири з фасцій, на знак того, що жоден громадянин не може бути покараний без судового вироку. Заходячи до Центуріатної Коміції ({{lang-la|Comitia Centuriata}}), ліктори мали опускати фасції, показуючи, що влада консулів походить від римського народу ({{lang-la|populus romanus}})
=== Військова діяльність консулів ===
 
За межами Риму влада консулів була набагато більша вяк якості головнокомандуючихголовнокомандувачів усіх римських легіонів. Саме в цій ролі консули мали необмежену владу. Коли за декретом Сенату оголошувався воєнний стан, консули проводили набір рекрутів на [[Марсове поле (Рим)|Марсовому полі]]. Вступаючи до армії, кожен солдат мав скласти присягу на вірність консулам. Також консули контролювали збір військових сил, виставлених союзниками.
 
У межах міста консул мав право карати та заарештовувати будь-якого громадянина, але не міг накласти смертний вирок. Однак під час військової кампанії, консул мав змогу на свій розсуд виносити будь-яке покарання солдату, офіцеру, вільному громадянину або союзнику.
Кожен з консулів командував армією, що зазвичай складалася з двох легіонів, за допомогою військових трибунів та квестора, який відповідав за фінансову частину. У поодиноких випадках, коли в похід виступали обидва консули, вони командували армією по черзі, щоденно змінюючи один одного. Типова армія тих часів налічувала приблизно 20 000 осіб иі складалася з двох римських легіонів та двох союзницьких. За часів Ранньої Республіки супротивники Риму жили в центральній Італії, тому кампанії тривали декілька місяців. Із розширенням римських кордонів, тривалість військових дій збільшилася. Стародавній Рим був войовничою державою, і дуже рідко не вів війни. Тому коли консул приступав до виконання консульських обов'язків, від нього очікували, що він переможе ворогів Риму та розширить державні кордони, а його солдати сподівалися повернутися додому із здобиччю. Якщо консул здобував блискучу перемогу, його війська вітали його як імператора, а сам він міг вимагати право [[тріумф]]у.
 
Кожен консул командував армією так, як вважав за потрібне, та мав необмежену владу. Однак, по закінченню кампанії, він міг переслідуватися у судовому порядку за його злочини (наприклад, за пограбування провінцій чи розкрадання державних коштів)
Анонімний користувач