Російська мова в Україні: відмінності між версіями

Російські колонізаційні хвилі на Харківщину й Вороніжчину (тут зустрілися українські поселенці з ними у [[17 століття|17 ст.]]), а згодом, від кінця [[18 століття|18 ст.]], і на Південну Україну (старовіри, кріпаки, переведені російськими поміщиками на дохідніші ґрунти, військові [[кантоністи]] на початку 19 в й утікачі-кріпаки) — були, крім суцільних ареалів, в цілому асимільовані українським сільським довкіллям: від того український степ, й слобожанські говірки зазнали в різній мірі російського впливу (випадки спиненого переходу ''о'' в ''і'', перехід наголошеного ''є'' в '''о'', спорадичне [[акання]], вирівняння типу ''на рук'і'' «на руці», [[двоїна|двоїнні]] чоловічі форми типу ''два года'', ''див.'' [[Степові говірки]]). Суцільніші російські говіркові ареали збереглися в південній [[БесарабіяБессарабія|Бессарабії]] (с. Вознесенка, Введеяка, Павлівна в Арцизькому і районі — переселенці з Орловщини й Курщини, згідно з дослідами Л. Усачової, І. Нелюбової, Л. Дерганової, Ю. Лістрової, І. Гріцєнка), північній Одещині (с. В. Плоске Михайлівського району — рос. старовіри з-перед 200 рр., за дослідами М. Тихомирової, — так само як у районі Віньковецькому Хмельницької області, за дослідами М. Бріцина), в селах: П'ятидуб Малинського району Житомирської області, Рахвалівці й Красилівці в Іванківському районі на півночі Київщині (за дослідами Є. Самохвалової і Л. Ціпцюри), на Приазов'ї (досліди С. Ґаба) й північній Харківщині (с. В. і Малі Проходи Верганівського району, Руські Тишки, Плоске і Липці Харківського району, за дослідами Л. Бузніка, приналежні до південної групи північно-російських говірок Курщини з помітними українськими впливами в наголошуванні дієслів). У 1923—41 українська мова могла впливати на ці російські говірки і через школи, коли по школах національних меншостей УРСР обов'язкове було її навчання як предмета. Не дослідженими залишаються російські говірки інших поселень УРСР (зокрема 1930-их pp. і після 1945 — по виселенню німців, а в Криму і татар).