Трансфермієві війни: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Олег.Н (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
Олег.Н (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
||
Рядок 50:
Оскільки на той момент не було фахового підтвердження про синтез елемента іншими групами, науковці з Берклі запропонували для нього власну назву Резерфордій (Rf) — на честь новозеландського фізика [[Ернест Резерфорд|Ернеста Резерфорда]].
В листопаді 1969 року, на конференції у [[Техас]]і, Ґіорсо висловив сумніви стосовно правильності отриманих дубненською групою даних по ізотопу <sup>260</sup>104, однак зазначив, що у випадку їхнього підтвердження у майбутньому він погодиться із першістю радянських науковців та прийме їхню назву Курчатовій<ref name="Hyde"></ref>. Того ж 1969 року радянські вчені [[Акап'єв Геннадій Миколайович|Геннадій Акап'єв]] і {{не перекладено|Друїн Віктор Олександрович|Віктор Друїн|ru|Друин, Виктор Александрович}} поставили під сумнів правильність і надійність результатів американської групи. Зокрема, ними було відмічено, що у наведених даних присутні лінії, які є аналогічними до експерименту з опромінення [[свинець|свинцю]] ядрами <sup>12</sup>C, та які не згадані в роботі беркліївської групи. У відповідь на це в 1971 році Ґіорсо підтвердив, що таке явище мало місце, і пояснив присутність зазначених ліній як результат опромінювання свинцевих домішок у мішені. Дані про це не були ним згадані в роботі через обмеження стосовно об'єму статті, які
У подальших дослідженнях радянська група розробила новий метод, який дав змогу на новому рівні відтворити синтез ізотопа <sup>260</sup>104, проведеного у 1964 році. Зокрема, ними було встановлено, що період спонтанного поділу є значно меншим від попередніх даних (100±50 мс проти 300). Отримані дані узгоджувалися тими, що були раніше отримані науковцями з Берклі.<ref name="Hyde"></ref>
Рядок 56:
Відкритим залишалося питання періоду напіврозпаду для ізотопа <sup>260</sup>104. У 1975 році дубненська група провела свій дослід, опромінюючи мішень з <sup>246</sup>Cm пучком <sup>18</sup>O і зафіксувавши утворення цільового ізотопа з періодом напіврозпаду 80±20 мс, про що повідомила Ґіорсо. Аналогічні результати планувалося отримати і науковою групою від чотирьох американських лабораторій та спостерігача від Дубни за реакцією <sup>249</sup>Bk(<sup>15</sup>N, 4n) <sup>260</sup>104, однак жодної активності із часом у 80 мс помічено не було. Ці дані, а також хронологічний огляд експериментів, були оприлюднені 26 травня 1976 року на 3-ій конференції «Nuclei Far From Stability» ([[Каржез]], [[Франція]]) у доповіді Ґіорсо<ref>{{Стаття | author =Ghiorso, A. | title =Final resolution of the element 104 question | url =http://www.iaea.org/inis/collection/NCLCollectionStore/_Public/08/312/8312031.pdf | journal =3rd International Conference On Nuclei Far From Stability | date =1976 | volume = | issue = | pages = | issn = | doi = | accessdate = }} {{ref-en}}</ref>, яку розкритикував Друїн.<ref name="Hyde"></ref>
У квітні і вересні 1976 року дубненськими науковцями (за присутності делегата від Берклі) було проведено взаємодію <sup>249</sup>Bk(<sup>15</sup>N,
=== Елемент 105 ===
Рядок 83:
{{Детальніше|Сіборгій}}
[[Файл:Glenn Seaborg 1964.jpg|міні|праворуч|120пкс|[[Гленн Сіборг]]]]
У липні 1974 року дубненська група під керівництвом [[Юрій Оганесян|Юрія Оганесяна]] проводила синтез елемента 106 за допомогою експериментального методу [[холодний синтез|холодного синтезу]]. В їхньому досліді різноманітні ізотопи [[свинець|свинцю]] і [[бісмут]]у бомбардувалися ядрами [[Ванадій|<sup>51</sup>V]] і [[Хром|<sup>52</sup>Cr]] — за цими реакціями науковці очікували
За два місяці у США в результаті спільної роботи беркліївської та [[Ліверморська національна лабораторія|ліверморської]] лабораторій елемент 106 був успішно отриманий за схемою<ref name="Discovery+conclusions"></ref>
|