Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 2:
{{Театр
| назва =Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької
| зображення =Львівський опернийЛьвівська театропера.jpg Театр опери та балету, Свободи пр., 28 ALX 9980 01.JPG
| розмір_зображення =300px
| підпис =Фасад Львівської опери
| адреса =[[Проспект Свободи (Львів)|просп. Свободи]], 28
| місто =[[Львів]]
| країна ={{UKR}}
| підпорядкування =
| широта =
| довгота =
| архітектор_будівлі = =[[Зиґмунт Ґорґолевський]]
| власник =
| місткість = 1100
| тип =[[оперний театр]]
| статус = Національний академічний
| відкрито =[[1900]]
Рядок 34:
 
Відкрився [[театр]] для глядача [[4 жовтня]] [[1900]] р. прем'єрою лірико-драматичної опери «Янек» Владислава Желенського — про життя карпатських верховинців. Головну партію співав український тенор [[Олександр Мишуга]]. В урочистому відкритті взяли участь письменник [[Генрик Сенкевич]], композитор [[Падеревський|Ігнацій Ян Падеревський]] та делегації з різних європейських театрів.
[[Файл:Оперний театр Львів 1928.jpg|міні|ліворуч|210пкс|1928 рік]]
 
=== Австро-Угорщина й Польща ===
Рядок 43:
У [[Друга світова війна|воєнні роки]] театр продовжував працювати, сезон [[1941]]-[[1942|42]] років був відкритий оперою «Запорожець за Дунаєм», пізніше ставились опери переважно італійських та німецьких композиторів.
 
[[13 березня|13]]&nbsp;— [[14 березня]] [[1943]] року театр гастролював в [[Дрогобич]]і.<ref>Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI&nbsp;ст.).&nbsp;— Дрогобич,&nbsp;: Коло, 2009 рік.&nbsp;— ISBN 978-966-7996-46-8.</ref>{{fact}}
 
=== Повоєнні роки (CPCP) ===
Рядок 54:
 
=== Роки незалежної України ===
[[Файл:20-Hryvnia-2003-back.jpg|thumb|left|220px210px|Зображення Львівського оперного театру на 20-гривенній банкноті взірця [[2003]] року]]
[[Файл:Coin of Ukraine LTOB R.jpg|thumb|Ювілейна монета НБУ «[[100 років Львівському театру опери та балету (срібна монета)|100 років Львівському театру опери та балету]]»|right|150px]]
 
Рядок 70:
 
== Історія будівництва та реконструкцій ==
[[Файл:Будівництво Львівської опери.jpg|міні|праворуч|220пкс210пкс|Будівництво театру]]
[[1892]] року закінчувався 50-літній привілей на використання містом [[Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької|давнього театру]], що належав фундації [[Станіслав Скарбек|Станіслава Скарбека]]. Задовго до цієї дати розпочались пошуки місця під будівництво нового міського театру. У [[Політехнічне товариство у Львові|Політехнічному товаристві Львова]] відбувалась публічна дискусія. Розглядались ділянки на місці колишнього [[Низький замок|Низького замку]], площі Святого Духа (нині площа Підкови), площі Голуховських, [[Парк імені Івана Франка (Львів)|парку Костюшка (нині парк ім. Івана Франка)]], [[Площа Генерала Григоренка|площі Смольки (нині Генерала Григоренка)]], [[Площа Галицька (Львів)|площі Галицької]], Губернаторських Валів (територія між вулицями Винниченка і Підвальною). Кожна з ідей упиралась у потребу викупу доволі дорогих ділянок, часто зі знесенням вже існуючих споруд, таких як наприклад дім Зиберта (нині відомий як готель «Відень»), [[Палац Бесядецьких|Палацу Бесядецьких]], [[Порохова вежа|Порохової вежі]] з [[Львівська спеціалізована загальноосвітня школа № 8|гімназією]] чи частини оборонних споруд [[Костел і монастир бернардинів (Львів)|бернардинського монастиря]]. При цьому цінність пам'яток не бралась до уваги&nbsp;— характерна особливість містобудівних проектів того часу. Але брак коштів унеможливив будь-який з варіантів.
 
[[1894]] року місто отримало позику у 10&nbsp;млн крон. З цієї суми 700 тис. планувалось витратити на будівництво театру. Для цього зрештою було обрано площу Голуховських. Це зокрема визначалось і тим фактом, що ділянка повністю належала місту. [[12 липня]] [[1895]] року оголошено конкурс із доволі специфічними умовами&nbsp;— проект мав бути виконаний лише «архітекторами польської та руської національності». Останній термін надсилання проектів&nbsp;— [[1 січня]] [[1896]] року. Журі складалось із 11 членів, серед яких зокрема президент міста Едмунд Мохнацький та 6 архітекторів, обраних міською радою. На конкурс надійшло лише 2 проекти, які розглядались без розкриття авторства під умовними «гаслами». Першу премію присуджено проекту [[Зиґмунт Ґорґолевський|Зиґмунта Ґорґолевського]], хоч із поважними засторогами щодо переробки. Оскільки Горголевський займав посаду директора [[Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша|Промислової школи]] у Львові, щоб уникнути звинувачень про зловживання службовим становищем, свій проект він спочатку надіслав у [[Лейпциг]], звідки вже анонімно його переслано до Львова<ref name="ЕЛ635">{{книга |автор = [[Бірюльов Юрій Олександрович|Бірюльов&nbsp;Ю.&nbsp;О.]]|частина = Ґорґолевський Зиґмунт|заголовок = [[Енциклопедія Львова]]|оригінал = |посилання = |відповідальний = За редакцією А.&nbsp;Козицького та І.&nbsp;Підкови|видання = |місце = Львів|видавництво = [[Літопис (видавництво)|Літопис]]|рік = 2007|том = 1|сторінки = 635|сторінок = |серія = |isbn = 978-966-7007-68-8|тираж = }}</ref>. Не бажаючи прийняти поразку, суперник по конкурсу [[Ян Завейський]], ініціював активну громадську дискусію. З цього приводу відбулось два засідання Політехнічного товариства за участі Завейського і провідних львівських архітекторів. Було прийнято рішення модифікувати обидва проекти і повторно розглянути. Після модифікації перевагу Горголевського було лише підтверджено. Після цього продовжувалось внесення змін до проекту, котрі однак хоч і були численними, але в загальному не змінили вигляду майбутнього театру. На [[Вулиця Куліша (Львів)|вулиці Сонячній, 6 (нинішня Куліша)]] за проектом Горголевського спільно з Іваном Левинським<ref name="ЕЛ635"/> було також заплановано будівництво дому для зберігання декорацій. [[1898]] року для уточнення питань пластичного декорування фасадів скульптор Петро Гарасимович виготовив гіпсову модель<ref name="RL">''Biriulow&nbsp;J.'' Rzeźba lwowska.&nbsp;— Warszawa&nbsp;: Neriton, 2007.&nbsp;— S. 151—152.&nbsp;— ISBN 978-83-7543-009-7.</ref>.
 
На початку будівництва гостро постало питання фундаментів. Через складні геологічні умови випробування ґрунту тривало довго. Точка зору фахівців магістрату, які пропонували будівництво на стрічковому фундаменті принципово розходилась із позіцією членів Політехнічного товариства, яке вважало такий спосіб ненадійним і пропонувало два альтернативні проекти фундаментів, що загрожувало підняттям вартості будівництва майже на 25&nbsp;%. Однак рішення залишалось за магістратом і [[5 червня]] [[1897]] року було розпочато земляні роботи, а від [[21 серпня]] [[1897]]&nbsp;— бетонування. Детальний проект фундаменту та керівництво бетонуванням виконав професор Львівської політехніки Ян Богуцький. [[26 січня]] [[1898]] року на засіданні Політехнічного товариства він виголосив доповідь про хід робіт, де вкотре критиками був атакований сам задум стрічкових фундаментів. Земляні, мулярські, каменярські роботи та бетонування доручено фірмі [[Левинський Іван Іванович|Івана Левинського]], асфальтову гідроізоляцію виконало підприємство Станіслава Лишкевича. Бляхарські роботи виконала львівська фірма Генрика Богдановича, металеві конструкції перекриттів виготовлено на вагонному заводі в [[Сянік|Сяноку]]. Систему вентиляції встановила фірма Johannes Haas із Відня спільно з львів'янином Владиславом Нємекшею. Нагляд за роботами здійснював особисто [[Зиґмунт Ґорґолевський]] за участі випусників краківської Промислової школи, з яких найдовше на будмайданчику працював [[Ян Новорита]]&nbsp;— в майбутньому відомий архітектор Львова і [[Катовіце|Катовіц]]. Усе внутрішнє оздоблення також виконано за проектом Ґорґолевського, але тут керівником робіт був Марцелій Гарасимович. Живописні та скульптурні роботи доручено окремо запрошеним митцям, зокрема скульпторам Антонію Попелю, Петрові Війтовичу, Тадеушу Барончу, Тадеушу Вісньовецькому, Юліушу Белтовському, Юліану Марковському.
Рядок 89:
 
=== Інтер'єр ===
[[Файл:Opera_Lwowska_2012_004.jpg|міні|200пкс210пкс|Вестибюль]][[Файл:Opera Lwowska 2012 006.jpg|міні|ліворуч|Вестибюль (стеля)]]
Проект інтер'єру театру також виконано [[Зиґмунт Ґорґолевський|Зиґмунтом Ґорґолевським]]. Живопис та скульптура створені цілою плеядою тогочасних живописців та скульпторів. Для збереження цілісності задуму і стилістичної єдності творів мистецтва, для кількох основних приміщень було призначено художніх керівників. Дискусійним було питання живописної техніки&nbsp;— фресковий живопис, темпера, казеїнові фарби, енкаустика чи мінеральні фарби кайма. Врешті театральним комітетом обрано техніку олійного живопису на бельгійському полотні, яке в подальшому було наклеєне на бетонні стіни та склепіння.
 
Рядок 97:
[[1984]] року в овальних нішах чотирьох глухих арок встановлено погруддя Шевченка (скульптор [[Чайка Яків Ілліч|Яків Чайка]]), Франка ([[Мисько Еммануїл Петрович|Еммануїл Мисько]]), Міцкевича ([[Садовський Йосип Антонович|Йосип Садовський]]), Пушкіна (Олександр Пилєв). Підлогу вимощено керамічною плиткою, що імітує мозаїку, виконаною учнями [[Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша|Промислової школи]], керівником якої на той час був Зиґмунт Ґорґолевський. Після раптової смерті Ґорґолевського [[1903]] року над входом до зали глядачів встановлено його барельєфний портрет, авторства Юліуша Белтовського. Під портретом&nbsp;— роки будівництва театру: [[1897]]–[[1900]]. [[2011]] року у вестибюлі, у полі стіни між входами театру встановлено білу мармурову пам'ятну таблицю [[Іван-Павло II|Івану Павлу II]] (скульптор [[Скакун Ярослав Іванович|Ярослав Скакун]])<ref>Папа Іван Павло II в Опері // [[Експрес (газета)|Експрес]], додаток «Львівські новини».&nbsp;— 17 листопада 2011, №&nbsp;129 (6054).&nbsp;— С. 10.</ref>.
 
[[Файл:Lviv teatr 4.jpg|міні|ліворуч|210пкс|Фойє]]
;Фойє
Два входи другого поверху вестибюлю провадять у фойє розмірами 7,5 на 35&nbsp;м, поділене арочними проходами на два менших та одне більше центральне приміщення. На північній та південній стінах змонтовано по чотири великих дзеркала, через що фойє відоме також під назвою «Дзеркальна зала». З приміщення можна вийти на лоджію головного фасаду з видом на [[Проспект Свободи (Львів)|проспект Свободи]]. Над архівольтами бічних аркових проходів зали знаходяться дві алегоричні двофігурні скульптурні групи [[Війтович Петро|Петра Війтовича]]: Кохання та Ревнощі, Пиха та Материнство. У супрапортах над дзеркалами чотири алегорії пір року, виконані живописцем Марцелієм Гарасимовичем. Цей же художник виконав і символічні «Частини світу» над дзеркалами бічних частинах фойє. На стропах живописець Юліуш Зубер у видовжених форматах зобразив сцени з популярних вистав кінця [[XIX]]&nbsp;ст.: «Краков'яки і гуралі» та «Карпатські гуралі» (драматург Юзеф Коженьовський), «Відмова грецьких послів» ([[Ян Кохановський]]), «Балладина» ([[Юліуш Словацький]]). Станіслав Дембіцький є автором чотирьох дещо менших сюжетів на стропах&nbsp;— алегорії Кохання і Покори, Героїзму, Мудрості, Справедливості. На стелі знаходиться також три великих картини Дембіцького&nbsp;— «Поезія», «Музика», «Хореографія». Оформлення фойє відбувалось під загальним керівництвом Станіслава Дембіцького. У цьому йому допомагали Станіслав Батовський-Качор, Дамази Котовський, Валерій Крицінський. У [[2000-ні|2000-х]] роках у дзеркальній залі встановлено погруддя Соломії Крушельницької, Олександра Мишуги, Модеста Менцинського, Євгена Лисика, Ярослава Вощака виконані в бронзі [[Скакун Ярослав Іванович|Ярославом Скакуном]]<ref>''Марчук&nbsp;О.'' Галерея пам'яті особистостей у Львівській опері // [[Віче (журнал)|Віче]].&nbsp;— 2012.&nbsp;— №&nbsp;1 (72).&nbsp;— С. 72.</ref>.
 
[[Файл:Lviv teatr 5.JPG|міні|210пкс|Зала глядачів]]
;Зала глядачів
Зала глядачів чотириярусна, у плані має форму ліри. Має 44 ложі і розрахована на 1002 осіб. «Сліпих» і «глухих» місць немає. Арку сцени увінчують фігури генія і ангела з [[Герб Львова|гербом Львова]]. Автор&nbsp;— Петро Війтович. Металеву протипожежну завісу, що відділяє зал від сцени, розписав Я. Дюлль. Розпис представляє краєвид Львова зі сторони Стрийського узгір'я.