Деметра: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Kossa b (обговорення | внесок) категоризація |
Немає опису редагування |
||
Рядок 45:
Культ Деметри сягає сивої давнини; за Геродотом, він був поширений ще в добу пелазгів у [[Фессалія|Фессалії]], Беотії, [[Аттіка|Аттіці]], Мегарі, [[Корінф]]і, згодом перенесений до [[Сицилія|Сіцілії]], Малої [[Азія|Азії]] тощо. Коли на [[Пелопоннес]]і оселилися доряни, культ Деметри послабився, але потім знову посилився під впливом іонійців. Деметра стала об'єктом культу по всій [[Стародавня Греція|Греції]], на островах, у Малій [[Азія|Азії]], в [[Стародавній Рим|Римі]], де її ототожнювали з [[Керера|Керерою]] (Церерою). З її ім'ям виголошували й укладали договори, а урядовці й судді, перш як посісти на свої посади, складали присягу Деметрі, в якій обіцяли дотримувати писаних законів і традицій. У жертву богині приносили биків, корів, свиней (з огляду на їхню плодючість), овочі, бджолині стільники; їй були присвячені колоски, [[мак]], овочеві дерева тощо.
У глибоку давнину Деметру вважали богинею підземного царства і дружиною [[Посейдон]]а, від якого вона народила коня [[Арейон]]а. Стосунки Деметри з [[Посейдон]]ом відбито в античному мистецтві; в [[Аркадія|Аркадії]] існувало прадавнє зображення Деметри з кінською головою; вона тримала в одній руці голуба, а в другій — дельфіна, оскільки в уявленні найдавніших жителів [[Стародавня Греція|Греції]] вона була творцем птахів і риб, богинею всієї живої природи. Пізніше, особливо від часів [[Праксітель|Праксітеля]], в мистецтві з'являється образ Деметри з м'якими й лагідними рисами, іноді з відбитком смутку за зниклою донькою. На зображеннях вона сидить на троні або стоїть з вінком колосків на голові, із серпом, смолоскипом або кошиком овочів у руках. Улюбленим сюжетом для скульпторів було спорядження Деметрою [[
У пізнішому європейському малярстві образ Деметри відтворювали Дж. Вазарі, Я. Йордане, П. П. Рубенс. З міфом про Деметру пов'язані поетичні (Ф. Шіллер «Елевсінське свято», А. Теннісон «Деметра і [[Персефона]]») та музичні (Н. Йоммеллі «Заспокоєна Деметра») твори.
| |||