Муравйов Михайло Артемович: відмінності між версіями

'''Муравйо́в Миха́йло Арте́мович''' ({{lang-ru|Муравьёв Михаи́л Арте́мьевич}}, {{ДН|25|09|1880|13}}, Бурдоково [[Костромська губернія|Костромської губернії]] ([[Росія]])  — {{ДС|11|07|1918}}, [[Симбірськ]])  — військовий діяч Радянської Росії, командир загонів «[[Червона гвардія|Червоної гвардії]]», організатор масових убивств у Києві.

[[4 лютого]] [[1918]] року в [[Дарниця (станція)|Дарниці]] під Києвом видав наказ про «безпощадне знищення всіх офіцерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції». При штурмі міста застосовувалися отруйні гази, був проведений масовий артобстріл (до 15 тис. снарядів), у результаті якого, серед інших, було зруйновано будинок [[Грушевський Михайло Сергійович |Михайла Грушевського]] на [[Паньківщина|Паньківщині]]. Виконуючи наказ, більшовицькіреволюційні війська розстріляли в Києві близько 5 тис. мирних жителів, тероризували громадян УНР, зокрема ними був убитий київський митрополит [[Володимир (Богоявленський)|Володимир]]. На київську буржуазію наклали контрибуцію в п'ять мільйонів карбованців для утримання війська.

Муравйов був запеклим противником українізації. За даними дослідника В.&nbsp; А.&nbsp; Савченка{{джерело}}, під час знаходження Муравйова в Києві по місту їздив броньовик з написом «Смерть українцям!». За спогадами Миколи Полетики, «портрети [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченка]] зривали зі стін і топтали ногами. Говорити на вулицях українською мовою стало небезпечно»<ref>Полетика Николай. [http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1890-1960.poletika.php Воспоминания.] {{ref-ru}}</ref>.

Пізніше був призначений командувачем збройними силами [[Одеська Радянська Республіка|Одеської радянської республіки]], отримавши завдання виступити проти румунських військ, що прагнули захопити Бессарабію та Придністров'яї. Під його орудою [[Румчерод]] в кінці лютого&nbsp; — на початку березня 1918 року провів акцію по захопленню найбагатших одеситів та обміну їх на 10 мільйонів карбованців на потреби Червоної армії.

У ніч з 9 на 10 липня Муравйов, кинувши штаб фронту в Казані, без відома [[Революційна військова рада|Революційної військової ради]] фронту, разом з двома лояльними до нього полками (чисельністю близько 1000 осіб) на пароплаві «Мезень» відбув з міста. [[11 липня]] він прибув до Симбірська, зайняв стратегічні пункти міста і заарештував керівних радянських працівників (у тому числі командувача 1-ю армією [[Тухачевський Михайло Миколайович |Михайла Тухачевського]], також зампреда губвиконкому К.&nbsp; С.&nbsp; Шелєнкєвіча, політкомісарів штабу Симбірської групи військ А.&nbsp; Л.&nbsp; Лаврова, та інших більшовиків). Виступив проти укладення [[Брестський мир | Брестського миру]] з [[Німецька імперія | Німеччиною]], оголосив себе «головкомом армії, що діяла проти Німеччини», телеграфував у РНК РРФСР, німецькому посольству в Москві і командуванню [[Чехословацький корпус|Чехословацького корпусу]] про оголошення війни Німеччині. Військам фронту і чехословацького корпусу (з яким він до заколоту і повинен був воювати) пропонувалося рухатися до Волги і далі на захід для відсічі німецьким військам, які нібито почали в цей час наступ.

Як підкреслює дослідник Б.&nbsp; В.&nbsp; Соколов у своїй роботі «Михаил Тухачевский: жизнь и смерть „Красного маршала“»<ref>''Соколов Б. В.'' Михаил Тухачевский: жизнь и смерть «Красного маршала».&nbsp; — Смоленск : Русич, 1999.&nbsp; — 512 с. : фото.&nbsp; — (Мир в войнах).&nbsp; — {{s|ISBN 5-88590-956-3.}} {{ref-ru}}</ref>, війська Східного фронту були деморалізовані і збиті з пантелику спочатку телеграмами головкома Муравйова про мир з чехословаками і війну з Німеччиною, а потім&nbsp; — про зраду Муравйова, і про продовження війни з [[Чехословацький корпус|чехословаками]]. Підполковник [[Каппель Володимир Оскарович |Володимир Каппель]] прийняв рішення скористатися моментом, і завдати удару<ref> [http://www.x-libri.ru/elib/shmbr000/00000153.htm Часть 153 з 592&nbsp; — ''Шамбаров Валерий.'' Белогвардейщина. На Волге-матушке] {{ref-ru}}</ref>. Червона армія незабаром залишила Бугульму, Мелекесс і Симбірськ, а на початку серпня і Казань, де у руки чехословаків і Народної армії Комуча потрапила частина російського золотого запасу. У зв'язку зі сформованим важким становищем на фронті на станцію [[Свиязьк]] незабаром після падіння Казані особисто прибув наркомвійськмор Лев Троцький.

* [http://militera.lib.ru/bio/savchenko/02.html Главнокомандующий Муравьев: «… Наш лозунг&nbsp; — быть беспощадными!»] // Авантюристы гражданской войны: Историческое расследование / В.&nbsp; А.&nbsp; Савченко.&nbsp; — Харьков : Фолио; {{М.}} : ACT, 2000. {{ref-ru}}