Довге (Хустський район): відмінності між версіями

У період із [[1383]] до [[1404]] років село згадується в письмових джерелах, як Госсумезо («Hozyowmezew» в оригіналі)&nbsp;— від {{lang-hu|Hosszúmező}}, що перекладається, як «довге поле».<ref> Не слід плутати з містечком Госсумезо (нині назва Câmpulung la Tisa, [[Румунія]]), яке в XIV&nbsp;ст. належало до Мармароського комітату та мало статус коронного міста. Госсумезо-Довге, на відміну від мараморошського Госсумезо, входило до складу Березького комітату. </ref> Існує декілька письмових варіацій назви ''Hosszúmező'', поява яких пов'язана зі специфікою старого угорського правопису. Наприклад: ''Hozyumezov, Hozyowmezew, Hazyomezew, Hezyomezeu, Hozyomezen, Huzyumezeu''. З [[1404]] року вживається назва ''Dolha (Долга)''. В деяких документах за 1463&nbsp;рік трапляється назва ''Naghdolha'' або ''Nagh Dolha''<ref>Bélay Vilmos. Máramaros megye társadalma és nemzetiségei. &nbsp;— Budapest, 1943. &nbsp;— 135. old.{{ref-hu}}</ref>.

Через Довге протікає річка [[Боржава (річка)|Боржава]]. Гірський характер течії&nbsp;— тільки у верхній частині до села Довге, де тече по гірській V-подібній долині у південному напрямі. Швидкість течії у межах 0,6—1,2 м/с, середні витрати 10,1 м³/с<ref>Геренчук К.&nbsp;І.&nbsp;Природа Закарпатської області / К.&nbsp;І.&nbsp;Геренчук.&nbsp;— Львів: Вища школа, 1987. &nbsp;— С. 75</ref>.

Село Довге лежить на зчленуванні Складчастих Карпат і Закарпатського внутрішнього прогину&nbsp;— в центральній частині Закарпатської сейсмоактивної зони, яка геологічно відповідає Закарпатському глибинному розлому<ref>Толстой М., Кадурін В., Шабатура О., Костенко Н. Палеогеодинамічні особливості порід центральної частини Закарпатської сейсмоактивної зони за даними комплексних геофізичних і мінералогічних досліджень // Вісник КНУ ім. Т.Шевченка «Геологія». &nbsp;— Київ, 2009. &nbsp;— №47№&nbsp;47. &nbsp;— С.43</ref>. В зоні цього розлому по лінії Гуменне-Свалява-Сигет розташовані вогнища сильних землетрусів минулих років. Зокрема в районі Довгого зафіксовано потужні землетруси [[3 вересня]] [[1867]]&nbsp;року (з афтершоками) та [[26 грудня]] [[1872]]&nbsp;року (одиничний) з Іо=5-6 і 7 балів<ref> http://www.lp.edu.ua/fileadmin/IGD/Vydannja/Geodynamica/geofiz_5_1.pdf</ref>.

Надра Довгого багаті на поклади андезитового каменю, вапно. На околицях Довгого є джерело мінеральної води&nbsp;— температура 12&nbsp;°C, мінералізація&nbsp;— 0,9&nbsp;г/дм³, слабовуглекисла слабо мінералізована хлоридна гідрокарбонатна кальцієво-натрієва слабокисла, лікувально-столова, Малкінського типу<ref name="water">[http://irda.gov.ua/2010-07-26-14-04-16/2008-09-16-10-30-56/2008-09-15-13-35-11.html Програма розвитку туризму та рекреації в Іршавському районі на 2010–20152010—2015 роки.] Офіційний сайт Іршавської районної державної адміністрації</ref>. В народі вода, та сама місцевість, де розташоване джерело, має назву «квасна вода». Також наявне термальне джерело води на базі санаторію «Боржава»&nbsp;— температура 18,2&nbsp;°C, мінералізація&nbsp;— 19,7&nbsp;г/дм³, метанова йодна високо-мінералізована гідрокарбонатно-хлоридна натрієва слаболужна субтермальна лікувальна, типу Гайдусобосло<ref name="water">[http://irda.gov.ua/2010-07-26-14-04-16/2008-09-16-10-30-56/2008-09-15-13-35-11.html Програма розвитку туризму та рекреації в Іршавському районі на 2010–20152010—2015 роки.] Офіційний сайт Іршавської районної державної адміністрації</ref>.

Село має низку історичних місцевостей та урочищ: Арташ, Бараки, Бузковець, Велика вулиця, Великі Гірки, Гамора, Гірки, Городище, Дощадець, Кути, Лемацьке, Малиновий, Малі Гірки, Мочар, Полунивок, П'яц (центр), Райчівня, Свинка, Станційна, Чищаник<ref>Sebestyén Zsolt. Kárpátalja településeinek történeti helynevei: A kataszteri térképek és birtokrészleti jegyzőkönyvek alapján. &nbsp;— Nyíregyháza, 2008. &nbsp;— 187–188187—188. old.{{ref-hu}}</ref><ref name="filip" />.

Довге засновано наприкінці XIII&nbsp;— початку XIV століття на розвилці шляхів, що вели на Верховину, долину річки [[Тиса|Тиси]] й на Велику Тисо-Дунайську низовину<ref>S. Benedek András. A tettenérhető történelem: Kárpátaljai nemzetiség- és kultúrtörténeti vázlat. &nbsp;— Ungvár&nbsp;— Budapest: Intermix Kiadó, 1993. &nbsp;— 53. old.{{ref-hu}}</ref>. Одним з доказів існування стародавнього поселення в Довгому є назва урочища Городище&nbsp;— місце ймовірного розташування древніх дерев'яних фортифікаційних споруд<ref>Стрипський Гіядор. Гдѣ документы старшей исторіи Подкарпатской Руси? О межевых названіях. &nbsp;— Ужгород, 1924. &nbsp;— С. 11-12</ref><ref>Dr. Petrov. Karpatoruské pomístní názvy: z pol. XIX. a z poč. XX. st. (Алексей Петров. Карпаторусскія межевыя названія: изъ пол. XIX и изъ нач. XX&nbsp;в. / А. Петровъ). &nbsp;— Praha, 1929. &nbsp;— S. 6-7</ref>. В ті часи це була зупинка для відпочинку купців на торговельному шляху, а згодом тут почали селитися люди. Спочатку жителі села були вільними селянами. Займалися вони в основному [[скотарство]]м і [[рільництво]]м. Слов'янська назва села вказує на те, що населення Довгого було русинське. У другій половині XIII&nbsp;— початку XIV розпочинається «волоська колонізація» території сучасного Закарпаття. Волохи, яких витісняли тюркські племена, поступово просувалися на північ і асимілювались з русинським населенням, яке їх слов'янізує. В цей період відбувається формування єдиного залежного селянства. Існували різні типи селянського прошарку: госпіти&nbsp;— переселенці, що мали право переходу на інші землі без згоди феодала; немеші&nbsp;— нижче дворянство; шолтеси; кенези. Саме в XIV&nbsp;столітті Довге стає частиною володінь сім'ї волоських магнатів Долгаї, життя яких тісно переплітається з історією села.

Вперше село згадується в письмових джерелах [[1383]] року під назвою Госсумезо, або «Hozyowmezew» в оригіналі<ref>Horváth Zoltán György, Kovács Sándor. Kárpátalja kincsei. &nbsp;— Budapest, 2002. &nbsp;— 171. old.{{ref-hu}}</ref><ref name="maramarosi_diplomak" />. Ця назва вживалася до [[5 лютого]] [[1404]]&nbsp;року, коли була видана дарча грамота сім'ї Долгаї, яка підтверджувала право на володіння землями Довгого.

=== Період Долгаї (1383–17111383—1711) ===

[[Файл:Dolhai cimer.jpg|міні|праворуч|180пкс|Родовий герб сім'ї Долгаї<ref>J. Siebmacher's großes Wappenbuch. Der Adel von Ungarn samt den Nebenländern der St. Stephanskrone (Nachträge), Band IV, 15. Abteilung, 2. / bearbeitet von Geza von Csergheö und Ivän von Nagy. &nbsp;— Nürnberg: Bauer und Raspe, 1885-18941885—1894.{{ref-de}}</ref>]][[Файл:Dolhay de Dolha Coat of Arms.png|міні|праворуч|180пкс|Реконструкція герба Долгаї]]

Перший відомий предок сім'ї [[Долгаї]] (Dolhay)&nbsp;— Станіслав І (Hosszúmezey I Szaniszló), волоський воєвода, який близько [[1330]]&nbsp;року разом зі своїми братами Білкей Карачоні (Bilkey Karácsonnal), Ilosvay Maxemmel és Komlósy Torpa Mihállyal на основі [[Волоське право|волоського права]] переселились на [[Закарпаття]]<ref name="filipascu_2">Filipașcu Alexandru. Înstrăinarea unor familii şi averi Maramureşene prin încuscrirea cu străinii // Transilvania. &nbsp;— an. LXXIII. &nbsp;— nr. 10. &nbsp;— Sibiu, 1942. &nbsp;— p. 744-747744—747{{ref-ro}}</ref>. Після смерті свого батька, троє синів&nbsp;— Янош, Шандор та Іштван&nbsp;— переїхали до села Довге. З цього моменту поселення стає резиденцією братів, так званим «possesiones capitalis», від якого рід магнатів виводить своє ім'я та предикт&nbsp;— de Dolha (приставка яка вказувала на головну резиденцію угорського дворянина). В [[1411]]&nbsp;році село згадується, як місце проживання збирача податків. У [[1417]] році Янош Долгаї будує в селі дерев'яну церкву та дерев'яний замок-фортецю, яку оточував земляний вал і рів. Виданий Лелеським Конвентом документ від [[27 вересня]] [[1418]]&nbsp;року, що встановлював вартість та склад володінь Богдана, сина Яноша з Довгого (Ioannis de Dolha) (засудженого за насилля) та його родичів, свідчить про те, що в Довгім було 23 населених кріпацьких господарств, 2 немешські садиби, одна русинська дерев'яна каплиця з цвинтарем та місцем поховань, пункт сплати мита (податку) та млин з одним колесом, розташований в нижній течії річки Свинка.<ref name="maramarosi_diplomak">Mihályi János: Máramarosi diplomák a XIV. és XV. századból. &nbsp;— Máramaros-Sziget, 1900. &nbsp;— 77, 78, 202. old.{{ref-hu}}</ref><ref>Др. Василій Гаджега. Додатки до історій Русинов и руських церквей в Марамороші // Науковий зборник Товариства «Просвіта» в Ужгороді за рок 1922, рочник І. &nbsp;— Ужгород, 1922. &nbsp;— С. 155-156155—156</ref> Селяни сповідували православ'я. Долгаї входили в число найбільш знатних і багатих феодальних сімей [[Марамарош|Мараморошу]], тримаючи в підпорядкуванні більшість поселень Боржавської долини. Шляхом насильницького захоплення земель дрібних феодалів [[Долгаї]] розширювали свої володіння. Спочатку Довге й навколишні села входили до [[Береґ|комітату Береґ]], але [[1454]] на прохання Долгаїв угорський король [[Ладіслав Постум|Ласло V]] їх землі до комітату [[Мараморош]].<ref>Levéltér, Elench. XX. fasc. II. No. 37. 1</ref><ref>Iványi Béla. A római szent birodalmi széki gróf Teleki-család gyömrői levéltára. &nbsp;— Szeged, 1931. &nbsp;— 137–138137—138. old.{{ref-hu}}</ref> [[1460]] угорський король [[Матяш Гуняді]] Корвін дозволив Амброзієві Долгаєві вимурувати в Довгому кам'яний будинок.<ref>Mihályi János. Máramarosi diplomák a XIV. és XV. századból. &nbsp;— Máramarossziget, 1900.&nbsp;— - 433–434433—434. old.{{ref-hu}}</ref><ref>Teleki József gróf. Hunyadiak kora Magyarországon. &nbsp;— Oklevéltár. X. &nbsp;— Pest, 1853. &nbsp;— 641–642641—642. old.{{ref-hu}}</ref>

Але замість будинку, [[Амбруш Долгаї]] все-таки без дозволу побудував укріплений кам'яний замок. У [[1465]] році Амбруш Долгаї скоює вбивство<ref>Mihályi János. Máramarosi diplomák a XIV. és XV. századból. &nbsp;— Máramarossziget, 1900. &nbsp;— 470–471470—471. old.{{ref-hu}}</ref>. Через цей злочин він декілька разів поставав перед судом. Зрештою, володіння Амбруша були конфісковані на користь вдови [[Янош_Гуняді|Яноша Гуньяді]]&nbsp;— Ержибет. Однак, через деякий час королівський указ було скасовано й Амбруш знову стає власником маєтку в долині [[Боржава (річка)|Боржави]]<ref>Filipașcu Alexandru. Istoria Maramureșului. &nbsp;— București, 1940. &nbsp;— P. 42-46, 64-70{{ref-ro}}</ref>. Вже у [[1471]] році Довжанський замок згадується, як «castellum Dolha».<ref>Corpus Decretorum Juris Hungarici 1471. 29. §.{{ref-la}}</ref> В цій грамоті за [[18 вересня]] [[1471]] року йдеться про рішення Національних зборів Угорщини, згідно з яким [[фортеця]] повинна бути зруйнована протягом 25 днів. В [[1514]]&nbsp;році його остаточно зруйнували повсталі селяни, які приєдналися до загонів [[Дожа Дєрдь|Дьердя Дожі]]. Протягом століть жителі села розбирали руїни і з них будували свої хати. Від нього залишилася лише каплиця, яку у XVIII столітті перебудовано в [[Кальвіністська церква|кальвіністську]] церкву, а в [[1965]] році її також розібрали. На сучасному етапі про стародавню фортецю нагадують залишки підвального приміщення, цвинтар та руїни [[Реформація|реформаторської]] церкви.

=== Період визвольної війни угорського народу 1703–17111703—1711 рр ===

[[Файл:Esze_Tamás_Rusz.jpg|міні|праворуч|220пкс|Томаш Есе&nbsp;— ватажок куруців]] У [[1703]]–[[1711]] роках закарпатці брали участь у визвольній війні проти [[Династія Габсбургів|Габсбургів]]. Поштовхом до загального виступу стали події в Березькому комітаті, де незадоволених очолив відважний селянський ватажок, учасник повстання [[1697]]–[[1698]] років [[Томаш Есе]] з села Тарпа. Ядро повстанського загону становили селяни з сіл [[Вари]] [[Берегівський район|Берегівського району]] та Тарпи (сучасна Угорщина). До них приєдналися загони з Мукачівщини на чолі з Михайлом Папом із Мукачева та Альбертом Кішем із села [[Баркасово|Баркасова]]<ref>Esze Tamás. A tiszaháti felkelés. &nbsp;— Budapest, 1952. &nbsp;— 8-9. old.</ref>. Серед керівників повстанців були Дьєрдь Біге із села Бені, Янош Мойш тощо<ref>Waltherr Imre. Károlyi Sándor emlékiratai a Rákóczi-háború kezdetéről // Századok. &nbsp;— 8. évf. &nbsp;— 5. sz. &nbsp;— Budapest, 1874. &nbsp;— 313-330313—330. old.{{ref-hu}}</ref><ref>A velenczei követ már junius 9-ikén írja, hogy az elégületlenek három zászló alá sorakoznak: a Rákóczi, Bercsényi és Petrőczy zászlaja alá. &nbsp;— Malagola a Deutsche Revueben, 1907. &nbsp;— 92 old.{{ref-hu}}</ref>. Повстання швидко охопило сусідні села&nbsp;— [[Вилок]], [[Бене_(Берегівський_район)|Бене]], [[Мужієво]]&nbsp;— і поширилося на Березький, Угочанський, Марамороський та Ужанський комітати. На Рахівщині бойове ядро повстанців складали [[опришки]] на чолі з [[Пинтя Хоробрий|Пинтею]], Федором Бойком, Іваном Пискливим. В Ужанському комітаті, на Перечинщині, керівником повстання став Іван Беца. Повстанці громили панські маєтки, державні установи, попівські господарства, вбивали чиновників та збирачів податків, виганяли уніатських попів…

[[21 травня]] [[1703]] року червоні прапори&nbsp;— символ волі&nbsp;— були розгорнуті в Тарпі та в сусідньому селі Варах<ref>Исламов Т., Пушкаш А., Шушарин В. История Венгрии:&nbsp;— Том 1&nbsp;— Москва: Наука, 1971. &nbsp;— С. 430{{ref-ru}}</ref>. Це було поштовхом до виступу народних мас. Війна з самого початку мала антифеодальний характер. Повстанці громили феодальні помістя, феодали рятувалися в замках, тікали під захист австрійських військ.

На початку червня [[1703]] року повстанська армія на чолі з Томашем Есе зібралася біля села Довге<ref name="csatary">Csatáry György. Ugocsa megye a Rákóczi-szabadságharc hadellátásában, (1703–17111703—1711) // Rákóczi-kori tudományos ülésszak. &nbsp;— A Vay Ádám Múzeum alapításának 30. évfordulója alkalmából, 1994. &nbsp;— október 7. &nbsp;— Vaja 1995. &nbsp;— 99-107. old.{{ref-hu}}</ref>, де сподівалася зустріти князя [[Ференц II Ракоці|Ференца Ракоці II]]. Проте [[7 червня]] повстанців тут наздогнало дворянське ополчення на чолі з Шандором Карої<ref name="csatary" />. Зненацька, темної ночі, коли повстанці не чекали, озброєні до зубів ополченці напали на їхній табір<ref name="csatary" />. Розпочався кривавий бій. Це була перша битва між повстанцями-куруцами та прихильниками австрійського імператора&nbsp;— лабанцями. Жителі села також приєдналися до повстанців на чолі з Томашем Есе. Та сили були нерівними, бо проти регулярної австрійської армії виступило тільки 3 тисячі поганоозброєних куруців&nbsp;— повстанці зазнали поразки<ref name="csatary" />. У грандіозній битві загинуло від 150 до 200 куруців<ref>Bárány Ágoston. Felsó Vadászi RÁKÓCZY FERENCZ’ a’ II-dik,’ béiktatott Erdélyi Fejedelem,’ és Sárosi Fő-Ispán’ képe // Felsőmagyarországi Minerva: nemzeti folyó-irás. &nbsp;— IV. Junius 1828. &nbsp;— 1722. old.{{ref-hu}}</ref><ref>Századok, 1912. &nbsp;— 202–207202—207 old.{{ref-hu}}</ref><ref>Fessler Ignaz Aurelius. Die Geschichten der Ungern und ihrer Landsassen. &nbsp;— Band IX. &nbsp;— Leipzig, 1816. &nbsp;— S. 502{{ref-de}}</ref><ref>Tsétsi János. Havi Krónikája a Rákóczi-háború történeteiről 1703–17091703—1709 // Thaly Kálmán: Monumenta Hungariae Historica. &nbsp;— II. osztály. &nbsp;— Irók XXVII. &nbsp;— Budapest, 1875. &nbsp;— 260. old.{{ref-hu}}</ref>, серед яких були і мешканці Довгого.

На братській могилі 50-ти загиблих повстанців у [[1903]]&nbsp;році на кошти жителів Довгого та прилеглих сіл було споруджено пам'ятник на честь 200-ліття пам'ятної битви&nbsp;— колона, увінчана турулом<ref>Maurer Mór. A Dolhai Rákóczi-ünnep // Vasárnapi Ujság. &nbsp;— 25sz. &nbsp;— Junius 21. &nbsp;— Budapest, 1903{{ref-hu}}</ref>.

=== Період Телекі (1711–19201711—1920) ===

[[Файл:Dolha map 2.jpg|міні|ліворуч|300пкс|Карта села Довге 1782–17841782—1784 років]]

[[Файл:Dolha map XIX.jpg|міні|ліворуч|300пкс|Карта села Довге 1819–18691819—1869 років]]

Після поразки визвольної війни та заключення Сатмарського миру пройшов перерозподіл феодальних володінь. Значна частина володінь противників Габсбургів була конфіскована. Захоплюючи землі повсталих, австрійська влада створювала великі латифундистські землеволодіння і передавала їх новим господарям. Не стали виключенням і землі села Довге&nbsp;— у [[1711]]&nbsp;році за участь у війні на боці Ференца II Ракоці володіння Долгаї були конфісковані владою і передані до державної скарбниці<ref name="USSR_history">История городов и сёл Украинской ССР. Закарпатская область.&nbsp;— Киев, 1982. &nbsp;— C. 260–268260—268{{ref-ru}}</ref>. Цього ж року, в знак подяки за активну допомогу в придушенні повстань, імператор [[Карл VI Габсбург|Карл III]] дарує ці землі графу Ласло Телекі&nbsp;— фоішпану комітата [[Феєр (медьє)|Феєр]]<ref name="USSR_history" /><ref name="filipascu_2" />. Основні маєтки нового власника були в [[Трансільванія|Трансільванії]] і в [[1712]]&nbsp;році він розпочинає будівництво палацу<ref>Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 2. &nbsp;— Киев, 1985. &nbsp;— С. 184{{ref-ru}}</ref><ref name="USSR_history" />.

У середині XVIII&nbsp;століття панщину для своїх кріпаків [[граф]] Телекі визначив трьома днями на тиждень. Крім того, селяни утримували і випасали графський худобу, відбували гужову повинність, викорчовували чагарники тощо<ref name="USSR_history" />. Майже вся земля на околицях Довгого належала графу. Більшість же селян були малоземельні або безземельні. Ліквідація кріпацтва в результаті [[Революція 1848—1849 років у Австрійській імперії|буржуазної революції 1848–18491848—1849 років]] мало вплинула на економічне становище селян. Хоча вони і стали особисто вільними, велика частина землі залишалася власністю Телекі, тому що селянам були передані тільки Урбаріальні землі. Після реформи [[1848]] року Телекі навіть збільшив свої земельні володіння<ref name="USSR_history" />. Крім того, він отримав з казни грошову компенсацію за втрачені повинності і побори. Основна частина селян була змушена відбувати феодальні повинності за користування лісами та пасовищами, а також платити додаткові податки<ref name="USSR_history" />. З другої половини XIX&nbsp;століття в житті села все більшу роль відігравали [[Капіталізм|капіталістичні]] відносини.

У другій половині XVIII&nbsp;століття з розкладом феодально-кріпосницької системи в селі стали з'являтися поміщицькі промислові підприємства, що працювали на ринок. З [[1751]] року в Довгому для продажу почали випалювати [[Гідроксид кальцію|вапно]], виготовляли покрівельний матеріал. В [[1760]] році стала діяти переведена з села [[Лисичово]] паперова фабрика<ref>Hermann Ignaz Bidermann. Die ungarischen Ruthenen: Ihr Wohngebiet, ihr Erwerb u. Ihre Geschichte. Statistik, Geo- und Ethnographie. &nbsp;— Wagner, 1862. &nbsp;— S. 126{{ref-de}}</ref>, на продукції якої філіграні зі словом «Dolha» засвідчуються навіть у [[1841]].<ref>Мацюк О.&nbsp;Я.&nbsp;Папір та філіграні на українських землях (XVI&nbsp;— початок XX&nbsp;ст.). &nbsp;— Київ, 1974</ref> У [[1780]] році граф Телекі заснував у Довгому ткацьку майстерню, де переробляли коноплю і льон, вирощувані на полях поміщика. В одному з листів [[граф]] вимагав від економа, щоб коноплями засівалось більше землі, оскільки це приносить йому високий прибуток.<ref>Ильницький Александеръ. Графъ Василій Телеки и его доминія въ Марамороши (1751–17801751—1780) (Gróf Teleki László és dominiuma Máramarosban (1751–17801751—1780) // Зоря&nbsp;— Hajnal.&nbsp;— Унгвар,1941.&nbsp;— Рочникъ I. №&nbsp;1-2.&nbsp;— С.30-43</ref>

[[Файл:Dolha hamora.jpg|міні|праворуч|300пкс|Залізоробний завод «Гамора». 1920-і роки]]Важлива роль у становленні традиції Закарпатського художнього литва належить Лисичево-Довжанському металургійному заводу «Гамора». На виробах цього підприємства зберігся логотип «Dolha». Підприємство поділялось на два виробництва. Завод у Довгому був заснований у [[1850]] році графом Телекі<ref name="domna">C. von Ernst, H. Hofer. Berichte über gewerkschaftliche Bergbaue und Unternehmungen. Das Dolha'er Eisenwerk // Oesterreichische Zeitschrift für Berg&nbsp;— und Hüttenwesen, III.&nbsp;— Wien, 1855. &nbsp;— S. 354–355354—355{{ref-de}}</ref>. Згодом граф віддає Довжансько-Лисичівський залізоробний завод в оренду підприємцю Едмунду Пріградні ({{lang-hu|Prihradny Ödön}}), що займався цим виробництвом до [[1899]] року. Після цього аж до [[1913]] року підприємство орендував будапештський підприємець Дюла Сайбель ({{lang-hu|Szájbely Gyula}}). У [[1854]] році при залізоробному заводі була запущена в експлуатацію [[доменна піч]] висотою 28 футів<ref>Eisenwerk zu Dolha im Marmoroser Komitat // Oesterreichische Zeitschrift für Berg- und Hüttenwesen. II. &nbsp;— Wien, 1854.{{ref-de}}</ref><ref name="domna" />, розрахована на 14 тисяч центнерів металу В [[1896]] році на заводі було виплавлено 12319 центнерів [[чавун]]у на суму 76482 форинтів.<ref>Magyar bánya-kalauz. &nbsp;— 4. évf. &nbsp;— Wien, 1896. &nbsp;— 46. old.{{ref-hu}}</ref> Залізну руду для заводу добували в Довгому, [[Білки (Іршавський район)|Білках]], [[Лисичово|Лисичеві]], [[Великий Раковець|Великому Раківці]] та в [[Хуст]]і<ref>Montan-Handbuch des Österreichischen Kaiserthums Für 1867. &nbsp;— Wien, 1867. &nbsp;— S. 249{{ref-de}}</ref>. Продукція підприємства&nbsp;— чавунні плити, грубки, дрібний сільськогосподарський інвентар&nbsp;— продавалася не тільки на внутрішньому ринку, але й експортувалася за кордон&nbsp;— до Сербії, Румунії, Угорщини<ref>В. &nbsp;І. &nbsp;Неточаєв. З історії формування робітничого класу на Закарпатті в 2-й половині XIX і напочатку XX &nbsp;ст. // Наукові записки Ужгородського державного університету. &nbsp;— Ужгород, 1960. &nbsp;— Т. 43 &nbsp;— С. 84</ref>. Про об'єм виробництва Австро-Угорського періоду відомостей не збереглося, однак певну уяву про популярність продукції заводу, зокрема грубок та кухонних плит дає перша сторінка каталогу виробів за [[1907]] рік. До прикладу, всі безготівкові оплати за поставлену продукцію здійснювались через єдиний банк&nbsp;— «Escompte & Wechselbank»<ref>Мільчевич Сергій. Становлення та розвиток дизайну побутових ливарних виробів на Закарпатті періоду 40-х рр. XIX&nbsp;— 20-х рр. XX століття: культурологічний аспект // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство.&nbsp;— Ів.-Франківськ, 2009–20102009—2010.&nbsp;— Вип. 17-18.</ref> в Будапешті. У другій половині XIX&nbsp;століття на заводі було зайнято 156, а в [[1900]]&nbsp;році&nbsp;— вже 300 робітників.

Під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] і до [[1918]] року виробництво було закрите. Після приєднання Закарпаття до [[Перша Чехословацька_Республіка|Чехословаччини]], завод передається товариству «Dovžansko-Lisičevské železárny a lopatárny Josef Melchner a dr. Oldrich Bukovansky».<ref>Adresář republiky Československé pro průmysl, živnosti, obchod a zemědělství : Adreßbuch der Čechoslovakischen Republik für Industrie, Gewerbe, Handel und Landwirtschaft. Seznam adres: Země Moravskoslezská, Slovensko, Podkarpatská Rus. &nbsp;— Sv.2. &nbsp;— Praha, 1925.{{ref-cs}}</ref> Завод у Довгому був модернізований та почав випускати вироби побутового та промислового литва з чавуна: кухонні плити, посуд, ванни, ємності для прання, литі частини для плугів, шестерні, каналізаційні люки тощо. Проте через економічні труднощі вже у [[1927]] році підприємство було закрите<ref>Karkan A. Nerostné hodnoty: historie těžby a podnikáni / A. Karkan // Technická práce v zemi Podkarpatoruské (1919–19331919—1933).&nbsp;— Užhorod: Statnitiskárna v Užhorode, 1933.&nbsp;— Str. 211.{{ref-cs}}</ref>.

Наприкінці XIX століття угорська деревообробна фірма побудувала в Довгому лісопильний завод. У [[1908]] році на самому підприємстві і лісозаготівлях працювало близько 400 робітників. З [[1911]] року завод щорічно випускав 10 тисяч вагонів деревини. З метою вивезення продукції фірма клопотала перед урядом [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] про будівництво залізниці Довге—Хуст, але було прийнято рішення про будівництво [[Вузькоколійна залізниця|вузькоколійної залізниці]] Довге—Берегово. [[23 грудня]] [[1908]] року залізничну колю на дільниці Берегово—Довге у присутності заступника міністра торгівлі Угорщини було офіційно здано в експлуатацію. В [[1912]] році Довжанським деревообробним підприємством «Dolhai Faipari Rt.» була споруджена лісова гілка вузькоколійки Довге—Суха—Бронька—Липово—Кук, яка виходила із двору пилорами підприємства<ref>Karel Beneš. Železnice na Podkarpatské Rusi. &nbsp;— Praha: Nadatur, 1995{{ref-cs}}</ref>. Легендарна «Анця Кушницька», як в народі називали вузькоколійку, пережила дві Світові війни, періоди Австро-Угорщини, Чехословацього Уряду, Радянського Союзу, але не витримала тотального розкрадання та руйнування за часів незалежної України.

Наприкінці XIX століття через село була прокладена шосейна дорога, в будівництві якої брали участь жителі Довгого. Важким було становище робітників залізоробного й лісопильного заводів. Всі трудомісткі роботи виконувалися вручну. Найбільшим підприємством у Довгому був залізоробний завод. Поденна оплата праці на цьому підприємстві у другій половині XIX століття становила для робітника в середньому 50—60 [[Крейцер (монета)|крейцерів]] (згідно з офіційною статистикою угорської найвища денна оплата становила від 180 до 200 крейцерів)<ref> Й. Коломиец. Социально-экономические отношения и общественное движение на Закарпатье во второй половине XIX столетия, т. 2. &nbsp;— с. 86</ref>. Тривалість робочого дня залежала від адміністрації. Низькі заробітки були і у робочих лісопильного заводу. [[24 листопада]] [[1908]] року робочі лісопильного заводу оголосили [[страйк]], в якому брало участь 400 чоловік. Страйкарі вимагали підвищити зарплату на 1 крону від кожного кубометра розпиляної деревини. Через 3 дні деревообробне акціонерне товариство змушене було піти на поступки&nbsp;— денну зарплату робітникам підвищили на 50 [[Крейцер (монета)|крейцерів]]. Тільки після цього страйкарі приступили до роботи.

Часті інфекційні захворювання призводили до значної смертності серед жителів Довгого. На весь Довжанський район, який входив до [[Марамарош|Марамароського комітату]], був усього один лікар, який лікував за плату, недоступну для бідного населення. Тільки в [[1871]] році тут відкрилася [[Церковнопарафіяльна школа|церковно-приходська школа]] (один вчитель навчав дітей грамоті русинською мовою), яка не могла охопити всіх дітей шкільного віку. Так, в [[1878]] році з 260 дітей, які проживали в селі, її відвідували лише 68<ref>A munkácsi egyházmegye görög szertartású katolikus népiskolának évkönyve 1878. &nbsp;— Ungvár, 1879. &nbsp;— 81-82. old.{{ref-hu}}</ref>. Все ж кількість освічених поступово збільшувалася. Якщо за переписом [[1881]] читати і писати вміли 231 осіб, то в [[1900]] році таких було вже 694 людини. І все ж народна освіта знаходилась на низькому рівні. У [[1900]] році із загальної кількості населення дітей до 15 років налічувалося 1229, а школа була одна. Проводячи в життя колонізаторську політику, уряд Австро-Угорщини запровадив у [[1907]] році в [[Церковнопарафіяльна школа|церковноприходській школі]] викладання угорською мовою. [[1911]] споруджено нову [[Греко-католицькі церкви|греко-католицьку церкву]], в якій, крім греко-католиків, молилися й [[Римо-Католицька Церква|римо-католики]]. В [[1768]] році в селі, в маєтку графа Телекі, з'являються перші євреї. Згодом єврейській общині було дозволено побудувати [[Синагога|синагогу]], будинок общини та було відкрито окремий цвинтар. Близько [[1884]] року в Довгому була побудована синагога, і першим рабином, який очолював спільноту протягом 60 років (до 1944), був Рав Ашер Зеліг Грунцвіг<ref>Yaffa Eliach. Hasidic Tales of the Holocaust. &nbsp;— Oxford University Press, 1982. &nbsp;— P. 255{{ref-en}}</ref>.

=== Чехословацький період (1920–19391920—1939) ===

Внаслідок [[Мюнхенська угода 1938 року|Мюнхенського договору]] Чехословаччина почала втрачати території&nbsp;— і уряд [[Карпатська Україна|Карпатської України]] був змушений перенести столицю автономії з [[Ужгород]]а на неокуповану територію. Розглядалися два населені пункти, які повинні були стати новою столицею&nbsp;— селище Довге та місто [[Хуст]]. Василь [[Гренджа-Донський]] у своїй книзі «Щастя і горе Карпатської України»<ref>Ґренджа-Донський Василь. Щастя і горе Карпатської України: Щоденник. Мої спогади / Упорядкування та примітки Д. &nbsp;М. &nbsp;Федаки; вступна стаття В. &nbsp;І. &nbsp;Ільницького, Д. &nbsp;М. &nbsp;Федаки. &nbsp;— Ужгород: ВАТ „Видавництво «ЗакарпаттяВидавництво „Закарпаття“»“, 2002. &nbsp;— С. 162</ref> згадує ці події [[26 лютого]] [[1939]] року:

=== Період Другої світової війни (1939–19451939—1945) ===

=== Радянський період (1945–19911945—1991) ===

[[1948]]–[[1949]] організовано [[колгосп]]<ref name="USSR_history" />, але більшість селян подалася на лісорозробки та лісозавод, що відновив роботу. [[1949]] року введено в дію дільничу лікарню та амбулаторію, [[1954]]&nbsp;— туберкульозний диспансер районного значення та лікарню-санаторій обласного значення для хворих на туберкульоз кісток. З [[1946]] працює сільська бібліотека. 1945–19461945—1946 навчальний рік почався в семирічній школі, яка [[1948]] переросла в десятирічну середню школу.

З часу проголошення незалежності держави в історії Довгого почався новий етап розвитку. [[29 листопада]] [[1994]] року [[Закарпатська обласна рада]] ухвалила селище міського типу Довге віднести до категорії сіл та перейменувала Довжанську селищну ради на Довжанську сільську раду<ref>[http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7502/A035?rdat=11.11.2011&letter=9129 Офіційний портал Верховної Ради України. Перелік актів, за якими проведені зміни в адміністративно-територіальному устрої України. Закарпатська область]</ref>.

* [[1780]] рік&nbsp;— 619 мешканців<ref>Központi Statisztikai Hivatal: Az első Magyarországi népszámlálás &nbsp;— 1784-17871784—1787. &nbsp;— Budapest, 1960. &nbsp;— 88-89. old.{{ref-hu}}</ref><br/>

* [[1833]] рік&nbsp;— 886 мешканців<ref>J. C. von Thiele. Das Königreich Ungarn: Ein topographisch-historisch-statistisches Rundgemälde, das Ganze dieses Landes in mehr denn 12,400 Artikeln umfassend. &nbsp;— Kaschau, 1833. &nbsp;— S. 5{{ref-de}}</ref><br/>

* [[1846]] рік&nbsp;— 866 мешканців<ref>Franz Raffelsperger. Allgemeines geographisch-statistisches Lexikon aller österreichischen Staaten: Nach amtlichen Quellen, den besten vaterländischen Hilfswerken und Original-Manuscripten, von einer Gesellschaft[von] Geographen, Postmännern und Staatsbeamten. &nbsp;— Wien, 1846. &nbsp;— S. 184{{ref-de}}</ref><br/>

* [[1851]] рік&nbsp;— 911 мешканців<ref>Fényes Elek. Magyarország geográfiai szótára. &nbsp;— I. köt. &nbsp;— Pesten, 1851. &nbsp;— 272. old.{{ref-hu}}</ref><br/>

* [[1858]] рік&nbsp;— 904 мешканців<ref>Hornyansky Victor. Geographisches Lexikon des Königreichs Ungarn und der serbischen Woiwodschaft mit dem temescher Banate. &nbsp;— Pest, 1858. &nbsp;— S. 91{{ref-de}}</ref><ref>Pierer Heinrich August. Universal-Lexikon der Vergangenheit und Gegenwart oder neuestes encyclopädisches Wörterbuch der Wissenschaften, Künste und Gewerbe. V. &nbsp;— Altenburg, 1858. &nbsp;— S. 226{{ref-de}}</ref><br/>

* [[1867]] рік&nbsp;— 1400 мешканців<ref>Allgemeine Realencÿklopädie oder Conversationslexikon für alle Stände: In 12 Bänden. &nbsp;— B. 4. &nbsp;— Regensburg, 1867. &nbsp;— S. 757{{ref-de}}</ref><br/>

* [[1869]] рік&nbsp;— 1892 мешканців<ref name="statystyka">A magyar szent korona országainak 1900. évi népszámlálása. Első rész. A népesség főbb adatai községek és népesebb puszták, telepek szerint. &nbsp;— II. kötet. &nbsp;— Budapest, 1902. &nbsp;— 560. old.{{ref-hu}}</ref><br/>

* [[1877]] рік&nbsp;— 2080 мешканців<ref>Dvorzsák János. Magyarország Helységnévtára, I–III—II. &nbsp;— Budapest: Havi Füzetek Kiadóhivatal, 1877. &nbsp;— 381. old.{{ref-hu}}</ref><ref name="statystyka" /><br/>

* [[1890]] рік&nbsp;— 2342 мешканців<ref>A Pallas nagy lexikona: az összes ismeretek enciklopédiája. &nbsp;— V. kötet. &nbsp;— Budapest, 1893.{{ref-hu}}</ref><ref name="statystyka" /><br/>

* [[1910]] рік&nbsp;— 3517 мешканців<ref>A magyar szent korona országainak 1910. évi népszámlálása. Első rész. A népesség főbb adatai községek és népesebb puszták, telepek szerint. &nbsp;— Budapest, 1912. &nbsp;— 298. old.{{ref-hu}}</ref><br/>

* [[1930]] рік&nbsp;— 4263 мешканців, з них 2911 русинів (українців), 652 словаків, 509 євреїв, 64 угорці<ref>J.Fidler a V.Sluka., Encyklopedie branné moci Republiky československé 1920-38. &nbsp;— Praha, 2006.{{ref-cs}}</ref>.<br/>

* [[1941]] рік&nbsp;— 4676 мешканців, з них 3405 русинів (українців), 397 словаків, 519 євреїв, 272 угорців, 80 німців<ref>Halmos Sándor. Adatok Bereg és Szabolcs vármegye zsidósága történetéhez a letelepedéstől napjainkig. &nbsp;— Budapest, 2009. &nbsp;— 61. old.{{ref-hu}}</ref><ref>1941. évi népszámlálás. Demográfiai adatok községenként (országhatäron kivüli terület). Kézirat. &nbsp;— Budapest: Központi Statistikai Hivatal, 1990. —244-245. old.{{ref-hu}}</ref><br/>

У Довгому з кінця XIX століття проживає невелика компактна група циган румунського походження, так званих лінгурарів ({{lang-ro|lingura}}&nbsp;— ложка) або циган-ложкарів, які сповідують християнство східного обряду<ref name="волохи">Удлер Рубин. Архаизмы и новообразования, обусловленные аллогенной языковой средой, в говоре носителей восточнороманской речи Закарпатской области // Культура и быт населения украинских Карпат. Материалы республиканской конференции. &nbsp;— Ужгород, 1973. &nbsp;— С. 282—285</ref>. Самоназва довжанських лінгурарів&nbsp;— «волохи», а довжани вживають назву «токар́і», рідше&nbsp;— «білі цигани». Як і сто років тому, зараз довжанські волохи займаються виробництвом дерев'яних корит, ночов, ложок. В обробці дерева за допомогою простих інструментів вони досягли надзвичайної майстерності. Найчастіше серед довжанських волохів зустрічаються прізвища Олаг ({{lang-hu|olah}}&nbsp;— румун) та Сас ({{lang-hu|szász}}&nbsp;— сакс, трансільванський саксонець)<ref name="волохи" />. Ця етнічна група компактно проживає в районі села, що має назву Чищаник. В середовищі волохів Довгого спостерігаються сильні процеси асиміляції та деградація в плані етноідентичності. Циганська мова ними втрачена&nbsp;— між собою спілкуються на архаїчному діалекті румунської<ref name="волохи" />. Також ця етнічна група не ідентифікує себе, як роми чи цигани та не контактує з місцевою ромською громадою. Під час перепису населення зафіксовані як «українці»<ref>Зан Михайло. Методологія визначення статусу етнічних спільнот в Україні: реалії, проблеми, перспективи / М. Зан // Вісник Львівського університету: Сер.: філософсько-політологічні студії. &nbsp;— 2011. &nbsp;— Вип.1. &nbsp;— С. 204-210204—210.</ref>.

Раніше в Довгому була велика єврейська громада. Перші євреї оселилися в селі у [[1768]] році. Єврейській общині було дозволено побудувати синагогу, ритуальну лазню (мікву) та відкрити окремий цвинтар. У 1884 році рабином був обраний Зеліг Ашер Грюнцвіґ (Grünzweig Asher Zelig), який організував в селі [[Єшива|єшиву]]<ref>The Encyclopedia of Jewish Life Before and During the Holocaust / edited by Shmuel Spector, Geoffrey Wigoder. &nbsp;— Volume 1. &nbsp;— New York: NYU Press, 2001. &nbsp;— P. 327{{ref-en}}</ref>. В Довгому також були [[хедер]] та [[Талмуд-тора (навчальний заклад)|талмуд-тора]]. В селі функціонували різні соціальні та благодійні єврейські організації, зокрема Херва Кадіша («святе товариство» або погрібальне братство), читацький клуб, де вивчали раввинські тексти, а також представництво молодіжної сіоністської організації «Бетар». [[16 березня]] [[1939]] року угорські війська зайняли Підкарпатську Русь, а згодом становище євреїв погіршилось. У [[1941]] році під час перепису населення в Довгому виявлено 531 євреїв із загальної кількості 4676 мешканців. У липні [[1941]] року п'ять сімей було депортовано в місто [[Кам'янець-Подільський]], де вони і загинули. Перший етап геттоїзації розпочався [[16 квітня]] [[1944]] року, коли єврейську громаду було зібрано в місцевій релігійній школі. Але в результаті підкупу влади єврейською общиною, в селі оголосили карантин і депортація була відкладена на 2 тижні<ref>The Marmaros Book: In Memory of a Hundred and Sixty Jewish Communities / Compiled and Edited by S.Y. Gross and Y. Yosef Cohen. &nbsp;— Tel Aviv: Beit Marmaros, 1983. &nbsp;— P. 93-112{{ref-en}}</ref>. [[29 квітня]] єврейське населення Довгого було доставлено в Берегівське гетто, розміщене на території цегляного заводу. Їх майно було конфісковане, а [[15 травня]] людей потягами відправили у Аушвіц. Багато євреїв загинуло в дорозі. Через 3 дні вони прибули в табір смерті, де більшість потрапила прямо в газові камери. Кількість людей, що пережили Голокост, становила близько 90 осіб<ref>Randolph L. Braham. A magyarországi holokauszt földrajzi enciklopédiája. &nbsp;— Budapest: Park, 2007. &nbsp;— 261–262261—262. old.{{ref-hu}}</ref>. За радянських часів практично всі довжанські євреї емігрували в [[Ізраїль]]. В селі залишився великий єврейський цвинтар зі старовинними кам'яними надгробками.

* [[Парламентські вибори в Україні 2002|Парламентські вибори 2002]]: зареєстровано 4288 виборців, явка 70,43&nbsp;%, найбільше голосів віддано за [[Соціал-демократична партія України (об'єднана)|Соціал-демократичну партію України (об'єднана)]]&nbsp;— 31,44&nbsp;%, за [[Блок Віктора Ющенка «Наша Україна»]]&nbsp;— 23,83&nbsp;%, за [[За єдину Україну!|Блок «За єдину Україну!»]]&nbsp;— 9,53&nbsp;%. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Дурдинець Василь Васильович (самовисування)&nbsp;— 51,03&nbsp;%, за Бобика Степана Степановича (самовисування)&nbsp;— 17,22&nbsp;%, за [[Кеменяш Олександр Михайлович|Кеменяша Олександра Михайловича]] (самовисування)&nbsp;— 6,06&nbsp;%<ref>[http://www.cvk.gov.ua/pls/vd2002/WEBPROC224V?kodvib=400&vf7335=73&vte=21219830&vhead=- Підсумок голосування по одномандатному виборчому округу №73№&nbsp;73 в межах АТО Закарпатська область, Іршавський район, с. Довге (дільниць &nbsp;— 3)]</ref>.

* [[Вибори Президента України 2004]] (третій тур): загалом в трьох дільницях (№ &nbsp;65, 66, 67) зареєстровано 4935 виборців (1703, 1683 та 1549 відповідно), явка 70,6&nbsp;% (67,93&nbsp;%, 73,73&nbsp;% та 70,23&nbsp;% відповідно), з них за [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктора Ющенка]]&nbsp;— 64,02&nbsp;%(64,9&nbsp;%, 65,59&nbsp;% та 61,58&nbsp;% відповідно) за [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]]&nbsp;— 31,65&nbsp;% (30,5&nbsp;%, 30,45&nbsp;% та 34,0&nbsp;% відповідно)<ref>[http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2004/wp336?pt001f01=502&pt005f01=73 Результати голосування по дільницях ТВО №&nbsp;73, Закарптська область. Вибори Президента України. Повторне голосування 26.12.2004]</ref>.

* [[Парламентські вибори в Україні 2006|Парламентські вибори 2006]]: загалом в трьох дільницях (№ &nbsp;128, 129, 130) зареєстровано 4941 виборців (1710, 1664 та 1567 відповідно), явка 59,71&nbsp;% (57,19&nbsp;%, 64,78&nbsp;% та 57,17&nbsp;% відповідно), найбільше голосів віддано за [[Наша Україна (2006)|блок «Наша Україна»]]&nbsp;— 28,34&nbsp;%, (27,8&nbsp;%, 30,33&nbsp;% та 26,89&nbsp;% відповідно), за [[Український народний блок Костенка і Плюща]]&nbsp;— 2,84&nbsp;% (3,88&nbsp;%, 1,76&nbsp;% та 2,9&nbsp;% відповідно)<ref>[http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2006/w6p336?pt001f01=600&pf7331=69 Результати голосування по виборчих дільницях ТВО №&nbsp;69, Закарпатська область. Вибори народних депутатів України 26 березня 2006 року]</ref>.

* [[Вибори Президента України 2014]]: загалом в трьох дільницях (№ &nbsp;210178, 210179, 210180) зареєстровано 5249 виборців (1767, 1717 та 1765 відповідно), явка 59,71&nbsp;% (44,87&nbsp;%, 51,01&nbsp;% та 45,94&nbsp;% відповідно), з них за [[Порошенко Петро Олексійович|Петра Порошенка]]&nbsp;— 75,8&nbsp;%, за [[Тимошенко Юлія Володимирівна|Юлію Тимошенко]]&nbsp;— 8,26&nbsp;%, за [[Ляшко Олег Валерійович|Олега Ляшка]]&nbsp;— 4,27&nbsp;%<ref name="Результати голосування по дільницях ТВО №&nbsp;72, Закарпатська область. Вибори Президента України 25 травня 2014 року"></ref>.

=== Палац Телекі (1712–17981712—1798) ===

[[Файл:Dolha castrum main.jpg|міні|праворуч|Палац-фортеця Телекі]] Пам'ятка архітектури національного значення. Архітектурний комплекс палацу-фортеці створювався протягом кількох десятиліть. Житлові приміщення палацу в стилі [[бароко]] були побудовані у [[1712]]–[[1722]]-х роках. Будівля палацу має план правильного прямокутника, і примикає до північно-західної захисної стіни. Основний корпус одноповерховий, садибного типу, прямокутний в плані, перекритий чотирисхилим дахом з заломом. Головний [[фасад]] прикрашено [[ризаліт]]ом і [[пілястр]]ами, великі прямокутні вікна обрамлені [[Лиштва|лиштвою]]. Під палацом збереглися залишки давнішої споруди&nbsp;— можливо, шляхетського будинку XV століття. В середині XVIII століття садибу оточили міцні фортечні мури з наріжними восьмикутними баштами, що утворюють квадрат 65×65&nbsp;м. Згодом було зведено оборонну стіну з [[Бійниця|бійницями]], а також господарську будівлю, яка приєднується до північно-східної оборонної стіни. В [[1774]] році було закінчено будівництво в'їзної вежі з шатроподібною маківкою<ref name="Deschmann">Deschmann Alajos. Kárpátalja műemlékei. &nbsp;— Budapest, 1990. &nbsp;— 188, 217. old.{{ref-hu}}</ref>. Найбільший інтерес ця ж башта викликає ще й тим, що прямо над нею зберігся викарбуваний під час будівництва замку герб самого села, який також містився у [[Гербовник|гербівнику]] міст і містечок [[Угорщина|Угорщини]] [[1880]] року. Оскільки навколо села завжди росли багаті дичиною ліси, і європейська королівська знать полюбляла навідуватися сюди на полювання&nbsp;— за межами фортеці були побудовані конюшні, де гості палацу залишали своїх коней на нічліг. Сучасного вигляду палац набув у [[1798]] році, коли були завершені всі будівельні роботи<ref name="Deschmann" />.

На подвір'ї зберігся невеликий парк, де можна побачити липу, якій близько 650 років, що має обхват 6 метрів, а висоту&nbsp;— 25&nbsp;метрів<ref>Стародавні дерева України [Текст]: реєстр-довідник / П. &nbsp;І. &nbsp;Гриник, М. &nbsp;П. &nbsp;Стеценко, С. Л Шнайдер, О. &nbsp;Г. &nbsp;Листопад, В. &nbsp;Є. &nbsp;Борейко; Державна служба заповідної справи Мінприроди України, Київський еколого-культурний центр, Проект ПРООН/ГЕФ «Зміцнення управління та фінансової стійкості національної системи природоохоронних територій в Україні». &nbsp;— Київ: Логос, 2010.</ref>. (Див. також [[Липи вікові (Довге)|Пам'ятка природи «Липи вікові»]]).

Один з найстаріших кам'яних будинків села Довге. У [[1903]] році сім'я графа Телекі жертвує 1000 крон на будівельні матеріали для парафіяльного будинку реформаторської церкви.<ref>A Magyarországi Reformált Egyház Egyetemes Konventjének Jegyzőkönyve. &nbsp;— 1904. október 27-30. &nbsp;— Debreczen, 1904. &nbsp;— 27. old.{{ref-hu}}</ref> Загальний кошторис робіт склав 3600 крон.<ref>A Magyarországi Reformált Egyház Egyetemes Konventjének Jegyzőkönyve. &nbsp;— 1902. április 29-30. &nbsp;— Debreczen , 1902. &nbsp;— 245. old.{{ref-hu}}</ref> Будинок одноповерховий, кам'яний. Перекриття балкове. Віконні перекриття аркового типу, з цегли.

Після [[Тріанонський договір|Тріанону]] у квітні [[1923]] року пам'ятник було пошкоджено невідомими злочинцями&nbsp;— зник бронзовий [[турул]], який височів на його вершині. На 300-ту річницю повстання нащадки роду [[Долгаї]] з Угорщини відлили нову скульптуру турула, який був установлений на п'єдесталі. Автор відновленої скульптури&nbsp;— [[Матл Петро Євгенович|Петро Матл]]<ref>Dupka György. Művelődési életünk krónikája. // EGYÜTT. A Magyar Írószövetség Kárpátaljai írócsoportjának folyóirata. 2003. &nbsp;— III./II.évfolyam. &nbsp;— 6(2). szám. &nbsp;— Ungvár: Intermix Kiadó.{{ref-hu}}</ref>.

Однією з архітектурних пам'яток, є церква Успіння Пресвятої Богородиці, будівництво якої розпочалося у [[1909]] році<ref>Borbély Zsuzsa. Rákóczi-emlékhelyeken Kárpátalján // HONISMERET. &nbsp;— Budapest, 2004. &nbsp;— 5. szám. &nbsp;— 109. old.{{ref-hu}}</ref> і завершили у [[1911]]<ref>Сирохман М. Церкви України. Закарпаття. &nbsp;— Львів, 2000. &nbsp;— С. 416</ref>. Колись це була греко-католицька церква, але у [[1949]] році влада передала її православним<ref>Тематизм. Список громад і церков Мукачівської греко-католицької єпархії станом на 1 січня 1999&nbsp;року. &nbsp;— Ужгород, 1999. &nbsp;— C. 24</ref>. Іконостас повний. Ікони-образи виконані невідомим художником. Вівтар з візантійським балдахіном, кивотом та боковим вівтарем-жертовником&nbsp;— теж початок XX століття. На стінах церкви частково збережені старі і намальовані нові фрески-розписи, виконані у 1970-1980-х роках о. Іваном Андрішком<ref name="filip" />, художником-дияконом з Приборжавського. Збереглася і стара Хресна дорога та бокові олтарі у човні церкви. На турні-вежі знаходяться 4 дзвони. Два з них подаровані сім'єю Ковачів. На ньому надпис: «Во славу Божію даровали Ковач Михаіл и єго супруга Анна. Гудом 1922». Третій вилитий у Будапешті Анталом, а четвертий подарований церкві у [[1920]] році Матвієм Ковальом («Дзвін Матвіїв»)<ref name="filip" />. Люди кажуть, що то великий дзвін з реформатської церкви, бо великий у [[1943]] році забрали на військові потреби. Перед входом стоять два бетонні хрести з Розп'яттям. Один встановила сім'я Фірки Юрія «В пам'ять героїв впавшіх в світовій войні [[1914]]–[[1918]]» (напис латинкою). Другий хрест такий же, але напис на ньому замальовано. Він був установлений в пам'ять жертвам Другої світової війни.

У [[1944]] році влада на Закарпатті перейшла до комуністів. Багато угорців і словаків виїхало на батьківщину. [[1949]] року почалася насильницька пропаганда православ'я, комуністична влада мала на меті підкорити, а потім і знищити Католицьку Церкву не лише в Довгому, а і на цілому Закарпатті. І все ж [[1949]] року радянська влада закрила римо-католицький та греко-католицький храми, священиків забрали в концтабори<ref name="fedaka">Сергій Федака. З історії християнства на Закарпатті.&nbsp;— Ужгород: Поліграф-центр «Ліра», 2013.&nbsp;— С. 148–150148—150</ref>. Почався період переслідувань. Хоча пізніше, в 1950-х роках римо-католицьким священикам дозволяли служити, в той же час греко-католики були в підпіллі. Душпастирів бракувало, і парафію в Довгому обслуговували священики з інших районів, які вже мали багато парафій. Наприкінці 1980-х років Довжанську парафію, як і багато інших, обслуговував о. Петро Жарковський<ref name="fedaka" />, який щонеділі приїжджав на Службу Божу. Богослужіння проводилося словацькою мовою. З падінням комуністичного тоталітаризму в незалежній Україні ситуація покращилася. Від [[1991]] року в Довгому працювали отці-місіонери св. Вікентія де Поль зі Словаччини<ref name="fedaka" />. Отці також опікувалися парафією в Глибокому (близько 90&nbsp;км від Довгого). Тоді ж в довжанській парафії почало діяти Згромадження Дочок Християнської Любові св. Вікентія де Поль. Сестри приїхали в Довге зі Словаччини. Адміністратором парафії призначили о. Ігнаца Маткульчіка. Парафія розвивалася, і вірних прибувало. В невеликому храмі в Довгому на недільній Месі вже не могли розміститись всі охочі&nbsp;— назрівала необхідність будівництва нового храму.

У XV столітті на території Довжанського замку Амбруш Долгаї будує [[каплиця|каплицю]] в [[Готика|готичному стилі]]<ref>Soós Elemér. Magyarország várai. 1889–19281889—1928. Máramaros vármegye. &nbsp;— XIV. OSZK. Kézirattár. &nbsp;— Fol. Hung. 3105. &nbsp;— ff. 154–160154—160{{ref-hu}}</ref>. Відомо, що Амбруш Долгаї був судовим [[капелан]]ом. В [[1471]] та [[1514]] роках каплиця разом із замком зазнала руйнувань. Деякі джерела стверджують, що каплиця була родовим склепом, в якому поховані останні представники династії [[Долгаї]]. Про це свідчать знайдені людські останки та труна в напівзруйнованій [[крипта|крипті]].<ref>Petrovay György. A Dolhay család eredete, leszármazása és története (1366–17081366—1708) // Turul, (XI). &nbsp;— Budapest, 1893.{{ref-hu}}</ref> Поруч з каплицею було знайдено могилу розміром 6×2&nbsp;метрів з великою кількістю кісток. У XVIII столітті кам'яну каплицю було перебудовано в кальвіністську кірху. Вже [[1728]] року згадується існування реформаторського приходу в Довгому<ref>Lampe Friedrich Adolph. Historia ecclesiae reformatae in Hungaria et Transylvania. &nbsp;— Trajectum ad Rhenum, 1728. &nbsp;— S. 608{{ref-la}}</ref>.

На території Старого цвинтаря знаходиться надгробні пам'ятники XVIII–XIXXVIII—XIX і початку XX століть. Тут збереглися кам'яні, витесані з [[пісковик]]а хрести з солярними візерунками та написами старослов'янськими кирилічними літерами. З шести старих кам'яних хрестів тільки на декількох ще можна прочитати залишки написів. На одному напис повідомляє, що тут похована дружина священика Гефія, яка померла у [[1840]] році<ref name="filip" />. Окрім дерев'яного та бетонного, є ще великий кам'яний різьблений з пісковика хрест. На цьому ж цвинтарі є близько 10 залізних хрестів з візерунками, вилиті на місцевому залізообробному заводі у XIX та на початку XX століття.

Народні архітектурно-будівельні традиції Довгого створювались протягом століть шляхом безперервного вдосконалення. Виразності форм мистецтво народної архітектури набуло в період з XVIII до початку XX століття<ref name="народне житло">Павло Федака. Народне житло українців Закарпаття ХVIII-ХХ ст.&nbsp;— Ужгород: Ґражда, 2005. </ref>. В ці часи соціальний гніт та злиденне існування селян створювало умови, при яких народне житло немов застигло у своєму розвитку, зберігаючи на кінець XIX і навіть на початку XX століття багато старовинних прийомів та архаїчних рис, що сягають своїм корінням у глибину віків. Основою архітектурних ансамблів був двір (обшаря)&nbsp;— загороджене місце з комплексом житлових та господарських споруд. Планування поселень Довгого спочатку було розсіяно-гніздового типу, тобто двори були розміщені хаотично на віддалі один від одного. Кількість мешканців села зростала і набув поширення ланцюговий тип, при якому [[обійстя]] розташовувались вздовж основних шляхів, річки Боржави та її приток. Форма забудови дворів була вільного або зімкнутого типу. Житлові споруди розташовувались перпендикулярно до вулиці, тобто вузькою стороною (торцем), в окремих випадках&nbsp;— під кутом<ref>Роман Сілецький. Сільське поселення та садиба в українських Карпатах XIX&nbsp;— початку XX&nbsp;ст.&nbsp;— Київ, 1994. &nbsp;— C.80, 82</ref>.

До фасаду хати вздовж стіни добудовували напівзакриту галерею або турназ. Галерея була замкнута дощатим парканом з дверцятами. Часто він мав декоративну обробку&nbsp;— наскрізні прорізи. [[Піддашшя]] над галерейкою підтримувалось за допомогою квадратних дерев'яних стовпчиків. В тих випадках, коли ці архітектурні деталі мали різьблення, вони ставали справжньою окрасою будинку. Галереї використовувались для сушіння овочів, у негоду тут виконували дрібні ручні роботи, іноді відпочивали після праці. Стеля з дощок трималась на одному повздовжньому сволоку, який мешканці Довгого називають «геринда́»<ref name="sztripszky">Sztripszky Hiador, Bilak Jizidor. Dolha és vidékének néprajza // Néprajzi értesitö. &nbsp;— XVI. évf. &nbsp;— 1-4. f. &nbsp;— 1915. &nbsp;— 129-149129—149. old.{{ref-hu}}</ref>. Дах був чотирисхилий, з усіченими [[фронтон]]ами, критий смерековим [[ґонт]]ом (шинґлами)<ref name="sztripszky" /><ref name="народне житло" />. Долівка глинобитна.

В селі збереглося ще декілька хат, побудованих на початку та в 20—30-х роках XX століття. Здебільшого вони розміщені по вулиці Велика під номерами 26, 56, 70, 93, 114, 107, 122, 130, 134, 148 тощо. В основному це тридільні хати: сіни, комора та світлиця (хижа), з дубовим ґанком, невеликими вікнами<ref name="filip">Людвіг Філіп. Додатки до історії села Довге Іршавського району (за матеріалами краєзнавчого обстеження 1999 року) // Науковий збірник Закарпатського краєзнавчого музею. &nbsp;— Об'єми 2-4. &nbsp;— Ужгород, 1996. &nbsp;— C. 99-113</ref>.

[[Файл:Dovhe_coat_of_arms_2014.png|thumb|right|100px|Реконструкція герба 2014 року]]Перші відомості про герб Довгого датовані другою половиною XIX століття. Герб містився у гербівнику міст і містечок Угорщини [[1880]] року, а також був викарбуваний над брамою в'їзної башти палацу Телекі.<ref>Altenburger Gusztáv. Wappenbuch des Königreichs Ungarn und seiner Nebenländer / hrsg. von G. Altenburger, B. Rumbold. &nbsp;— Budapest: Buschmann Ny., 1880{{ref-de}}</ref>

Брама з вежами на гербі&nbsp;— це символ стародавньої фортеці. Ймовірно, це фантазійне зображення [[Довжанський замок|довжанського замку Амбруша Долгаї]] XV століття<ref name="coat_of_arms">Панченко Володимир. Гербівник міст України. &nbsp;— Київ: видавництво М. &nbsp;П. &nbsp;Коць, 1996. &nbsp;— С. 150</ref>. Червоне тло&nbsp;— пам'ять про битви минулих століть, зокрема [[Довжанська битва куруців 1703|Довжанську битву куруців 1703 року]] за часів Визвольної війни під проводом [[Ференц II Ракоці|Ференца II Ракоці]]. Зелений колір основи символізує благодатну долину річки Боржава.

* [[Довгович Василь]] (1783–18491783—1849)&nbsp;— філософ, просвітитель, мовознавець, поет, перший закарпатський академік. Священник УГКЦ.

* [[Марійка Підгірянка]] (1881–19631881—1963)&nbsp;— поетеса, виховувала у Довгому онуків [[Франко Іван Якович|Івана Франка]] Мирона та Тараса&nbsp;— дітей його дочки Ганни.<ref>Франко-Ключко Ганна. Іван Франко і його родина. Спомини. &nbsp;— Торонто, 1956. &nbsp;— С.52</ref>

* {{не перекладено|Йожеф Телекі|Йожеф Телекі|hu|Teleki József (főispán)}} (1738–17961738—1796)&nbsp;— [[ішпан|фоішпан]] комітатів Бекеш та [[Уґоча]], хранитель Святої Корони Угорщини.

* [[Тереля Йосип|Йосип Тереля]] (1943–20091943—2009)&nbsp;— український містик, мученик, сучасний [[пророк]] та [[ясновидець]], [[письменник]], греко-католицький [[дисидент]], [[в'язень]] совісті, політімігрант з СРСР. Багато років тут жив і працював.

* Petrovay György. A Dolhay család eredete, leszármazása és története (1366–17081366—1708) // Turul, (XI).&nbsp;— Budapest, 1893.{{ref-hu}}

{{Медаль|з географії}}