Омелянович-Павленко Михайло Володимирович: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
CerberusAgent (обговорення | внесок)
м орфографія
Рядок 63:
== Життєпис==
=== Батьки ===
Народився у Тифліській губернії ву дворянській родині. Батько — Володимир Омелянович Павленко — [[генерал від артилерії]], син Омеляна Павленка — [[сотник]]а [[Задунайська Січ|Задунайського козацтва]], яке в [[1829]] р. повернулося з [[Османська імперія|Османської імперії]] до [[Російська імперія|Російської імперії]]. Мати Олександра походила із роду [[Грузія|грузинських]] [[Князь|князів]] Русієвих-Курцебашвілі.
 
=== Початок військової служби ===
Закінчив [[Омськ]]ий кадетський корпус, Павлівське [[військове училище]]. В чині [[підпоручик]]а [[1900]] року почав службу у [[Лейб-гвардія|лейб-гвардійському]] Волинському полку, склад якого комплектувався з [[Правобережна Україна|правобережних]] українців та дислокувався іу [[Варшава|Варшаві]].
 
=== Участь у російсько-японській війні ===
Під час [[Російсько-японська війна|російсько-японської війни]] [[1904]]–[[1905]] рр. [[поручик]] Михайло Павленко пішов на [[фронт]] [[доброволець|добровольцем]]. Служив у розвідувальному підрозділі, брав участь у боях під [[Мукден]]ом, [[Цзаарну]], [[Баотайцзи]]. Дістав [[контузія|контузію]] й був змушений повернутися до Варшави. У 1905 р. Михайло Павленко написав посібник для старшин. Працю високо оцінили, й заохочений автор незабаром написав ще три книжки, які підписував «Омелянович-Павленко». Таке було своєрідне пошанування пам'яті діда-козака. У [[1910]] році Омелянович-Павленко закінчив [[Військова академія Генерального штабу (Росія)|Академію Генерального штабу]]. Перед Першою світовою війною керував Другою Одеською школою прапорщиків.
 
=== Перша світова війна ===
Рядок 77:
В Одесі став керівником гуртка [[юнкер]]ів-українців. А на початку травня 1917 року вже очолив українську військову маніфестацію. Відтоді й до кінця життя Михайло Омелянович-Павленко, який народився й виріс поза межами України і не знав [[українська мова|української мови]], щиро й назавжди пов'язав свою долю з Україною.
 
У червні 1917 року ще ненадовго відряджений на фронт, але восени він — начальник [[Гарнізон|військової залоги]] [[Катеринослав]]а. Тут він став одним із організаторів [[Вільне козацтво|Вільного козацтва]] — добровільної національної мілітарної організації, а також так званого Катеринославського гайдамацького куреня — [[Частина військова|частини]], сформованої з [[Військовослужбовець|вій­сько­во­службовців]]-українців російської армії.
 
Наприкінці 1917 року полковник Омелянович-Павленко прибув до [[Київ|Києва]]&nbsp;— ву розпорядження Військового міністерства [[Центральна Рада|Центральної Ради]]. Там він одержав призначення на посаду військового представника Центральної Ради при штабі Одеської військової округи. А не­забаром обійняв посаду члена комісії з [[демобілізація|демобілізації]] Румунського фронту російської армії.<br/>
 
У час [[Гетьманат]]у [[Павло Скоропадський|Павла Скоропадського]] був підвищений до звання [[Генерал-хорунжий|генерал-хорунжого]] (відповідало званню [[генерал-майор]]а колишньої російської армії) і призначений у [[Полтава|Полтаву]] на посаду начальника 11-ої пішої [[дивізія|дивізії]]. Щоправда, дивізією це з'єднання звалось умовно, радше то було ядро, з якого мала розгорнутися власне дивізія, бо замість 10 000 вояків генералові підпорядковувалося трохи більше 200 старшин та підстаршин. Однак згодом внаслідок інтриг, звичних для оточення П. Скоропадського, Омеляновича-Павленка усунули від керівництва дивізією, й він зайнявся формуванням Вільного козацтва на Катеринославщині.
Рядок 115:
Із початком [[Друга світова війна|Другої світової війни]] виникли сподівання на реалізацію українського державного проекту за підтримки [[Німеччина|Німеччини]]&nbsp;— ворога [[СРСР]]. Тоді ще не уявляли, що несе світові нацистська Німеччина, а тому сподівалися на її допомогу в боротьбі з комунізмом.
 
[[29 червня]] [[1941]] року М.Омелянович-Павленко взяв участь у з'їзді комбатантських організацій, скликаному в [[Краків|Кракові]] силами ОУН. Було створено Воєнно-історичну раду (фактично&nbsp;— генеральний штаб), а також Генеральну раду комбатантів, яку генерал і очолив. Ця рада ввійшла у зв'язок із керівництвом нацистської Німеччини з пропозицією створити українські збройні сили. На щастя, українські емігранти досить швидко розібралися, з ким мають справу, та й самі німці відмовилися від «українського проекту». Згодом, коли почали формувати 14-ту [[Перша українська дивізія зброї СС «Галичина»|дивізію військ СС «Галичина»]], Омелянович-Павленко хоч і підтримував тісні стосунки з її добровольцями, але участі в комплектуванні з'єднання не брав: він чітко вирішив стояти осторонь від співробітництва з нацистами.<br/>
 
З 1942 по 1944&nbsp;рр. М.Омелянович-Павленко очолював [[Українське Вільне Козацтво]].<br/>
 
Коли радянські війська вступили на територію [[Східна Європа|Східної Європи]], генерал виїхав із [[Чехословаччина|Чехословаччини]] до [[ФРН|Західної Німеччини]]. Тут, в умовах загальної руїни, він почав збирати навколо себе всіх ветеранів і симпатиків УНР. [[16 листопада]] [[1945]]&nbsp;р. стараннями М.Омеля­новича-Павленка та його товаришів створено [[Спілка українських вояків|Спілку українських вояків]] (СУВ)&nbsp;— [[ветеран]]ську організацію, що мала на меті згуртувати українських ветеранів, які опинилися на територіях поза радянською [[окупація|окупацією]]. Фактично аж до кінця [[1970-ті|1970-х]] років спілка була найвпливовішою українською організацією еміграції.<br/>
[[Файл:Père-Lachaise - Division 88 - Omelanovitch 03.jpg|thumb|right|250px|Могила Омеляновича-Павленка на цвинтарі [[Пер-Лашез]]]]
У [[1945]]&nbsp;р. Михайло Володимирович переїхав до м. Берліна, посів пост міністра військових справ Уряду УНР в екзилі.<br/>
 
У [[1947]]&nbsp;р. був підвищений до звання [[Генерал-полковник]].
 
У [[1950]] році&nbsp;— переїздить до Франції&nbsp;— через досі не з'ясовані політичні обставини. <br/>
 
[[29 травня]] [[1952]] року у [[Париж]]і генерал Михайло Володимирович Омелянович-Пав­лен­ко пішов із життя. Похований на кладовищі [[Пер-Лашез]].