Арсен: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
правопис
правопис
Рядок 10:
крихка кристалічна маса, яка при свіжому зламі має металевий [[блиск]], на повітрі швидко блякне, оскільки покривається тонкою плівкою ''As<sub>2</sub>O<sub>3</sub>''. [[Кристалічна ґратка]] сірого арсену ромбоедрична, шарувата. [[Густина]] ''As''&nbsp;— 5,72 г/см<sup>3</sup> (при 20 °С), питомий електричний опір 35·10<sup>−8</sup> [[Ом]]/[[см]], твердість за Брінеллем 147 кгс/мм². Арсен діамагнітний. При конденсації пари арсену на поверхні, що охолоджується рідким повітрям, утворюється жовтий арсен&nbsp;— прозорі, м'які як віск кристали, густиною 1,97 г/см<sup>−5</sup>, схожі за властивостями на білий фосфор. Під дією світла або при слабкому нагріванні він переходить у сірий арсен. Відомі також склоподібно-аморфні модифі­кації: чорний арсен і бурий арсен, які при нагріванні вище за 270°С перетворюються на сірий арсен.
Назва ''Arsenikon'' (від {{lang-el|Αρσενικόν}}&nbsp;— «сильний», «мужній», зустрічається вже в Аристотеля) служила для позначення сполук арсену (за їх сильною дією на організм). Російська назва ({{lang-ru|мышьяк}}), як вважають, походить від слова «миша» (через застосування препаратів арсену для винищування мишей і щурів). Отримання арсену у вільному стані припи­сують Альберту Великому (близько 1250 p.). У 1789 році А. &nbsp;Лавуазьє вклю­чив арсен у список хімічних елементів.
 
== Історія ==
Перший контакт людини з арсеном відбувся ще у 3 тис. до нашої ери. У волоссі знайденої мумії ([[Отці]]&nbsp;— {{lang-de|Ötzi}}) в альпійському льдовикульодовику виявлений значний вміст арсену. З цього можна зробити висновок, що він працював на виробництві [[мідь|міді]], руди якої часто забруднені арсеном.
[[Файл:Arsenic_alchemical_symbol.svg|thumb|left|104px|[[Алхімія|Алхімічний]] символ Арсену.]]
У середні віки арсен відомий у вигляді [[Аурипігмент|аурипігменту]] (As<sub>2</sub>S<sub>3</sub>) та [[Реальгар|реальгару]] (As<sub>4</sub>S<sub>4</sub>) які були описані ще в часи [[Арістотель|Арістотеля]]. З ІІІ століття нашої ери (Ляйденський папірус) відомі ці сполуки у використанні для забарвлення [[срібло|срібла]] в золотий, а міді в білий кольори. Алхіміки у середньовічній роботі «''Фізика і містика''» припускали спорідненість [[сірка|сірки]] і [[ртуть|ртуті]]. Арсен (ІІІ)-сульфід використовувався як фарба для малювання, засіб для усування волосся на тілі а також проти легеневих хвороб.