Єлизаветградка: відмінності між версіями

 

З Радянської пообласної енциклопедії УРСР: Єлизаветградка (до 1830 року — Михайлівка) — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташована у верхів'ї річки Інгульця та її приток Чабанки і Сурчака, за 25 км на південний схід від районного центру і за 6 км від залізничної станції Цибулеве. Населення — 2800 чоловік. Селищній і Раді підпорядковане с. Плішки.

Кожен крок військових поселенців підпорядковувався розкладам і правилам. Регламент визначав навіть, коли господарки мали топити піч, готувати їжу, доглядати худобу. За найменшу провину поселенців карали. Одружуватися можна було лише з дозволу начальства. Якщо дівчина виходила заміж за межі військового поселення, молодий вносив у полковий комітет викуп.

В 1830 році Михайлівку перейменували на Єлизаветградку за назвою розташованого тут Єлизаветградського полку. Після ліквідації військових поселень жителі її стали державними селянами. За указами 1866—1867 рр. колишні військові поселенці одержали земельні наділи — по чотири десятини на ревізьку душу, відставні солдати — по три десятини, за яку вносили в казну «державну оброчну подать».

З розвитком капіталізму посилилася диференціація села. 1886 року 120 родин мали менше десятини землі, кожна десята була безземельною. 239 середняцьких господарств мали по 10—15 десятин. Середня врожайність основних культур в селянських господарствах становила 13,8 пуда з десятини, тобто 4 пуди на їдця. Не маючи змоги обробляти свої ділянки через відсутність сільськогосподарського реманенту, 50 бідняків здали в оренду куркулям 280 десятин землі, більше ста чоловік пішли з села на заробітки. Часто за несвоєчасну сплату податків місцеві власті продавали майно недоїмників, навіть відбирали у них наділи. Куркулі скуповували землю розорених селян, нещадно експлуатували працю наймитів, особливо жінок і дітей. В 40 куркульських господарствах застосовувалися залізні плуги, кінні молотарки, віялки, жниварки.

У пореформений період в Єлизаветградці розвивається кустарна промисловість і торгівля. Тут було 77 вітряків, 3 олійні, 3 кузні, 8 дрібних землеробських підприємств. 31 кустарне підприємство виробляло полотно, шкіру, килими тощо. Килими єлизаветградківських ткаль вивозили навіть за кордон. За переписом 1886 року в селі проживало близько 113 столярів і бондарів, 422 кравці і ковалі, 8 гончарів, 98 чоботарів-шорників, ткачів, прядильниць, понад 400 панчішників. Працювало 35 крамниць. Тричі на рік на ярмарки заїжджалися торговці з Херсонської та Київської губерній.

У 1894—1897 рр. в Єлизаветградці, селах Сентовому (згодом Родниківка), Федварі (згодом Підлісне) та ін. ліберальний народник М. В. Левитський організовує хліборобські та ремісничі кооперативи і артілі, які схвально зустріла народницька преса, вважаючи їх одним із засобів запобігання розвиткові капіталізму на селі.

В дійсності ці артілі сприяли лише дальшому розшаруванню селянства. Біднота задихалася від злиднів.

Тяжкі умови життя і розгортання революційної боротьби в країні сприяли пробудженню класової свідомості трудящих Єлизаветградки. У травні 1902 року поліція затримала А. І. Матвєєва, який читав селянам «Летучий листок» (додаток до «Искры»). В 1906—1907 рр. революційну роботу тут проводили вихідці з села — робітники Т. І. Фомичов, М. М. Чередниченко, Н. С. Іванов, вчителі Т. X. Скрипка, О. К. Скрипка, лікар І. Г. Буксир. 1905 року оформилася місцева соціал-демократична група. Через завідуючого Михайлівською земською школою П. І. Пшеничного члени її встановили зв'язок з організаціями РСДРП Катеринослава, Єлисаветграда, Знам'янки, Кривого Рога, звідки одержували нелегальну літературу. За доносом провокатора учасники групи на початку 1906 року були заарештовані, деякі заслані до Сибіру. Але боротьба не згасала. На масових сходках селяни Єлизаветградки вимагали конфіскації поміщицьких земель. Так, влітку 1906 року під час перерозподілу общинної землі загострилася боротьба між біднотою і куркулями, які домагалися кращих і ближчих наділів. У справу втрутилася поліція, бідняків покарали різками, а одного з них — Т. Г. Колісника — заарештували. Того ж року на селянській сходці учасник російсько-японської війни георгіївський кавалер С. Я. Масловський вимагав наділити землею різночинців і демобілізованих солдатів. Місцеві власті покарали всіх присутніх.

Тільки 1896 року в селі збудовано лікарню на 15 ліжок, де працювали лікар і два фельдшери. Часті епідемії забирали життя сотень людей. Школи тут до 80-х років XIX ст. не було зовсім. Заможніші жителі села, щоб навчити дітей грамоти, наймали дяків і відставних солдатів. Лише 1885 року земство на кошти громади відкрило в Єлизаветградці трирічне народне училище. В 1901 році почали діяти двокласне міністерське училище на 60 учнів і церковнопарафіяльна школа для дівчат. Однак навчалося не більше 30 проц. дітей шкільного віку.

Під час першої імперіалістичної війни 812 жителів Єлизаветградки мобілізовано на фронт. Для армії реквізовувалися коні, продовольство, фураж. Селянські господарства залишилися без робочих рук і тягла. Вже восени 1914 і навесні 1915 рр. значна частина бідняцької землі не засівалася, а наступного року на пні загинуло багато зерна. В 1916 році тут налічувалося 1375 дворів, які мали під посівами 4551 десятину землі. 177 були безземельними, 215 засівали лише десятину, 61 — від 10 до 20, а 4 — від 25 до 35 десятин. 758 господарств не мали робочої худоби. Занепало і кустарне виробництво. Наростало невдоволення війною, царським режимом.

Дізнавшись про повалення царя, у травні 1917 року єлизаветградківці обрали раду робітничих і селянських депутатів, головою якої став криворізький робітник Т. О. Колісник. Під тиском селянських мас рада вимагала передачі приватновласницьких земель у розпорядження [[земельні комітети|земельного комітету]]. Проведенню цих заходів всіляко перешкоджав місцевий орган тимчасового уряду — громадський комітет.

Радісно зустріли трудящі Єлизаветградки перемогу великої жовтневої соціалістичної революції, декрети про мир і землю. У листопаді в селі створюється підпільний волосний революційний комітет, до складу якого входили місцеві жителі І. М. Курченко, І. Д. Черниш, С. Н. Нощенко та інші, які працювали на шахтах Кривого Рога. Селяни вітали створений на 1-му Всеукраїнському з'їзді рад радянський уряд України, обіцяли йому всебічну підтримку і вимагали ліквідації Центральної ради. У січні 1918 року в Єлизаветградці встановлено радянську владу. Під керівництвом волосного ревкому почався розподіл казенних, куркульських і церковних земель між селянами. Тоді ж виник і партосередок. Для боротьби з контрреволюцією створено загін червоної гвардії, що налічував понад 100 чоловік. Разом з єлисаветградськими червоногвардійцями він дав перший бій австро-німецьким загарбникам поблизу станції Кам'янка, на станції Цибулеве, де було розгромлено німецький бронепоїзд. Але під тиском переважаючих сил ворога загони змушені були відступити на територію Радянської Росії.

У березні 1918 року село окупували австро-німецькі загарбники. Разом з українськими буржуазними націоналістами вони розстріляли до 100 селян Єлизаветградки. Зв'язавшись з Єлисаветградським повітовим революційним більшовицьким комітетом, Т. О. Колісник організував в Єлизаветградці другий партизанський загін, куди ввійшли і жителі навколишніх сіл. Захопивши у гайдамаків багато зброї, загін перейшов до активних дій проти окупантів.

Після вигнання австро-німецьких військ у грудні 1918 року село захопили петлюрівці. Боротьбу з ними очолив підпільний ревком. Місцевий партизанський загін наприкінці січня 1919 року після запеклих боїв з петлюрівцями визволив Єлизаветградку. Ревком, який вийшов з підпілля, пізніше передав владу вол-виконкому.

Коли у серпні 1919 року село захопили денікінці, більшовики знову пішли в підпілля. Створений ними партизанський загін під командуванням І. М. Курченка 23 грудня розгромив поблизу Єлизаветградки денікінську військову частину, захопив багато зброї, боєприпасів і продовольства. Наприкінці місяця частини Червоної Армії з допомогою партизанів визволили Єлизаветградку від білогвардійців. Одразу ж був створений ревком. Виник волосний партійний комітет, головою якого став П. І. Зосимов, секретарем — А. П. Скирда. В січні 1920 року обрано волвиконком на чолі з Т. О. Колісником. У червні створено волосний КНС (голова А. С. Чернишенко). Комітет разом з волвиконкомом розподіляли поміщицькі і церковні землі, сільськогосподарський реманент між безземельними і малоземельними селянами, здійснювали продрозверстку. Комуністи села мобілізували на боротьбу з бандитами радянський актив. Так, у травні 1920 року спільно з військами Першої Кінної армії, яка прямувала через село на польський фронт, вони ліквідували банду П. Коцура, що діяла поблизу Єлизаветградки.

Багато жителів села тоді влилося до лав будьоннівців, у тому числі І. Г. Калиниченко, І. М. Литвин, Я. І. Гудзь, Д. С. Пономаренко, К. О. Майборода та інші. В серпні в навколишніх лісах з'явилися банди Завгороднього. Від рук бандитів загинули Ф. С. Боєвець, начальник волосної міліції З. Бондаренко, міліціонер Ф. П. Бондаренко та інші. У зв'язку з напруженою обстановкою влітку 1920 року замість волвиконкому було створено ревком. Головою його став І. М. Курченко, секретарем — М. А. Кондратенко. Спільними зусиллями місцевих комуністів та активістів, курсантів кавалерійської школи ім. Будьонного, що містилися в Єлисаветграді, бандитів того ж року було розгромлено.

Після закінчення громадянської війни трудящі Єлизаветградки приступили до відбудови народного господарства. Авангардну роль у цьому відігравав парт-осередок, бойовим помічником якого виступала комсомольська організація на чолі з Д. С. Черкашенком, створена у вересні 1921 року. Того ж року з ініціативи комуністів і комсомольців організовано прокатну станцію сільськогосподарських машин, яка обслуговувала бідняків, а наступного року — кредитне товариство, що постачало незаможним селянам посівний матеріал. Було відкрито кілька пунктів споживчої кооперації. Влітку 1923 року у колишньому поміщицькому маєтку створена перше колективне господарство «Сонце правди на сході». Восени до нього приєдналася михайлівська артіль «Хлібороб». КНС надавав бідноті грошові кредити і зернові позички, допомагав безкінним селянам обробляти землю. З його ініціативи було створено комітет взаємодопомоги, до складу якого ввійшли майж всі бідняки. У 1925 році в Єлизаветградці організувалося машинно-тракторна товариство. Керував ним І. Т. Боєвець — перший тракторист на селі.

У березні 1923 року Єлизаветградка стала районним центром. Було створено райком партії й райвиконком. Партосередок того року налічував 46 членів партії та 21 кандидата. Для боротьби з контрреволюційними бандами, що знову з'явилися в навколишніх лісах, Єлизаветградківський райком партії в березні створив військову раду, очолили її комуністи. Сформовано також частину особливого призначення. Наприкінці 1923 року з допомогою курсантів-кавалеристів з бандитизмом була покінчено.

Після смерті В. І. Леніна трудящі ще тісніше згуртувалися навколо партії. За ленінським призовом 1924 року до лав партії було прийнято 10 чоловік. На траурному мітингу 27 січня жителі села поклялися боротися за перетворення в життя заповітів вождя. Жителі Єлизаветградки активно включилися в збір коштів на спорудження в повітовому центрі пам'ятника В. І. Леніну.

В ході соціалістичного будівництва зміцнів зв'язок Ради з трудящими. Переважну більшість у ній становили бідняки й середняки. У складі Ради було до 10 проц. комуністів. До роботи в її комісіях залучався численний актив.

1928 року в Єлизаветградці налічувалося 1342 двори (серед них — 800 бідняцьких з населенням 5600 чоловік). У господарствах було лише 413 плугів, 600 борін, 14 сівалок, 11 молотарок, 580 возів, 10 жниварок, 470 коней, 169 волів та 397 корів. Комуністи разом з радою і КНС вживали заходів, щоб інтенсифікувати сільське господарство, провести землевпорядкування, поліпшити постачання трудящого селянства технікою. 15 січня 1928 року 72 найбідніші господарства створили перше товариство спільного обробітку землі «Незаможник». Для допомоги бідняцько-середняцьким господарствам постановили заснувати машинно-тракторне товариство.

Наступного року утворилися ТСОЗи — «12-річчя Жовтня», «Переможний» і «Шлях до комунізму». Велика увага зверталася на організацію обміну досвідом між колективними господарствами щодо кооперування селян. Так, 27 жовтня 1929 року в райцентрі проведено свято колективізації, на якому були представники навколишніх сіл.

Колективізація проходила в обстановці запеклого опору з боку куркулів. Вони палили громадські будівлі, вбивали з-за рогу активістів. 10 грудня загальні вбори колгоспників села одностайно ухвалили конфіскувати куркульські майно та реманент і передати кооперативам, а запеклих ворогів радянської влади вислати. Було розкуркулено 24 двори.

У травні 1930 року ТСОЗи злилися в сільськогосподарську артіль «Комінтерн». До кінця 1935 року організувалися ще колгоспи: ім. Постишева, «XVII партз'їзд», «Радгосподар». Робітничі колективи Знам'янки, станції Цибулеве допомагали селянам ремонтувати сільськогосподарський реманент, очищати посівний матеріал, збирати врожаї. Того ж року в Єлизаветградці було в основному завершено суцільну колективізацію.

На обласному з'їзді механізаторів МТС у грудні 1938 року були відзначені бригадир близаветградківської МТС К. Бевз, трактористи Г. І. Кулик, І. П. Шевченко та комбайнер С. Стьожка. Вони збирали по 18—25 цнт. пшениці з гектара. За вирощення високого врожаю проса колгосп «Комінтерн» у 1940 році занесено до книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Рік у рік зміцнювали свою економіку артілі села. На трудодень в 1936 році колгоспники одержали 2,4 кг зерна. Зросла грошова оплата праці. З 1936 року в селі діяла лікарня на 50 ліжок. Величезна робота проводилася щодо підвищення освітнього рівня трудящих. Ще у вересні 1928 року в Єлизаветградці оголошено місячник ліквідації неписьменності, активну участь у якому взяли жінки. Того ж року початкову школу перетворено на семирічку. 1935 року на її базі створено середню школу на 600 місць, де працювало 24 вчителі. Протягом 1938—1941 рр. її закінчило понад 180 юнаків і дівчат. У 1937—1938 рр. силами громадськості села збудовано нове приміщення школи з фізичним, хімічним кабінетами, бібліотекою, [[Бібліотечний фонд|фонд]] якої налічував 10 тис. книжок. 1937 року село одержало струм від новозбудованої електростанції. В клубі демонструвалися кінофільми. Почав діяти радіовузол.

З перших днів Великой Вітчизняной війни трудящі села під керівництвом партійних і радянських органів перебудували свою роботу на воєнний лад. З наближенням фронту в селі було створено винищувальний батальйон. Населення брало активну участь у спорудженні оборонних рубежів. Райком партії створив оперативну групу для організації партійного і комсомольського підпілля. В тилу ворога були залишені секретарі райкому партії І. С. Щученко, П. П. Сидоренко, комуністи Е. А. Скабард, П. І. Боєвець, С. Т. Пилипенко, О. І. Босий, П. Д. Павленко та інші. 5 серпня 1941 року гітлерівці захопили село. З перших днів окупанти почали грабувати колгоспне майно і вивозити до Німеччини. За відмову працювати на окупантів людей розстрілювали.

Та населення чинило опір загарбникам. З серпня по листопад на території району діяв партизанський загін (командир І. С. Щученко). Партизани завдали відчутних ударів німецьким загарбникам. Фашисти влаштували облаву: у навколишніх селах розмістили великі гарнізони і взяли по 10—15 заложників — радянських активістів. На сходках жителів їх розстрілювали, погрожуючи, що так буде з кожним, хто підтримуватиме партизанів. Однак це не залякало радянських людей — вони всіляко допомагали народним месникам. У листопаді група партизанів перейшла лінію фронту і влилася в Червону Армію, а інша частина пішла в підпілля.

Перебуваючи в підпіллі, комуністи села проводили серед населення широку масово-політичну роботу. Вони розповсюджували листівки із зведенням Радінформбюро, випускали газету, посилали в навколишні села агітаторів. Влітку 1942 року Єлизаветградківський підпільний райком партії звернувся до трудящих з листівкою «Не давайте фашистам хліба», в якій говорилося. "Хлібороби села! Затримуйте збирання і обмолот хліба, не давайте можливості фашистам вивозити хліб у Німеччину. Наш заклик — «Жодного грама хліба окупантам!».

У боротьбі проти німецьких окупантів загинули смертю хоробрих комуністи Д. І. Зіноватний, О. П. Петля, М. С. Овчаров, активісти О. І. Проценко, М. С. Адаменко та інші. Секретар підпільного райкому партії П. І. Боєвець 20 листопада 1942 року, оточений ворогом у палаючому будинку, відстрілювався до останнього патрона і загинув смертю героя. Єлизаветградківська комсомолка — зв'язкова підпільників М. І. Мошнягун зі своєю матір'ю Г. С. Мошнягун подавала велику допомогу підпільникам, розповсюджувала листівки, зривала відправку молоді в Німеччину, доставляла партизанам медикаменти, [[Розвідувальна інформація|розвідувальні дані]]. Потрапивши до рук катів, відважна патріотка загинула, не виказавши ворогові товаришів по боротьбі.

8 грудня 1943 року частини і з'єднання 75-го стрілецького корпусу 53-ї армії 2-го Українського фронту при підтримці партизанів визволили Єлизаветградку від фашистів. В боях за село полягло понад 400 радянських воїнів і партизанів, серед них росіянин старший лейтенант В. С. Биков, українці партизани — брати Анатолій і Юрій Маркитани (Довженки), білорус єфрейтор А. А. Овсітер, татарин рядовий І. Усманов, башкир сержант Ш. М. Рафінов та багато інших.

В лавах Червоної Армії проти фашистів воювали 553 жителі села. Близько 200 з них нагороджені орденами і медалями, в тому числі орденом Леніна — капітан Д. Я. Жлобинський і молодший лейтенант Т. А. Миколайченко, танкіст Ф. А. Тата ров — кавалер орденів Червоної Зірки, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Слави 3-го ступеня. І. С Масловський удостоєний двох орденів Червоної Зірки, багатьох медалей. Понад 350 єлизаветградківців загинуло на фронтах війни.

Уже з перших днів визволення трудящі приступили до відбудови зруйнованого господарства. Гітлерівці за час окупації пограбували радянські установи, колгоспні ферми, знищили багато сільськогосподарських машин, 740 житлових будинків.

У січні 1951 року всі чотири колгоспи Єлизаветградки об'єдналися в один «Дружба», що сприяло дальшому зміцненню господарства. Тепер це високомеханізоване господарство, в якому використовують 31 трактор, 16 комбайнів, 13 автомашин тощо.

В боротьбі за перетворення в яшття рішень партії та уряду колгоспники селища домоглися великих успіхів. У 1958 році за одержання 28,2 цнт озимої пшениці з гектара на площі 1200 га голову правління О. А. Снісаренка, бригадира комплексної бригади М. Ткаченка і комбайнера І. О. Толошного удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора.

В першому році 9-ї п'ятирічки колгоспники зібрали по 34,2 цнт зернових з гектара, у тому числі озимої пшениці по 40,7 цнт, цукрових буряків по 324 цнт а гектара. Бригади, очолювані І. П. Петлею та І. М. Майданником, одержали по 42,8 ццт зернових з гектара, а ланка М. М. Ладан — по 401 цнт буряків з гектара. Розгорнулося соціалістичне змагання па честь 50-річчя утворення СРСР. Трудящі села успішно виконують плани другого року дев'ятої п'ятирічки.

цегельний завод, лісопильню. Будівельники споруджують приміщення колгоспних ферм, житлові будинки, школи, лікарні, клуби, дошкільні заклади.

З 26 березня 1957 року Єлизаветградка стала селищем міського типу і в 1959 році ввійшла до складу Олександрівського району. В 1959—1971 рр. у селищі споруджено понад 300 будинків міського типу, будинок культури на 650 місць, двоповерхове приміщення середньої школи із спортивним залом, дитячі ясла, будинок для людей похилого віку, лікарню, амбулаторію, їдальню, молокопункт, майстерні «Міжколгоспбуду», млин, побуткомбінат.

Підвищується життєвий рівень трудящих. В 1971 році оплата праці колгоспників порівняно з 1952 роком зросла з 30 коп. до 4 крб. У 1965 році на пенсії колгоспникам та інвалідам праці витрачено 23 тис. крб., а в 1971 році — 38 тис. крб. До послуг населення — 11 магазинів.