Психоакустика: відмінності між версіями

Чутливість вуха до звукових коливань різних частот неоднакова. Воно особливе тонко реагує на коливання середніх частот (від 1000 до 4000 Гц). Тут чутливість така велика, що скільки-небудь істотне її збільшення виявилося б несприятливим: одночасно сприймався б постійний фоновий шум безладного руху молекул повітря. У міру зменшення або збільшення частоти щодо середнього діапазону гострота слуху поступово знижується. На краях сприйманого діапазону частот звук, щоб бути почутим, повинен бути дуже сильним, настільки сильним, що іноді відчувається фізично раніше, ніж чується.

 

З часом почали формуватися і по-справжньому мовні типи значень. Скажімо, голосні звуки мови виявляються мелодійнішими і тому приємнішими, ніж приголосні. Шумні приголосні на зразок Х, Ш, Ж виявляються «страшнішими», ніж дзвінкі, такі як Б, Д, Г, вибухові Д, Г, Б, П – «швидшими», ніж фрикативні Ф, Ш, З і т.д.

Така звукова (акустична) семантика тісно звязана з змістовою, тобто мотивом вимови. Наприклад, гучні звуки вже за своїми акустичними властивостями набувають значимості «сильних, агресивних», а тут ще і артикуляція допомагає: їх вимова вимагає енергійнішої роботи мовного апарату, і це додає їм «сили». Вибухові, такі як Б, Г, Д або тремтячі звуки, такі як Р, вимагають швидкої роботи органів мови і вказують на швидкість, активність.

Таких сполук дуже багато. Всі вони засновані не на смисловому значенні, а на цілющій дії коливань, що виникають при їх вимові.<br />

Існують психологічні звуко-колірні дослідження, які виявляють співвідношення звуків із кольором:

– "ы" – тьмяний, темно-коричневий або чорний і т.д.