Психоакустика: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
вікіфікація |
||
Рядок 13:
Експерименти показали наступне. Коли коливання здійснюються дуже поволі, рідше 20 повних коливальних циклів за секунду (20 Гц), кожна звукова хвиля чується окремо і не утворює безперервний тон. Із збільшенням частоти коливань людина починає чути безперервний низький тон, схожий на звук найнижчої басової труби органу. З подальшим зростанням частоти сприйманий тон стає все вищим; при частоті 1000 Гц він нагадує верхнє до у сопрано. Проте і ця нота все ще далека від верхньої межі людського слуху. Тільки коли частота наближається приблизно до 20 000 Гц, нормальне людське вухо поступово перестає чути.
Чутливість вуха до звукових коливань різних частот неоднакова. Воно особливе тонко реагує на коливання середніх частот (від 1000 до 4000 Гц). Тут чутливість така велика, що скільки-небудь істотне її збільшення виявилося б несприятливим: одночасно сприймався б постійний фоновий шум безладного руху молекул повітря. У міру зменшення або збільшення частоти щодо середнього діапазону гострота слуху поступово знижується. На краях сприйманого діапазону частот звук, щоб бути почутим, повинен бути дуже сильним, настільки сильним, що іноді відчувається фізично раніше, ніж чується.
== Звук і свідоімсть ==
Зв'язок «явище – звук» реалізується багато разів, тому вища нервова діяльність людини повинна відреагувати на дію цих двох постійних чинників утворенням умовного рефлексу. Тому на звуки ми реагуємо, як на явища, цими звуками супроводжувані. Причому на різні звуки – як на різні явища. На низькі, галасливі і гучні звуки – як на небезпечні, страшні, тривожні; на високі, неголосні, мелодійні звуки – як на приємні і безпечні явища.
З часом почали формуватися і по-справжньому мовні типи значень. Скажімо, голосні звуки мови виявляються мелодійнішими і тому приємнішими, ніж приголосні. Шумні приголосні на зразок Х, Ш, Ж виявляються «страшнішими», ніж дзвінкі, такі як Б, Д, Г, вибухові Д, Г, Б, П – «швидшими», ніж фрикативні Ф, Ш, З і т.д.
Така звукова (акустична) семантика тісно звязана з змістовою, тобто мотивом вимови. Наприклад, гучні звуки вже за своїми акустичними властивостями набувають значимості «сильних, агресивних», а тут ще і артикуляція допомагає: їх вимова вимагає енергійнішої роботи мовного апарату, і це додає їм «сили». Вибухові, такі як Б, Г, Д або тремтячі звуки, такі як Р, вимагають швидкої роботи органів мови і вказують на швидкість, активність.
Так виникає і поступово закріплюється в мові фонетичне значення.
== Звук і підсвідомість ==
Звуки мають вплив як на свідомість так і на підсвідомість. Сучасні дослідження підтверджують цілющі властивості вимовних звуків, що пояснюється відповідним їх впливом на підсвідомість людини. Створюються навіть своєрідні реєстри їхньої дії. Наприклад: <br />
–звук "и" – прочищає ніс, лікує очі;<br />
–звук "у" – укріплює горло і голосові зв'язки;<br />
–звуки "в", "н", "м", "е" – покращують роботу головного мозку;<br />
–звуки "ц", "к", "щ", "и" – лікують вуха;<br />
–звуки "у", "и", "х", "ч" – покращують дихання;<br />
–звуки "о", "а", "с", "м", "і" – лікують захворювання серця. Не менш цілющими властивостями володіють різні звукосполучення, так звані "мантри". Зокрема, співзвуччя:<br />
–"ом" – знижує кров'яний тиск;<br />
–"ай", "па" – знімають болі в серці;<br />
–"ап", "ам", "ат", "іт", "ут" – виправляють мовлення.<br />
Таких сполук дуже багато. Всі вони засновані не на смисловому значенні, а на цілющій дії коливань, що виникають при їх вимові.<br />
Існують психологічні звуко-колірні дослідження, які виявляють співвідношення звуків із кольором:
– «а» – червоний
– «е» – світлий, жовто-зелений
– «и» – світло-синій
– «о» – яскравий, ясно-білий, або сонячно-жовтий
– «у» – темний, синій-зелений, густо-синій
– «ы» – тьмяний, темно-коричневий або чорний і т.д.
[[Категорія:Мовознавство]]
| |||