Норманська теорія: відмінності між версіями

 

=== Сучасні апологети норманізму в Україні та світі ===

Норманізм на сучасному етапі набув кардинально інших рис, як в науковому, так і в політичному плані. Деякі дослідники вважають, що дискусію немає сенсу більше продовжувати, оскільки формально самі концепції себе вичерпали<ref>Клейн Л.&nbsp;С.&nbsp;Норманизм&nbsp;— антинорманизм: конец дискуссии / Лев Самуилович Клейн. // Stratum plus.&nbsp;— 1999.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С. 91–101.</ref>, інші обґрунтовують тезу, що на сьогодні норманське питання є чи не найважливішою проблемою середньовічної історії [[Центральна та Східна Європа|Центрально-Східної Європи]] і потребує кардинального перегляду на основі сучасних здобутків науки<ref>Войтович Л.&nbsp;В.&nbsp;Загадки вікінгів: Ладога і Пліснеськ. Продовження дискусії на межі ХХ-ХХІ століть / Леонтій Вікторович Войтович. // Actes testantibus. Ювілейний збірник на пошану Леонтія Войтовича.&nbsp;— 2011.&nbsp;— С. 142—188.</ref>.

 

 

Традиційно українська історіографія не прихильна до норманізму, в першу чергу це пояснюється тим, що історична наука в Україні розвивалась в рамках однієї школи, започаткованої [[Антонович Володимир Боніфатійович|В. Антоновичем]], та його учнем [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевським]]. Концепція української історії вироблена [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевським]] надзвичайно важлива, однак більше в політичному аніж в науковому вимірі, оскільки [[Грушевський Михайло Сергійович|Грушевський]] перший, хто обґрунтував [[Історія України|історію України]], як історію цілком самобутнього народу, що розвивався окремо від польського та російського етносів. Історик аргументував тяглість української державності від [[Антський союз|Антського союзу]], що згодом перейшов в [[Київська Русь|Київську Русь]], правонаступником якої є [[Галицько-Волинське князівство]]<ref>{{Cite web|url=http://litopys.org.ua/hrs/hrs02.htm|title=Михайло Грушевський. Звичайна схема "русскої" історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства.|website=litopys.org.ua|accessdate=2016-07-04}}</ref>. Звичайно за такої концепції варязьке питання не могло братись до уваги, оскільки центром державотворчих процесів виступало в першу чергу [[Наддніпрянська Україна|Середнє Подніпров'я]] з його слов'янським населенням.

Найвидатнішими українськими істориками, дослідниками походження Руської держави є [[Пріцак Омелян Йосипович|Омелян Пріцак]]<ref>{{Cite book|title=Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (Крім ісландських саг)|last=Пріцак|first=Омелян|year=1997|publisher=Обереги|location=Київ|pages=|language=|isbn=}}</ref>, [[Брайчевський Михайло Юліанович|Михайло Брайчевський]]<ref>Брайчевський М.&nbsp;Ю.&nbsp;Походження Русі / Михайло Юліанович Брайчевський.&nbsp;— Київ: Наукова думка, 1968.&nbsp;— 223 с.</ref>, [[Войтович Леонтій Вікторович|Леонтій Войтович]], [[Олексій Толочко]]<ref>Толочко А. Очерки начальной Руси/ Алексей Толочко.&nbsp;— Киев ; Санкт-Петербург: Лаурус, 2015.&nbsp;— С. 17-34</ref>. Згадані фахівці не завжди позиціонували себе як норманісти, однак результати їх дослідження переконливо доводять, що скандинавський компонент в державотворчих процесах був домінуючим не лише на території північної [[Київська Русь|Русі]], а й на теренах [[Наддніпрянська Україна|Середнього Подніпров`я]], про що свідчать численні матеріали археології, та писемні джерела.