Історія Угорщини: відмінності між версіями

Після смерті [[Король Русі|короля Руського]] Юрія II Болеслава (1340) Угорщина надавала допомогу Польщі у загарбанні галицько-волинських земель. У 1340 Угорщина і Польща розпочали війну проти Литви за Галичину, яка тривала з перервами багато років. У 1349 польський король [[Казимир III Великий]] за підтримки угорських військ захопив [[Галичина|Галичину]], а згодом [[Холмщина|Холмську]] та [[Белзьке воєводство|Белзьку землі]]. У 1349 південна частина Галичини, що пізніше одержала назву [[Буковина]], відійшла до Угорщини (з 1359 Буковина перебувала у складі [[Молдовське князівство|князівства Молдова]]). У 1350 наступник Карла Роберта, угорський король [[Людовик Угорський|Людовік І Великий]] (1342-82) уклав угоду зі своїм дядьком, польським королем [[Казимир III Великий|Казимиром III Великим]], згідно з якою У. «відступала свої спадкові права» на [[Руське королівство]] (Галичину) Казимирові, а після його смерті (коли у нього не буде синів) Польща разом з Галичиною, Холмською та Волзькою землями і Крем'янцем перейде до Людвіка. Після смерті в 1370 Казимира III Людвік 1 став польським королем. У 1372 він передав владу над Галичиною своєму наміснику князю шлезькому Владиславу Опольському (1372—1379, 1385—1387). У 1376-77 Людвік І вів запеклу боротьбу з волинським князем [[Любарт|Любартом]] і великим князем литовським [[Кейстут|Кейстутом]] за Західну Волинь, внаслідок якої до Угорського королівства було приєднано Холмську та Белзьку землі. Зі смертю Людвіка І особиста унія Угорщини й Польщі розпалася. Королевою У. стала старша дочка Людвіка Марія (1382-87), а королевою Польщі — його молодша дочка [[Ядвіга Анжуйська|Ядвіга]]. У 1387 Галичина була остаточно приєднана до Польської держави.

За правління короля Жигмонда (Сигізмунда) Люксембурга (1387—1437) в У посилюється міжусобна боротьба між окремими угрупованнями магнатів (т.зв. лігами баронів). На поч. 15 ст.століття на У. насувається загроза турецького завоювання (1416, 1418 — перші вторгнення турецьких військ в У). У боях проти турків уславився полководець Янош Гуняді, який, об'єднавши під своїм керівництвом угорські, румунські, польські, сербські та волоські загони, в 1456 розбив турецькі війська в битві під Бєлградом. У 1458 під тиском середнього дворянства королем У. було обрано сина Яноша — Матяша Гуняді (Корвіна; 1458-90), який зміцнив королівську владу, здійснив ряд успішних військових походів (завоював Моравію, Сілезію, Східну Австрію), вів успішну боротьбу проти Османської імперії.