Таганрог: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м стиль
Немає опису редагування
Рядок 230:
Крім українців та росіян у Таганрозі жило ще багато греків. Це були так звані [[Понтійські греки|«понтійські греки»]], які за закликом російського уряду з кінця ХVІІІ століття переселялися на відвойовані від турків землі зі своєї колишньої батьківщини — південного узбережжя Чорного моря, так званого Понту. Греки здавна займалися торгівлею, і в Таганрозі вступали до купецького стану, дуже швидко створивши своєрідний торгівельно-аристократичний клан у місті. Але українська стихія Таганрозького краю не могла не охопити і греків. Як згадував відомий етнограф [[Богораз-Тан Володимир Германович|Володимир Богораз]], який у 70-ті роки ХІХ століття навчався у Таганрозькій гімназії, крім справжніх прізвищ таганрозькі греки мали ще й вуличні прізвиська, які звучали виключно по-українському. Так Богораз пише про грека Лікіардопуло, якого на вулиці звали «Свиняча Шия», за те, що колись його батько чи дядько «стягнув на базарі з воза вказану частину свинячої туші». (Минув час, і забулося, хто саме скоїв цей ганебний вчинок, але його нащадку постійно нагадувалося про це, і то була дуже дієва народна педагогіка). Іншого грека, на прізвище Попандопуло, на вулиці звали «Макітра», через те, що він дійсно, своїм виглядом, був дуже схожий на цей [[Макітра|український народний посуд]].
 
Не було українське населення Таганрога і простою етнічною масою. Були серед таганрозьких українців і митці, які плідно працювали на ниві розвитку української культури. Уродженцем Таганрозької землі був [[Корсун Олександр Олексійович|Олександр Корсун]] — поет, видавець та етнограф, реформатор українського правопису, якого дуже цінував [[Шевченко Тарас Григорович|Тарас Шевченко]], і який незаслужено забутий на сучасній Україні. Народився на ТаганрожщиніТаганріжжі і [[Щербина Микола Федорович|Микола Щербина]], учасник українського альманаху [[Молодик (альманах)|«Молодик»]]. У ХХ столітті Таганрозька земля подарувала Україні видатного мовознавця (який філігранно володіє українською мовою), громадського діяча [[Пономарів Олександр Данилович|Олександра Пономарева]] і архітектора [[Ткаченко Ярослав Геннадійович|Ярослава Ткаченка]]. Ну а про «українського поета» [[Чехов Антон Павлович|Антона Чехова]], дякуючи [[Янукович Віктор Федорович|Віктору Януковичу]] тепер знають всі, і спритні дослідники без великих зусиль відшукали українське коріння в родоводі цього найбільш знаного у Росії уродженця міста Таганрога.
 
Бажав побувати у Таганрозі і Тарас Шевченко, плануючи в листопаді 1844-го року подорож на [[Кубань]], до свого друга, українського драматурга і майбутнього наказного отамана [[Чорноморське козацьке військо|Чорноморського козачого війська]] [[Кухаренко Яків Герасимович|Якова Кухаренка]]. «Я на те літо буду у Таганрозі, напиши, будь ласкавий, як там найти шлях до тебе, от набалакаємось!», — писав Тарас з Петербурга до кубанського отамана. На жаль, ця подорож до [[Донщина|Донщини]] та Кубані так і не відбулася — замість неї український геній відправився на десять років в оренбурзькі степи, у солдатчину.
Рядок 242:
В свою чергу російські більшовики, окупувавши згодом і Дон і Україну, визнали право таганрозьких українців на існування в складі єдиної радянської України. Вирішивши втихомирити український національний рух, червона Москва вдавала з себе палкого захисника національних прав поневолених народів. 1920-го року Таганріг увійшов до складу [[Донецька губернія|Донецької губернії]] Української РСР, центр якої знаходився спочатку в [[Луганськ]]у, а потім в [[Бахмут]]і. В складі губернії було створено Таганрізький район, який став згодом Таганрізьким повітом.
 
Розпочався на ТаганрожщиніТаганріжжі процес українізації. 1923-го року вулиця Михайлівська була перейменована на вулицю Тараса Шевченка, а Комерційний провулок, що з'єднує два береги Таганрозької затоки, став Українським провулком. На щастя, ці назви збереглися і в сучасному Таганрозі.
 
Цього разу в складі України Таганріг пробув чотири роки. 1924-го року його знову приєднали до Росії, хоча всесоюзний перепис населення 1926-го року знову показав, що Таганрозький край є етнічно українським — відсоткова кількість українців навіть збільшилася в порівнянні з переписом 1897-го року, і складала тепер 71,5 %. А в наслідок [[Голодомор в Україні 1932—1933|Голодомору]] 1932—1933 рр. українців у Таганрозі стало ще більше і це посереднім чином свідчить про те, що Голодомор був штучним явищем. Не враховуючи Кубані, українські етнічні землі за межами УРСР не зазнали такого нищівного голоду, яким він був на Україні. Тисячі селян з України рятувалися на [[Стародубщина|Стародубщині]] та [[Східна Слобожанщина|Східній Слобожанщині]], перетнувши адміністративний кордон УРСР з РРФСР, наче за якимось чарівництвом, люди потрапляли з країни суцільної смерті до землі більш-менш ситого існування. І не даремно радянський уряд своїми директивами забороняв українцям виїзд з УРСР та Кубані, адже занадто явно виявлявся збіг межі голоду з кордоном УРСР.