|
== Українська Донщина ==
=== Населення ===
{{Стиль|Розділ}}
[[Файл:1897 Obl Vojska Donskogo ethno.jpg|thumb|300x300px|Українці Області війська Донського згідно з переписом 1897-го року.]]
Загальні переписи населення, що відбувалися в Росії, а згодом [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]], починаючи від 1897-го року, показали дуже вражаючу картину загибелі українського етносу на території сучасної [[Росія|РФ]]. Переписи 1897-го та 1926-го років відмічають суцільну українську територію в межах [[Східна Слобожанщина|Східної Слобожанщини]], Донщини, [[Кубань|Кубані]]. Наступний перепис 1939-го року українців тут уже не фіксує, як не фіксують їх і всі наступні російські переписи. Тихо і непомітно відбувається «культурний геноцид», в наслідок якого українська спільнота назавжди втрачає великий і самобутній край — край українського життя на його східній межі.
Дуже шанована в Росії наприкінці [[XIX століття|ХІХ]] століття [[Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона|Енциклопедія Брокгауза і Єфрона]], вказуючи етнічні межі «українсько-галицького наріччя», пише про «юго-западную часть Области Войска Донского»<ref>Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. Т 18А, ст. Малорусское наречие. СПб, 1896.{{ref-ru}}</ref>, тобто сучасну Таганріжщину.
Набагато реальніші цифри надає [[Перепис населення Російської імперії 1897|Перший загальноросійський перепис населення 1897-го року]]. Згідно з зібраними під час цього перепису даними, українська мова виявилася рідною для 719 655 чоловік Донського краю. Жоден інший народ [[Область Війська Донського|Області війська Донського]], крім [[Росіяни|росіян]], які виявилися тут панівною нацією, навіть близько не стоїть за своєю чисельністю з [[Українці|українцями]]. Українців на землі [[Донські козаки|донських козаків]] виявилося більше чверті (28,1 %), а в багатьох районах Області вони переважали за чисельністю навіть росіян. Так етнічно українським за всіма параметрами виявився [[Таганрізький округ (Область війська Донського)|Таганрізький округ]], який був переданий зі складу [[Катеринославська губернія|Катеринославської губернії]] до Області війська Донського лише за 10 років до перепису (у 1887-му році). Всього на Таганріжщині виявилося 254 819 українців, що складало 61,7 % (росіян — 31,7 %). Серед сільського населення округу частка українців виявилася ще більшою — 69,2 %.
В інших 8 округах Донщини українці більшості не складали, але створювалися ці округи зовсім не зважуючи на етнічні кордони, тож під різним кутом зору і тут виявлялися значні українські території. Так загалом по Ростовській окрузі (з містом [[Ростов-на-Дону|Ростовом-на-Дону]]), українці складали 33,6 %, але тут статистику українцям псувало це велике інтернаціональне місто — у сільських районах округу українців було 52,3 % (116 085 чоловік, а росіян лише 86 150). Багато виявилося українців і в Донецькій окрузі (на [[Донецький вугільний басейн#Східний Донбас|Східному Донбасі]], центр округу станиця Кам'янська, сучасне місто [[Каменськ-Шахтинський|Кам'янськ-Шахтинський]] [[Ростовська область|Ростовської області]]) — 38,9 % загалом, і 39,8 % в сільських районах. Тут слід зауважити, що населення Донбасу вже тоді було значною мірою пролетаризоване, а перепис 1897-го року відбувався за мовним принципом — через те багато зросійщених вже за мовою місцевих українців було записано там росіянами.
Переважали українці над росіянами і в селах Сальського округу, але тут більшість була за [[Калмики|калмиками]], які також вважалися донськими козаками (зараз ці райони входять до складу [[Калмикія|Калмицької республіки]] Російської Федерації). Загалом по округу було 36,8 % калмиків, 32,1 % росіян і 29,3 % українців, а в сільських районах українці складали 31 % (21 897 українців на 19 709 росіян і 27 913 калмиків).
Донські козаки як окрема національність в цьому перепису не вказувалися. За мовною ознакою вони відносилися переписувачами або до росіян, або до калмиків. Вказувалися козаки лише як [[Суспільний стан|громадський стан]], і перепис 1897-го року показав, що в останні десятиліття існування Російської імперії, донські козаки не мали вже чисельної більшості навіть на своїй батьківщині, в Області війська Донського. Козаки, що значну частину свого віку знаходилися на військовій службі в російського царату, все більше поступалися в чисельності селянам, що за козацької відсутності на рідних землях, поступово прибирали до рук економічну структуру краю, його плодючі ґрунти. Та сама Енциклопедія Брокгауза і Єфрона вказувала, що вже 1891-го року все населення Області війська Донського складало 2 078 878 чоловік, з них козаки лише 966 869 осіб, з яких 29 551 чоловік були калмиками<ref>Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. Т 11, ст. Донского Войска Область. СПб, 1893.{{ref-ru}}</ref>. Підтвердив цю статистику і перепис 1897-го року — згідно з ним в Донській області кількість селян складала 1 222 621 чоловік, а козаків було лише 1 026263 особи, тобто частка козаків в Області війська Донського наприкінці ХІХ століття не перебільшувала в ніякому разі 40-45 %.
Наступний перепис в Росії відбувся через тридцять років після першого, і в ці роки впала Російська імперія, минула [[Перша світова війна|Світова війна]], невдачею закінчилася боротьба українців за свою незалежність. За два роки до перепису Україна позбулася Таганріжщини та Східного Донбасу, які «дружня» Росія відтяла від неї. Та перепис 1926-го року знов посвідчив, що Донщина то є українська етнічна земля. Більша частина колишньої Області війська Донського стала в ті часи [[Північно-Кавказький край|Північно-Кавказьким краєм]], з центром у Ростові-на-Дону. Найбільш українською, як і раніш, залишалася [[Таганрозька округа|Таганрізька округа]] цього краю, навіть відсоткова кількість українців тут зросла, адже на відміну від минулого перепису, у 1926-му році національність громадян визначалася не за побутовою мовою, яку люди вживали у звичайному спілкуванні, а згідно з внутрішньою свідомістю людей, серед яких траплялися й такі, що, забувши мову своїх предків, не забули свого українського коріння. Правда у чисельному значенні українців на Таганріжщині виявилося менше, ніж 1897-го року (191 771 чоловік), але це було пов'язане із тим, що північні та західні райони округу все-таки залишилися у складі [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УСРР]], та навіть на тих землях, що відійшли до Росії, українців було значно більше ніж росіян (71,7 % українців проти 21,9 % росіян). І хоча у самому місті [[Таганрог|Таганрозі]] росіяни переважали (55,2 % проти 34,6 %), зате у навколишніх селах перевага українців була просто вражаюча — тут вони складали 90 % (161 868 українців проти 11046 росіян). За яким правом Росія забрала 1924-го року ці землі собі — досі не зрозуміло. Здається, що просто за правом сили.
Переважали українці цілком і в Донецькому окрузі, з центром у [[Міллерово|Міллерові]]. Тут жило 206 520 українців і 159 063 росіянина (55,1 % і 42,5 %). В Сальській окрузі хоча загалом українці складали 43,9 %, та за чисельністю переважали в Заверитинському, Зимовниківському, Ремонтнинському та в Воронцово-Миколаївському районах. В Донському окрузі (на узбережжі [[Азовське море|Азовського моря]] в усті [[Дон]]у) українців теж було забагато (44,2 %), і села тут також були здебільшого українськими — в них мешкало 388 648 українців і 253 338 росіян. В адміністративному центрі округу і всього краю, Ростові-на-Дону, українці складали 19,2 % (59 215 осіб), тут їх було більше, ніж наприклад в українському [[Луганськ]]у (31 127 чоловік).
Загалом, порівнюючи переписи 1897-го і 1926-го років, ми побачимо, що людей, які визнавали себе українцями, було на Донщині набагато більше, ніж тих, що просто розмовляли українською. Якщо 1897-го року тут виявилося 719 655 осіб, для яких українська мова була рідною, то 1926-го року на цих землях назвали себе українцями більше мільйона чоловік — 1 174 459. І це тільки на території Донщини, що увійшла до складу Північно-Кавказького краю! А деякі райони Області війська Донського після 1897-го року відійшли не тільки до України, але й до інших регіонів Росії — Сталінградської губернії (сучасна [[Волгоградська область]], тут українці складали 10 %, 140 853 особи) і Калмицької автономної області (10,3 %, 14 606 чоловік). Правда, не слід забувати, що до складу Сталінградської губернії входили і землі українського [[Жовтий Клин|Жовтого Клину]], а до складу Калмикії — [[Малиновий Клин|Малинового Клину]], а не тільки Донщини. Та все ж, українські етнічні поселення Донщини простягалися так далеко на схід, аж до калмицьких степів. Так і зараз, на самому кордоні Ростовської області з Калмикією знаходиться село [[Ремонтне]]. Засноване воно наприкінці [[XVIII століття|ХVІІІ]] століття запорізькими козаками, що втекли сюди від кріпацтва по руйнації [[Запорозька Січ|Січі]] [[Катерина II (імператриця Росії)|Катериною Другою]]. Назва села походить від того, що тут запоріжці «ремонтували коней», тобто вигодовували їх на степах для донського козацького війська, та змінювали за гроші на калічених під час військової служби. За переписом 1926-го року в [[Ремонтненський район|Ремонтнинському районі]] українці становили 86,8 % населення.
Але це був останній перепис, згідно з яким в Росії можна було відзначити суцільно українські етнічні райони. З наступного перепису 1939-го року та всіх подальших, українці Росії раптом кудись зникли, а на тих землях, де вони 13 років тому мешкали, тепер жили самі росіяни. Як на диво, перепис 1939-го року зафіксував десятикратне зменшення кількості українців на Передкавказзі (Донщині, Кубані, Малиновім Клині) — з 3 млн аж до 300 тис. У Ростовській області чисельність українців склала 110 660 осіб (3,8 % населення). Правда далі, в радянські роки, кількість українців Донщини трохи зростала, адже комуністичній владі треба було показати світові, як з кожним роком кращає радянське життя, та все ж ті цифри залишалися мізерними у порівнянні з 1926-м роком, коли українців тут було більше мільйона, і майже кожний четвертий мешканець Донщини був українець. Так 1959-го року українців Донщини 137 578 чоловік, 1970-го −149 028 осіб, а 1979-го 156 763 (навіть трохи більше, ніж на Кубані, але загальна частка все та ж — 3,8 %).
Останній радянський перепис 1989-го року зафіксував і останній сплеск збільшення української людності Донського краю. 178 803 особи, або 4,2 %. Але як це відрізнялося від того мільйона, що тут був лише 60 років до того, або хоча б тих 28,1 % 1897-го року! З постанням незалежної Росії знов почало меншати українство на Дону. 2002-го року 118 486 чоловік українців, та ще й 3 [[Русини|«русини»]] на додаток (а в Ростові-на-Дону 30 чоловік назвали себе [[Скіфи|«скіфами»]]). Але таке «обміління» українців Росії спостерігалося тоді по всій країні, то ж і з такою жалюгідною кількістю українці Ростовської області посіли почесне п'яте місце серед суб'єктів Російської Федерації, пропустивши вперед лише представників [[Москва|Москви]], [[Тюменська область|Тюменської області]], [[Московська область|Підмосков'я]] та [[Краснодарський край|Краснодарського краю]]. Далася в ознаки і шалена антиукраїнська пропаганда епохи [[Путін Володимир Володимирович|Путіна]] — 2010-го року українців на Донщині вже 77 802 чоловіки (1,9 %), такої мізерії місцеве українство не знало з кінця [[XVIII століття|ХVІІІ]] століття! (Щоправда більше стало в Ростовській області русинів — цілих 15 осіб).
=== Колишні адміністративні утворення ===
|
