Культура мовлення: відмінності між версіями

А ось як подає [[визначення]] [[поняття]] «культура мови» [[словник]] [[Мовознавство|мовознавчих]] [[термін]]ів: культура мови — це ступінь відповідності [[норма]]м [[Орфоепія|орфоепії]], [[слово]]вживання та іншим установленим для даної [[Мова|мови]]; здатність наслідувати ліпшінайліпші [[Зразок культурний|зразки]] у власному індивідуальному [[Мовлення|мовленні]]. Таким чином, блискуче володіння мовою, її нормами у процесі живомовної [[Практика|практики]] [[Людина|людини]] й розкриває її [[Культура|культуру]] мовлення. Мовлення вбирає в себе реальне говоріння, що триває в часі й розкривається у [[звук]]овій (включно із внутрішнім проговорюванням) або письмовій формі. Але опанувати [[Література|літературні]] [[канон]]и [[Вимова|вимови]] й дотримувати їх набагато складніше й важче, ніж навчитися безпомилково [[Писемність|писати]]. Фундаментальними [[причина]]ми низької культури усного мовлення є порушення системи вимог, [[регламент]]ування, значний вплив [[суржик]]у й недостатнє знання засад літературної вимови. Ще з прадавніх часів [[уміння]] правильно говорити вважалося невід'ємною частиною [[виховання]]. У перших [[Школа|навчальних закладах]] [[Давня Греція|Давньої Греції]] [[риторика|ораторське мистецтво]] вважали однією з семи головних наук.