Вікіпедія

Атональність: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
IvanBot (обговорення | внесок)
Боти
238 646 редагувань
м replaced: ХХ століття → XX століття
м оформлення
Рядок 1:
'''Атона́льність''' (від грецької заперечувальної частки [[А (префікс)|а]] і [[Тональність (музика)|тональність]]) в музиці  — термін, яким позначають музику (найчастіше ХХ і XXI сторіч), що не має тональності. Основні принципи атональної музики  — відсутність звуковисотної тоніки як єдиного центру тяжіння, якому в [[Тональність (музика)|тональній музиці]] ієрархічно підпорядковані усі інші звуки. Внаслідок цього всі звуковисотності і всі співвідношення між ними стають рівноправними. Атональність пов'язана із відсутністю тонально-функціональної гармонії та заперечує один з основних її принципів  — підпорядкованість [[Дисонанс (музика)|дисонансдисонансів]]ів [[консонанс]]ам і обов'язковість розв'язання [[Дисонанс (музика)|дисонансдисонансу]]у в [[консонанс]].
Появі атональної музики передувало поступове ускладнення класичної [[Гармонія музична|гармонії]], зокрема інтенсивний розвиток хроматики, поява акордів нетерцової будови, розширення і послаблення ладофункціональної системи.
На початку XX століття в творчості [[Шенберґ Арнольд|А. Шенберґа]] та його послідовників відмова від тональної системи набуває принципового значення. Шенберґ висуває вимогу відмови від консонантних акордів та ствердження дисонансу як важливішого елементу музичної мови (т. зв. емансипація [[Дисонанс (музика)|дисонансдисонансу]]у). Першим атональним твором вважаються його «Три фортепіанні п'єси» ор. 11 (1909).
 
Пошуки структурної організації, приводять на початку 1920-х років до появи [[додекафонія|додекафонії]], що початково поєднувалась із уникненням тональних співзвуч. Першим твором, написаним у цій техніці вважається [[Сюїта для фортепіано (Шенберг)|Сюїта для фортепіано ор.25]] Шенберга.
Естетичні засади атональної музики, на цьому етапі, були тісно пов'язані з мистецтвом [[Експресіонізм|експресіонізму]], що відрізнялось гостротою засобів виразності та припускало алогічну розірваність художнього мислення. Поряд із представниками [[Нововіденська школа|нововіденської школи]] до атональності звертались [[:ru:СкрябинСкрябін АлександрОлександр Миколайович|О. Скрябін]], [[Айвз Чарльз|Ч. Айвз]], [[Барток Бела|Б. Барток]], [[Шостакович Дмитро Дмитрович|Д. Шостакович]] (напр. у Другій, Четвертій і Чотирнадцятій симфоніях). З іншого боку ряд видатних композиторів (напр. [[Сергій Прокоф'єв|С. Прокоф'єв]], [[Пауль Хіндеміт|П. Гіндеміт]], А. Онеґґер) рішучо не сприймали принципів атоналізму та продовжували працювати в тональній системі. Водночас інші видатні композитори, для яких відсутність тональності стала на певному етапі провідним творчим принципом, вважали сам термін «атональність» позбавленим сенсу і некоректним. В сучасній науковій літературі він використовується переважно у вужчому значенні для позначення музики композиторів [[Нововіденська школа|нововіденської школи]] того періоду, коли вони вже відмовились від тональності, але ще не почали застосовувати [[додекафонія|серійну техніку (додекафонію)]].
 
В 1930-х роках атоналізм, і зокрема додекафонія наражаються на категоричне неприйняття в тоталітарних режимах. Парадоксально, але якщо в [[СРСР]] атональна музика критикувалася, як прояв «формалізму», та пов'язувалась з «дрібнобуржуазною» естетикою (див. наприклад статтю [http://ru.wikisource.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BC%D0%B1%D1%83%D1%80_%D0%B2%D0%BC%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE_%D0%BC%D1%83%D0%B7%D1%8B%D0%BA%D0%B8 «Сумбур вместо музыки» (1936р1936 р.)]), то в [[Нацизм|нацистській Німеччині]] музика цього напрямку переслідувалася як «більшовицька» і «деґенеративна» (''Entartete Musik'', див. {{name|Atonality}}, {{name|Degenerate art}}).
 
Новий етап розвитку атональної музики починається в повоєнний період і пов'язаний з різними аванґардними течіями. Переважно атональною є [[серійна та серіальна музика]], [[сонористична музика]], [[алеаторика|алеаторична музика]], стохастична музика ([[Ксенакіс|Я. Ксенакіс]]).
 
З 1960-тих років зі зміною політичної ситуації в [[СРСР]], атональна музика активно проникає в творчість радянських композиторів нового покоління  — «композиторів-шестидесятників», зокрема [[Альфред Шнітке|А. Шнітке]], [[Софія Губайдуліна|С. Губайдуліної]], [[Едісон Денисов|Е. Денисова]], а також українських композиторів  — [[Сильвестров Валентин|В. Сильвестрова]], [[Леонід Грабовський|Л. Грабовського]], В. Ґодзяцького та інших.
 
З 1980-х років атональність поступово проникає до некласичних музичних жанрів, передусім авангард-джазу (напр. творчість [[Ami Denio]]).
Рядок 17:
* Друскин М., Пути развития современной зарубежной музыки, в сборнике: Вопросы современной музыки, Л., 1963;
* Шнеерсон Г. М., О музыке живой и мертвой, М.. 1964;
* Мазель Л., О путях развития языка современной музыки, «Советская музыка». 1965, №  6, 7, 8;
* Berg A., What is atonality?, в кн.: S Ionimsky N., Music since 1900, N. Y., 1949:
* Schoenberg A., Style and idea, N. Y., 1958;
* Rognoni L., Espressionismo e dodecafonia, Torino, 1954 (библ. с. 355—95);
* Reti R. Tonality, atonality, pantonality. L, 1958 (рус. пер.  — Тональность в современной музыке. Л., 1968);
* Perle G., Serial composition and atonality, Berk.—Los Ang., 1962;
* Austin W., Music in the 20th century, N. Y., 1966 (библ. с. 552—662).
 
== Посилання ==
* [http://culture.niv.ru/doc/aesthetic/lexicon/029.htm Стаття Г.  М.  Шнеєрсона на сайті culture]
* [http://booksite.ru/fulltext/1/001/008/080/722.htm Стаття Г.  М.  Шнеєрсона на booksite]
* [http://www.all-2music.com/atonal_music.htm Атональна музика Середньовіччя]
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Атональність