|
Похід Казимира ІІІ навесні [[1340]] року не змінив політично-державної приналежності Галичини. Дмитро Детько за допомогою татар здійснив узимку відплатні походи у Польщу та Угорщину, що змусило Казимира ІІІ замиритись<ref>Monumenta Poloniae hist. II c. 621-2, пор. 629.</ref>. Галичина залишилася у владі Любарта при союзницьких відносинах із Ордою. Фактичну владу здійснювали бояри, під проводом Дмитра Детька.
Єдиним документом Дмитра Дедька, що відомий нині є грамота, виднанавидана ймовірно близько [[1341]] року [[латинська мова|латинською мовою]], що містить важливі відомості про державно-правове становище Галичини. Адресована вона громаді й купцям [[Тевтонський орден|тевтонського]] міста [[Торунь|Торн]], та закликає їх до відновлення торговельних зв'язків, порваних негараздами попереднього року: «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю — читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла диявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в українську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки ''мусітиме платити чинш''. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти руського князя, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе». В грамоті також є і ім'я Дмитра Дедька, як він його сам вказав латинською мовою ''Demetrius Dedko''.
== Історичні суперечності ==
|
