Макемаке (карликова планета): відмінності між версіями

Попри те, що Макемаке — досить яскравий об'єкт і міг бути відкритий набагато раніше, з багатьох причин цього не сталося. Зокрема, виявити транснептуновий об'єкт при пошуку астероїдів і комет малоймовірно, оскільки швидкість руху [[Транснептуновий об'єкт|ТНО]] на тлі зірок вкрай мала. Але Макемаке довгий час не могли знайти ні при пошуках Плутона у 1930 році, ні при спеціалізованих пошуках ТНО, що почалися в 1990-і, бо пошуки малих планет проводяться головним чином відносно близько до [[Екліптика | екліптики]] через те, що ймовірність виявити нові об'єкти в цій області максимальна<ref> {{Cite web | title = Solar system's distant ice-rocks come into focus | work = World Science|url=http://www.world-science.net/othernews/100914_tnos|date=2010-09-14|accessdate=2012-02-06|archiveurl=http://www.webcitation.org/67o3WtDzV|archivedate=2012-05-20}}</ref>. Але Макемаке має великий [[Кеплерові елементи орбіти#нахил|нахил]] — на момент свого відкриття він був високо над екліптикою, в [[Сузір'я|сузір'ї]] [[Волосся Вероніки (сузір'я)|Волосся Вероніки]]<ref name = "ефемеріди1"> {{Cite web | title = Asteroid 136472 Makemake (2005 FY9) | work = HORIZONS Web-Interface | publisher = JPL Solar System Dynamics|url=http://ssd.jpl.nasa.gov/horizons.cgi?find_body=1&body_group=sb&sstr=2005FY9|accessdate=2012-02-16|archiveurl=http://www.webcitation.org/67o3XM5UI|archivedate=2012-05-20}}</ref>.

Група використовувала 122-сантиметровий телескоп імені Самуеля Ошин з 112 [[ПЗС-матриця]]ми, який розташований на відстані від [[Паломарська обсерваторія | Паломарської обсерваторії]], а також спеціальну комп'ютерну програму для пошуку рухомих об'єктів на знімках.

Макемаке був вперше відмічений [[31 березня]] [[2005 рік | 2005 року]] на знімку, зробленому о 6:22 [[UTC]] того ж дня за допомогою телескопа імені Самуеля Ошин. На момент відкриття в березні 2005 року він перебував у [[Протистояння планети|протистоянні]] в сузір'ї Волосся Вероніки<ref name =" ефемеріди1 "/> і мав [[Зоряна величина | зоряну величину]] 16,7 (у порівнянні з 15 у Плутона)

При реєстрації відкриття об'єкту було присвоєно [[Тимчасове позначення астероїда | позначення]] {{mp | 2005 FY | 9}}.

Група астрономів, що відкрила об'єкт, дала йому прізвисько «[[Великодній заєць | Великодній кролик]]» ({{lang-en | Easterbunny}}). Майкл Браун пояснив це таким чином <ref name = "brownblog"/>:

Три роки — це довгий термін, щоб мати тільки табличку з номером замість імені, тому більшу частину часу ми просто називали цей об'єкт «Великодній кролик» в честь того факту, що він був відкритий лише через кілька днів після [[Пасха | Великодня]] 2005 року.

Відповідно до правил [[Міжнародний астрономічний союз | МАС]], класичним об'єктам пояса Койпера (кьюбівано) присвоюється ім'я, пов'язане зі [[створення]]м<ref name = "Макемаке"> {{cite web | title = Naming Astronomical Objects | url = http://www.iau.org/public/naming/}}</ref>.

Майкл Браун запропонував назвати його на честь [[Маке-маке]] — творця людства і бога достатку в міфології [[Рапануйці | рапануйців]], корінних жителів [[Острів Пасхи | острова Пасхи]]<ref name = "name"> {{Cite web | title = Dwarf Planets and their Systems | url=http://planetarynames.wr.usgs.gov/append7.html#DwarfPlanets}} </ref>. Ця назва була вибрана частково для того, щоб зберегти зв'язок об'єкта і Пасхи. <ref name = "brownblog"> {{Cite web | title = Mike Brown's Planets: What's in a name? (Part 2) |url=http://www.mikebrownsplanets.com/2008/07/whats-in-name-part-2.html}}</ref> [[18 липня]] 2008 року {{mp | 2005 FY | 9}} було присвоєно назву Макемаке ({{lang-la | Makemake}}) <ref> {{cite web | url = http://www.minorplanetcenter.net/iau/ECS/MPCArchive/2008/MPC_20080718.pdf | title = MPC 63394 | author = [[Міжнародний астрономічний союз]] | date = 2008-07-18| publisher = [[Центр Малих планет]] | accessdate = 2012-01-27| lang = en | archiveurl = http://www.webcitation.org/65Nd8IMaZ | archivedate = 2012-02-11}} </ref>.

Орбіту Макемаке відстежено по архівних знімках аж до 1955 року<ref name = "jpldata"> {{Cite web | title = База даних JPL НАСА по малих тіл Сонячної системи (136472) (англ.) | url=http://ssd.jpl.nasa.gov/sbdb.cgi?sstr=136472}}</ref> <ref name = "Buie" > {{Cite web | author = [[Буйє, Марк Виллиам | Марк Буйє]]. | date = 2008-04-05 | title = Orbit Fit and Astrometric record for 136472 | publisher = SwRI (Space Science Department)|url=http://www.boulder.swri.edu/~buie/kbo/astrom/136472.html|accessdate=2012-02-16|archiveurl=http://www.webcitation.org/67o3ZhYCo|archivedate=2012-05-20}}</ref>. Вона [[Кеплерові елементи орбіти # Нахил | нахилена]] до площини [[Екліптика | екліптики]] під кутом 29°, помірно витягнута — її [[Кеплерові елементи орбіти # Ексцентриситет | ексцентриситет]] дорівнює 0,162, а велика піввісь становить 45,44 [[астрономічна одиниця | а.е.]] (6,8 млрд км)<ref name = "jpldata" />. Таким чином, максимальна відстань від Макемаке до Сонця становить 52,82 а.е.(7,9 млрд км), мінімальна — 38,05 а.е.(5,69 млрд км)<ref name = "jpldata" />. Отже, періодично він може перебувати ближче до Сонця, ніж Плутон, але при цьому не входить всередину орбіти [[Нептун]]а. Своїм високим нахилом і помірним ексцентриситетом орбіта Макемаке подібна до орбіти іншої карликової планети — [[Хаумеа]], однак вона трохи далі від Сонця по своїй [[Велика піввісь | великій піввісі]] і [[перигелій | перигелію]].

Відповідно до класифікації [[Центр малих планет | ЦМП]], Макемаке відноситься до [[Класичний об'єкт поясу Койпера | класичних об'єктів поясу Койпера]] (званим також [[кьюбівано]]) <ref name = "MPEC2010- H75 "> {{Cite web | title = MPEC 2010-H75: Distant Minor Planets | publisher = IAU Minor Planet Center|date=2010-04-30|url=http://www.minorplanetcenter.org/mpec/K10/K10H75.html|accessdate=2012-02-18|archiveurl=http://www.webcitation.org/67o3a8s1g|archivedate=2012-05-20}}</ref>. На відміну від [[плутіно]], які знаходяться з Нептуном в [[Орбітальний резонанс | резонансі]] 2:3, кьюбівано звертаються на достатньому видаленні від Нептуна, щоб не піддаватися створюваним їм [[Гравітація | гравітаційним]] збуренням, що дозволяє їх орбітам залишатися стійкими протягом усього існування Сонячної системи<ref name = "jewitt"> {{Cite web | title = Classical Kuiper Belt Objects (CKBOs) | author = David Jewitt. | publisher = University of Hawaii | url = http://www2.ess.ucla.edu/~jewitt/kb/kb-classical.html | date = February 2000 | accessdate = 2012-02-16 | archiveurl = http://web.archive.org/web/20080805020742/http://www.ifa.hawaii.edu/~jewitt/kb/kb-classical.html | archivedate = August 5, 2008}} </ref> <ref name = "luu"> {{стаття

| Accessdate = 2012-02-16}} </ref>. Такі об'єкти рухаються навколо Сонця по планетоподобних орбітах (вони проходять близько до площини екліптики і майже кругові, як у планет). Однак Макемаке — член «динамічно гарячого» класу класичних об'єктів пояса Койпера, оскільки він має високий нахил в порівнянні з іншими членами групи. Тому деякі астрономи класифікують Макемаке як [[Розсіяний диск | об'єкт розсіяного диску]]<ref name = "brown"> {{стаття

[[Абсолютна зоряна величина]] Макемаке становить -0,44{{sup | m}} <ref name = "jpldata" />. Його видимий блиск в 2012 році дорівнює 16,9{{sup | m}} <ref name = "ефемеріди2"/>, тобто Макемаке — другий за яскравістю з відомих об'єктів [[Пояс Койпера | пояса Койпера]] після [[Плутон]]у. Він досить яскравий для того, щоб його можна було зняти через потужний аматорський [[телескоп]] з оптикою 250–300 мм<ref> [http://faqs.org.ru/science/telescop.htm FAQ по телескопів] </ref>.

[[Орбітальний період |Період обертання]] Макемаке навколо Сонця становить 306 років<ref name = "jpldata" />. Відповідно, найближчим проходження перигелію відбудеться в 2187 рік (останній раз це відбулося в 1881 році <ref name = "jpldata"/> <ref name = "Buie"/>). В цей час його [[видима зоряна величина]] досягне 15,5{{sup | m}}, що лише трохи менше яскравості Плутона, з яким вони будуть перебувати майже на одній відстані від Сонця<ref name = "ефемериди Плутона"> {{Cite web | title = AstDys (134340) Pluto Ephemerides | url = http://hamilton.dm.unipi.it/astdys/index.php?pc=1.1.3.0&n=Pluto}} </ref>.

За розрахунками, тривалість польоту [[Автоматична міжпланетна станція | автоматичної міжпланетної станції]] для дослідження Макемаке з пролітної траєкторії склала б більше 16 років з використанням [[Гравітаційний маневр | гравітаційного маневру]] біля Юпітера. Оптимальними датами для запуску місії вважаються 21 серпня 2024 і 24 серпня 2036<ref> {{стаття | автор = R. McGranaghan, B. Sagan, G. Dove, A. Tullos, JE Lyne, JP Emery | рік = 2011 | назву = A Survey of Mission Opportunities to Trans-Neptunian Objects | видання = Journal of the British Interplanetary Society | тому = 64 | сторінки = 296–303 | bibcode = 2011JBIS... 64..296M}} </ref>.

При дослідженні Макемаке космічними телескопами «[[Спітцер (космічний телескоп) |Спітцер]]» і «Гершель» було виявлено, що поверхня Макемаке неоднорідна. Хоча більша частина поверхні покрита метановим снігом, і величина альбедо там досягає 0,78–0,90, існують невеликі ділянки затемненого ландшафту, які покривають 3–7% поверхні, де [[альбедо]] не перевищує 0,02–0,12.

У 2006 році опубліковані результати аналізу спектру Макемаке в діапазоні [[Довжина хвилі | довжин хвиль]] 0,35–2,5 мкм за допомогою телескопів «Вільям Гершель» і «Галілео» в [[Обсерваторія Роке-де-лос-Мучачос | обсерваторії Роке-де-лос-Мучачос]]. Дослідниками було встановлено, що його поверхня за хімічним складом схожа на поверхню Плутона, зокрема, ближній інфрачервоний спектр відзначений сильними [[Спектральна лінія поглинання | лініями поглинання]] [[метан]]у (CH ₄), а у видимому діапазоні переважає червоний колір.

Хоча інше дослідження, опубліковане в 2007 році, виявило й суттєві відмінності спектрів Макемаке і Плутона, що виражаються в першу чергу в наявності на Макемаке [[етан]]у і відсутності [[азот]]у (N ₂ ) і [[Чадний газ | чадного газу]] (CO). Також автори припустили, що незвично широкі лінії метану пов'язані з тим, що він присутній на поверхні об'єкту в формі великих (розміром близько {{nobr | 1 см}})зерен. Етан, мабуть, також утворює зерна, але значно дрібніші (близько {{nobr | 0,1 мм}}).

| Doi = 10.1016 / j.icarus.2007.12.015}} </ref>. Правда, частка азотного льоду досить мала порівняно з кількістю цієї речовини на Плутоні і [[Тритон (супутник) | Тритоні]], де він становить майже 98% кори. Відносний дефіцит азотного льоду означає, що запаси азоту були якимось чином вичерпані за час існування Сонячної системи<ref name = "brown"/>.

Тиск у поверхні планети на момент спостереження не перевищує 4–12 {{e | -9}} атмосфери. Однак присутність метану і, можливо, азоту уможливлює існування на Макемаке тимчасової атмосфери, схожою на ту, яка з'являється у Плутона в перигелії<ref name="atmosphere">{{стаття|Назва=The methane ice rich surface of large TNO 2005 FY ₉: a Pluto-twin in the trans-neptunian belt?|Автор=J. Licandro, N. Pinilla-Alonso, M. Pedani, E. Oliva, G. P. Tozzi, W. M. Grundy|Посилання=http://iopscience.iop.org/1538-3881/133/1/284/|Видання=Astronomy and Astrophysics|Рік=2006|Тому=445|Номер=3|Сторінки=L35-L38|Doi=10.1051 / 0004-6361: 200500219}} </ref>. Азот, в разі його наявності, був би домінуючимпанівним компонентом цієї атмосфери<ref name="brown" />. Існування тимчасової атмосфери могло б дати природне пояснення дефіциту азоту на Макемаке: так як тяжіння планети слабкіше, ніж у Плутона, Ериди або Тритона, то велика кількість азоту, можливо, була винесена [[Планетарний вітер | планетарним вітром]]; метан легше, ніж азот, і має значно менший тиск пари при температурах, що панують на Макемаке (30–35 К), що і перешкоджає його втраті; результат цих процесів — більш висока концентрація метану<ref name="Schaller2007">{{стаття

Однак довгий час на орбіті навколо Макемаке не могли виявити жодного супутника. Було встановлено, що у Макемаке немає супутників яскравістю більше 1% від яскравості планети і знаходяться вони на кутовій відстані до неї не ближче 0,4 [[Градус (геометрія) | кутовий секунди]]<ref name = "brown2006"> {{cite web | title = Satellites of the Largest Kuiper Belt Objects | url=http://iopscience.iop.org/1538-4357/639/1/L43/}}</ref>. Відсутність супутників відрізняла Макемаке від інших великих транснептунових об'єктів, які майже всі володіють принаймні одним супутником: Ерида — [[Дизномія (супутник) | одним]] , Хаумеа — [[Супутники Хаумеа | двома]] і [[Плутон]] — [[Супутники Плутона | п'ятьма]]. Вважається, що від 10 до 20% [[Транснептуновий об'єкт | транснептунових об'єктів]] мають один або кілька супутників.