Ян I Сліпий: відмінності між версіями

{{Правитель:Король

У [[1309]] році почалося протистояння між чеською знатю та Генріхом Карінтійським, королем Богемії. Це призвело до того, що частина знаті звернулася до Генріха VII Люксембурга з пропозицією зробити його сина Іоанна новим богемським королем. [[31 серпня]] [[1310]] року ІоаннЯн ЛюксембурзькийI Сліпий став новим королем Богемії. Для зміцнення своїх прав та становища відбувся шлюб між Іоанном та Еліжкою, донькою [[Вацлав II|Вацлава II]], сестрою [[Вацлав III|Вацлава III]].

ІоаннЯн I ЛюксембурзькийСліпий став на бік Віттельсбахів у боротьбі против Габсбургів. Він отримав від Людовика IV підтвердження всіх прав свого королівства та обіцянку визнати всі лети та майбутні здобутки. Водночас Іоанн змушений був вести боротьбу із зазіханнями чеської знаті на королівські права. Лідером знаті був Генріх Липський, який обіймав найвищу у королівстві посаду маршала. Його вплив здавався тим небезпечнішим, що він здобув прихильність Вацлава II та Ельжбети Рикси, удови [[Рудольф I Габсбург|Рудольфа I Габсбурга]], колишнього короля Богемії. Аби послабити впливовість знаті і самого Генріха Липського, король Іоанн Люксембурзький ув'язнив його. Утім, він переоцінив свої сили і, для того щоб придушити заколот знаті, який спалахнув 1318 року, був змушений звернутися за допомогою до німецького короля Людовика IV Віттельсбаха. При цьому Генріх Липський повернув собі посаду, а значення знаті в королівстві посилилося. В підсумку єдина спроба Іоанна Люксембурга зміцнити королівську владу виявилася невдалою.

Водночас цісар Людовик IV не дуже вітав успіх Люксембурга в Італії. Коли ІоаннЯн дізнався, що цісар збирається підтримати Габсбурзькі погрози Богемії, він був змушений покинути управління справами в Італії на свого сина та заспокоїти Людовика IV. після тривалих суперечок йому вдалося у серпні [[1331]] року у Нюрнберзі дійти згоди із цісарем. Людовик IV визнав завоювання Іоанна в Італії, надавши йому Брешію та Лукку як спадкові імперські лети і 9 комун (Мілан, Бергамо, Новару, Павію, Кремону, Парму, Модену, Реджо та Боббіо) як імперське пожалування. Французьку підтримку ІоаннЯн ЛюксембургСліпий забер\зпечивзабезпечив собі обіцянкою військової допомоги у французьких кампаніях проти Англії та будь-якого іншого нападника, за винятком цісаря.

При підтримці Франції Іоанн досяг згоди також з папою римським Іванно[[Іван XXII|Іваном XXII]]. Але на той час богемські домени в Італії були вже під великою загрозою. Тирани Мілану (Вісконті) та Верони (Скалігері) розпочали військові дії проти Люксембурга. Першою комуною, яка відступилася від нього, стала Брешія. Була сформована нова Ломбардська ліга проти володарювання Люксембургів у північній Італії. Незважаючи на попередній успіх сина Іоанна — Карла Люксембурзького — у битві при Сан-Феліче, потуга Ломбардської ліги зростала. Король Іоанн Люксембург поспішив до Італії з французькими лицарями та папськими військами, проте зазнав поразки під Феррарою. Вплив Іоанна в Італії постійно слабшав. Карл Люксембург утримував місто лукку, збудувавши тут фортецю Монте-Карло. Все ж таки у жовтні 1333 року Іоанн Люксембург покинув Італії, залишивши у Пармі та деяких інших містах невеликі залоги.