Віленське бароко: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
стиль, оформлення |
Немає опису редагування |
||
Рядок 7:
[[Файл:Połacak. Полацак (9.07.2007).jpg|міні|ліворуч|200пкс|Софійський собор [[Полоцьк|Полоцька]] після перебудов архітектора Йогана Глаубіца, вівтар. Реставрація 20 ст.]]
Виникнення віленського бароко пов'язують з двома постатями — архієпископом [[Флоріян (Гребницький)|Флоріаном Гребницьким]] та архітектором [[Йоган-Кристоф Глаубіц|Йоганом-Кристофом Ґлаубіцем]] (*[[1700]]?—†[[1767]]). Полоцький уніатський [[архієпископ]] (пізніше - [[митрополит]]) Флоріан Гребницький (*[[1683]]—†[[1762]]) власним коштом в середині [[XVIII]] століття перебудував декілька значущих [[храм]]ів власної єпархії: серед них — Катедральний собор в м. [[Вільнюс|Вільне]] і церква Святого Миколая там же. Саме Флоріану Гребницькому належить честь відбудови з руїн висадженого в повітря давньоруського Софійського собору в [[Полоцьк]]у , підірваного вояками за наказом [[Меншиков Олександр Данилович|Александра Меншикова]] [[1710]] року під час [[Велика Північна війна|Великої Північної війни]]. Найбільше поширення нова стилістика мала на землях, що належать зараз трьом різним державам через штучно перероблені кордони після Другої світової війни [[1939]]-[[1945]] рр. Пам'ятки віленського бароко розташовані нині в Литві, Білорусі і Україні в єпархіях, що належали Виленській римо-католицькій єпархії та уніатській церкві Литовського князівства. Звідси друга,
Перебудови чи побудову наново здійснювала низка місцевих та закордонних майстрів, серед яких [[Йоган-Кристоф Глаубіц]] , [[Ян Готфрід Гофман]], [[Олександр Осікевич]], [[Якуб Фонтана]] та декілька місцевих будівничих. Віленське бароко компромісно чи гармонійно поєднало місцеві національні традиції з запозиченими формами пізнього західноєвропейського бароко. Саме тому архітектура віленського бароко має чимало місцевих, індивідуальних зразків, що лише поверхнево, зовнішньо нагадують зразки єзуїтського бароко, розповсюдженого в [[XVII]]—[[XVIII]] ст. Сакральні споруди віленського бароко позбавлені спрощеності і важкості соборів раннього бароко, отримали легкість, ажурність веж, хвилястість, підвищену пластичність головних фасадів і ярусних веж. Практично кожна пам'ятка віленського бароко мала важливе містобудівне значення, де б не була побудована, хоч в столиці, хоч в провінції — хоч в західноукраїнському [[Бучач]]і, хоч в сільських районах Білорусі ( [[Смаляни]], Білорусь, костел Найсвятішої Панни Марії, [[Талачин]], Білорусь, церква Покрови ).
| |||