Карабаський конфлікт: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Амнон (обговорення | внесок) значно збільшено обсяг матеріалу викладеного у статті. |
Немає опису редагування |
||
Рядок 51:
Це допомогло місцевому партійному керівництву, на відміну від сусідньої Вірменії, утримати політичну владу до 1992 року в боротьбі що, зароджуються різнорідним національно-демократичним рухом. Що стосується Вірменії, то тут велика частина партійних функціонерів проявила готовність співпрацювати з національним рухом, що і зумовило легку зміну влади.
Керівництво Азербайджанської РСР і Комуністичної партії Азербайджану зі свого боку, намагалося врегулювати ситуацію, задіявши звичні командно-бюрократичні важелі, які в новій ситуації виявилися неефективними. Державні та правоохоронні органи Азербайджану виявилися не готові до подій в НКАО і Вірменії, що спровокував, в свою чергу, масові виступи в Азербайджані, які створили умови для
Радянське державне і партійне керівництво, не бажаючи створювати прецедент перегляду існуючого національно-територіального устрою, інтерпретувало вимоги карабахських вірмен і громадськості Вірменії як прояви націоналізму, що суперечать «інтересам трудящих Азербайджанської та Вірменської РСР».
Рядок 68:
Тим часом азербайджанська влада намагалася використовувати звичні важелі, щоб повернути контроль над ситуацією. У зв’язку з ростом закликів до об’єднання Нагірного Карабаху з Вірменією 10 лютого Азербайджанське інформаційне агентство заявило, що Азербайджан ніколи не прийме подібні вимоги. 11 лютого в Степанакерт виїхала численна група представників керівництва Азербайджанської РСР і республіканської партійної організації, яку очолив другий секретар ЦК КПАз Василь Коновалов. До групи входили також завідувач відділом адміністративних органів ЦК КПАз (раніше – перший секретар Шамхорского райкому КПАз) М. Асадов, заступники керівників республіканських КДБ, МВС, прокуратури, Верховного суду і забезпечують їх безпеку співробітники правоохоронних органів. В ніч з 11 на 12 лютого в Степанакерті пройшло розширене засідання бюро обкому КПАз за участю приїхавших з Баку керівників. У бюро було прийнято рішення засудити «націоналістичні», «екстремістсько-сепаратистські» процеси, що набирають силу в регіоні, і провести 12–13 лютого «партійно-господарські активи» в місті Степанакерті і в усіх районних центрах НКАО, а потім – на рівні автономної області, з тим щоб протиставити зростаючому народного невдоволення всю міць єдиного партійно-господарського апарату.
'''12 лютого''' в актовому залі Степанакертского міськкому КПАз відбувся міський партійно-господарський актив за участю представників з Баку, місцевих партійних керівників, керівників державних установ, підприємств, профкомів і парторгів. У президії – Василь Коновалов, перший секретар обкому Борис Кеворков, перший секретар бюро міськкому Завен Мовсесян. Мовсесян і Кеворков, виступаючи на початку зборів, заявили, що за подіями в Карабасі стоять «екстремісти» і «сепаратисти», яким не вдасться повести за собою народ. Василь Коновалов, продовжуючи цю думку, заявив, що організатори відомі і будуть ізольовані від суспільства, сепаратизм повинен бути засуджений, а Карабах залишиться невід’ємною частиною Азербайджанської РСР. Спочатку збори йшли за заздалегідь підготовленим сценарієм, що виступають декларували теза про непорушне братерство азербайджанців і вірменів і намагалися звести проблему до критики окремих господарських недоліків. Через деякий час, однак, на трибуну прорвався начальник місцевої автоколони Максим Мірзоян, який піддав різкій критиці Бориса Кеворкова за байдужість і зневагу національною специфікою Карабаху, «азербайджанізацію» і проведення демографічної політики, що сприяє зниженню частки вірменського населення в регіоні. Цей виступ
На наступний день після зборів в Степанакерті було організовано масовий мітинг (одним з організаторів був Ігор Мурадян). Міськвиконком дав дозвіл на його проведення, позначивши мета – «вимога про возз’єднання НКАО з Вірменією». Зав. відділом ЦК КП Азербайджану М. Асадов безуспішно намагався перешкодити проведенню мітингу. Тим часом, як стверджують учасники подій, виконавчі влади автономної області виявилися розколотими і втратили контроль над ситуацією. Керівництво взяло на себе Рада директорів, до якої увійшли голови великих підприємств області та окремі активісти. Рада прийняла рішення провести сесії міських і районних рад, а потім скликати сесію обласної Ради народних депутатів. Тим часом представники Баку продовжували тиск на владу НКАО і місцевих партійних керівників, часом вдаючись до відкритого шантажу і погрозам врегулювати конфліктну ситуацію застосуванням сили.
| |||