Паризька комуна (1871): відмінності між версіями

* ''Паризьке муніципальне правління [[1789]]–[[1794]]'', що було встановлено після взяття [[Бастилія|Бастилії]] і протрималося до падіння [[Робесп'єр]]а в 1794 році.

 

 

Власне слово комуна означає територіальну одиницю і орган місцевого самоврядування; в цій якості комуна Парижа існувала і організовувалася і раніше, але після подій 1871 ця назва без уточнень закріпилася саме за ними.

Тоді-то проявилося прагнення до заснування комуни, в якій бачили панацею від усіх бід і лих, що впали на Францію. У одних вимога комуни мала значення простого протесту проти нестерпної централізації управління, яка посилилася при Наполеоні III. Інші висували традиції першої революції, коли паризька комуна керувала переможною боротьбою з коаліцією держав. Прихильники Прудона мріяли про розкладання Франції на ряд автономних громад, з яких кожна самостійно визначала б свій господарський побут і ввела б своїх членів в обітовану країну «мютюалізму». Нарешті, ідея комуни зустріла велике співчуття і у революціонерів-комуністів, голова яких, Бланкі, особисто з'явився тоді в Парижі.

Під час франко-прусської війни була утворена паризька національна гвардія: всі громадяни, які виявили на те бажання, були озброєні і несли службу під начальством офіцерів, ними ж вибраних. За короткий час чисельність національної гвардії досягла 300 000 осіб. Національним гвардійцям призначено було платню: служба в національній гвардії забезпечувала тих, які залишилися без роботи внаслідок облоги Парижа.

[[8 лютого]] [[1871]] відбулися вибори в нове національне зібрання. У Парижі переважною більшістю голосів були обрані представники радикальної демократії — [[Віктор Гюго]], [[Ледрю-Роллен]], [[Флоке]], [[Локруа]] та інші, які обіцяли виступити з вимогою децентралізації і свободи громад. З чистих соціалістів, різні фракції яких виставили загальний список кандидатів, у депутати потрапили лише деякі, в тому числі «мютюалісти» Толен і Малон. Провінція послала в національні збори здебільшого осіб, схильних до відновлення монархії в тій чи іншій формі. Главою уряду був обраний [[Тьєр]].

 

Але версальцям належало ще завоювати вулиці Парижа, загороджені сильними барикадами, озброєні артилерією. Почалася восьмиденна вулична різанина, нещадна з обох сторін, жахлива за своїми подробицями. Федералісти отримали наказ підпалювати або підривати всякий будинок, який змушені були очистити. Ці пожежі не можуть бути пояснені міркуваннями захисту; поряд з останніми безсумнівно діяла і жага помсти. Якщо вогонь знищив лише кілька вулиць і ряд громадських будівель, то виключно завдяки швидкому натиску версальців, які займали одну частину міста за одною. Мабуть, не всі підпали повинні бути поставлені в провину федералістам. Адмірал Сессе, якого не можна запідозрити в прихильності до комуни, покликаний свідком у слідчу комісію, прямо оголосив, що пожежа [[Тюїльрі]], ратуші, міністерства фінансів і рахункової палати — справа бонапартистів. У цих будівлях зберігалася маса всякого роду документів і звітів, які належали до періоду імперії.

 

 

З видатних діячів комуни полягли в бою [[Флуранс Гюстав|Флуранс]], [[Верморель]], [[Делеклюз]] і [[Домбровський Ярослав|Домбровський]]; розстріляні без суду [[Варлен Ежен|Варлен]], [[Мільєр Жан Батист|Мільєр]], [[Ріго Рауль|Ріго]] і ще раніше [[Дюваль Еміль Віктор|Дюваль]], по суду — [[Россель Луї Натаніель|Россель]] і [[Ферре Теофіль Шарль Жиль|Ферре]]; у [[Нова Каледонія|Нову Каледонію]] заслані [[Рошфор Анрі|Рошфор]] і [[Журден Франсуа|Журден]]. Таємно відпущені урядом на свободу Беле, Малон і Тейсс, так як вони, займаючи високі посади в комуні, врятували цілі квартали Парижа від руйнування.