Вікіпедія

Догмат: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Мітка: Редагування з мобільної програмки
правопис, оформлення, стиль
Рядок 1:
{{Не плутати|Канон|канон}}
 
'''Догма'''  (від гречгрец.(грецький) dógma  — думка, учення, постанова), положення (або доктрина), що визнається незаперечним, беззаперечним і незмінним і що приймається бездоказово, некритично, на основі [[релігія|релігійної]] віри або сліпого підпорядкування авторитету, а не на основі досвіду, логічного доказу і перевірки на практиці.
 
'''До́гмат''' (від {{lang-el|δογματίζω}} — постановляти, приймати) — основні положення, що їх слід сприймати як незаперечну [[істина|істину]] при будь-яких обставинах.
 
Зазвичай поняття ''догмат'' стосується царини [[релігія|релігії]], релігійного вчення. Подібно до [[аксіома|аксіоми]] в [[математика|математиці]], і [[постулат]]у у [[фізика|фізиці]] догмат не можна довести, а, отже, слід сприймати його як основу у віровченні конкретної релігії. Свідомий відхід від догматадогмату (повне неприйняття або інше трактування) називають [[єресь|єрессю]], — саме вона часто призводить до релігійних конфліктів.
 
'''Догма права''' — [[позитивне право]] як воно є, без урахування будь-яких суб'єктивних оцінок і критики. [[Поняття]] догми у [[право|праві]], на противагу іншим царинам застосування слова «[[догма]]», не має жодного негативного забарвлення.
 
== Характеристики Догмата ==
Рядок 17:
 
=== 1. Теологічність ===
[[Віровчення]] означає, що змістом догматичних істин є вчення про Бога[[Бог]]а і Його ікономії. Догмати — істини, які відносяться до галузі віроучительної. цією ознакою вони відрізняються від інших істин і постанов християнської релігії (моральних, літургійних, канонічних). Наприклад, під час Преображення Господнього Бог Отець свідчив із хмари про Христа: «Це Син Мій Улюблений» (Мф. 17, 5) — істина догматичного харак­теру, — «Його слухайте» (Мф. 17, 5) — заповідь. «… наш Господь Бог -Господь єдиний» (Мк. 12, 29) — догмат і «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і цілої сили своєї!» (Мк. 12, ЗО) — заповідь.
 
З усіх християнських істин догматами називають лише ті, які містять вчення про триєдиного Бога та ставлення Його до світу й, особливо, до людини. Усі ж інші істини, що є в Одкровенні, але не мають своїм пред­метом вчення про Бога та ставлення Його до світу (наприклад, моральні істини заповіді, істини обрядові, канонічні, історичні Передання про Церкву Божу старозавітну й частково новозавітну, пророцтва й т. ін.), -вже не є суттю догматів віри, хоча, взагалі, й обов'язкове для християни­на їх повне визнання. Церква свій скорочений виклад догматів віри на­звала символом віри і починає його словом «вірую» <ref name="ep"/>.
 
=== 2. Богоодкровенність ===
Богоодкровенність характеризує догмати як істини, відкриті Самим Богом. своїм змістом вони не є результатом діяльності звичайного розуму, подібно до наукових істин філософських тверджень. Апостол пише: «Повідомляю вам, браття, що Євангелія, яку я благовістив, не є людська, тому що і я прийняв і навчився не від людини, але через од­кровення Ісуса Христа» (. 1, 11-12). Якщо філософські, наукові та історичні істини відносні і часом можуть уточнюватися, то догмати&nbsp;— це істини абсолютні і незмінні, тому що Слово Боже є істина (Ін. 17, 17) і перебуває повіки (1 Петр. 1, 25). Святий Василій Великий наголошував: « догматів та проповідей, що збереглись Церкві, ми маємо вчення, зложені в Писанні, інші дійшли до нас із апостольського Передання, яке ми прийняли в таємниці, але ті й інші мають однакову силу для бла­гочестя» <ref name="ep" />. Якщо ми бажаємо приєднатись до Одкровення, то нам потрібно не догмати пристосовувати до свого способу сприйман­ня, але свій розум і серце робити здатними до пізнання речей Божест­венних. Не можна жити по-язичницьки і в той же час досягати успіхів у пізнанні Премудрості Божої (Прем. 1, 4), «Очистимо почуття і прозріємо…»<ref>Канон Пасхи // Цвітна тріодь.&nbsp;— Чернівці, 1992.&nbsp;— 65 с.</ref> .
 
Усі догмати християнської релігії&nbsp;— це істини богоодкровення, сло­во Самого Бога до людей. Таке походження догматів відрізняє їх від істин та думок усякої нехристиянської релігії і від філософських учень. Те вчення, яке не міститься в Одкровенні, не є й не може бути догматом віри. В Одкровенні догмати подані не лише вигляді декількох найбільш загальних Положень, подані сповна в тому обсязі й змісті, якому сповідує їх Церква. Тому в отців Церкви християнські догма­ти називаються Божими, Ісуса Христа, євангельськими, апостольсь­кими.
Рядок 35:
Істини віри, названі догматами,&nbsp;— це істини, визнані такими Все­ленською Церквою та проповідувані нею члена. Окремі люди, котрі за­позичують безпосередньо вчення Одкровення, можуть не зрозуміти того іншого вираження Розуму Божого зрозуміти його хибно, як­би навіть і правильно зрозуміли, то вони не можуть бути переконаними, що їх розуміння правильне.
 
Таке вище керівництво ми й маємо в Церкві Христовій, яка є «сто­впомі утвердженням істини» (1 Тим. , 15). Нам необхідно почути ці істи­ни й точне визначення їх із уст Христової Церкви,&nbsp;— зрозуміло, Церкви істинної, Православної, бо без неї далі особистих думок і припущень людина йти не може. Тому стародавні пастирі догмати нерідко називали догматами Церкви, словами Церкви <ref name="ep"> Епископ Сильвестр. Опытъ православного догматического богословия. &nbsp;— Т. 1. &nbsp;— Изд. 2. &nbsp;— К.: Изд. Типография Г. &nbsp;Т. &nbsp;Корчак-Новицкого, 1892.-317 с.</ref>.
 
=== 4. Законообов'язковість ===
Рядок 50:
Догмати&nbsp;— непорушні закони нашої віри. Якщо в літургійному житті окремих Православних Місцевих Церков є деякі відмінності, то в догма­тичному вченні серед них&nbsp;— строга єдність. Догмати обов'язкові для всіх членів Церкви, тому вона довго терпить будь-які гріхи і слабості люди­ни в надії на виправлення, але не прощає того, хто вперто прагне за­бруднити чистоту апостольського вчення. маємо суворі вказівки апо­стола: «Людини-єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся, знаючи, що зіпсувся такий та грішить, і він сам себе засудив» (Тит. , 10-11). Аналогічно це відноситься до тих, хто відкидає основний хрис­тиянський догмат&nbsp;— про Богочоловічність Христа Спасителя, свідчить апостол Іоан (1 Ін. 4, 3). Якщо будь-який гріх&nbsp;— наслідок слабкості волі, то єресь&nbsp;— наполегливість волі [137, . 55]. Єресь&nbsp;— наполегливе противлення істині і як хула на Духа Істини не прощається. постановах Шостого Вселенського Собору говориться: «А ще, хто не утримує і не приймає догматів благочестя і не так мислить і проповідує, але хоче йти проти них, тому хай буде анафема по визначенню, колись складеному святими і блаженними отцями»<ref>Деяния Вселенских Соборов.&nbsp;— Т. 4, VI Собор, VII Собор. Изд. 5-е. СПб.: Воскресение, 1996.&nbsp;— 645 с.</ref>.
 
Розгляд наявних властивостей догматів приводить до такого ви­сновку: догмати&nbsp;— це богоодкровенні істини, які містять собі вчення про триіпостасного Бога та Його ставлення до світу й, особливо, до лю­дини, збережені, визначені й викладені Православною Церквою як не­заперечні, незмінні та обов'язкові для всіх віруючих правила віри <ref name="ep"/>.
 
Отже, догматичне богослів'я є не що інше, як системний виклад православно-християнського вчення про триіпостасного Бога, Його вла­стивості та дії стосовно світу й, особливо, людини.
Рядок 56:
Оскільки не на всі запитання, що виникають житті Церкви протя­гом того іншого періоду буття, є відповідь в Одкровенні, то й не всім істинам, що зберігаються в церковній свідомості&nbsp;— богослужбових текс­тах, творіннях святих отців,- будуть відповідати догмати.
 
Відомий російський історик В.&nbsp;В.&nbsp;Болотов (1851–19001851—1900), розв'язуючи питання про співвідношення догматів іншими істинами, поряд із дог­матом як «істинним пізнанням фактів віри», вводить ще два поняття: 1) святоотцівський теологумен; 2) окрема богословська думка.
 
Теологумен для В.&nbsp;В.&nbsp;Болотова&nbsp;— це «богословська думка тих, які… більш ніж богослови: це богословські думки святих отців Єдиної Не­роздільної Церкви; це думки тих мужів, серед яких стоять ті, які достой­но іменуються „Вчителями Всесвіту“. Але всій повазі до теологу­менів, вони не є для всіх обов'язковими»<ref>Ригін В. протоиерей. Молитва родителей о детях, умерших нехре-щенными.&nbsp;— ЖМП.&nbsp;— 1983.&nbsp;— №&nbsp;10.&nbsp;— с. 79-80.</ref>.
 
Прикладом таких теологуменів автор називає думку Св. Григорія Нісського про те, що нехрещені немовлята вже через свою чистоту та­кож стають спадкоємцями вічних благ (див. Послання Григорія Ніссько­го до Гієзія про немовлят, викрадених передчасною смертю). Такої ж думки дотримувались і св. Григорій Богослов, вітчизняних письмен­ників&nbsp;— св. Дмитро Ростовський (1652–17091652—1709) та Св. Феофан Затворник (1830–18941830—1894). Звичайно, доля цих немовлят буде не такою ж, як тих, що досягли святості через страждання й подвиги, але вона буде й не та­кою, як тих грішників, котрі не покаялися.
 
До теологуменів також може бути віднесений західний додаток до Символу Віри (8 член: … що від Отця і Сина сходить). Такої думки до­тримуються також деякі сучасні богослови<ref>Проф. прот. Ливерий Воронов. «Вопрос о „Филиокве“ с точки зрения русских богословов» // БТ. /Юбилейный сборник, посвященный 175- летию ЛДА.&nbsp;— М., 1986.&nbsp;— с. 157–186157—186.</ref>.
 
Дехто вважає теологуменом так званий апокатастасис (буквально&nbsp;— «повернення всіх речей»). Згідно цим припущенням, після Страшно­го Суду Господь простить усім, навіть нечистим духам. Вперше таке тлумачення було дано Орігеном (185–254185—254), потім тією іншою мірою його поділяли Дидим Олександрійський, св. Григорій Нісський, св.
 
Діодор Тарсійський та ін. нових богословів цієї думки дотримувався проф. прот. Сергій Булгаков (1871–19441871—1944). іншого боку, апокатастасис неодноразово засуджувався в історії Церкви, зокрема на П'ятому Все­ленському Соборі.
 
Що стосується богословських думок, то, згідно В.&nbsp;В.&nbsp;Болотовим, го­ловна їх відмінність від догматів&nbsp;— це «відсутність авторитету». « виборі моїх власних богословських думок,&nbsp;— пише він,&nbsp;— я вільний, але не без­заперечно … кордони моєї свободи&nbsp;— в обов'язковій вимозі, щоб ці мої власні думки не суперечили догматам»<ref>Рассказовский СП. Догматическое богословие (по прот. Н. Малиновскому). Ч. 1. -Ленинград: тип. ВИР, 1991.&nbsp;— 117 с.</ref>.
Рядок 75:
Церкви від Вселенської Соборної єдності призвів до розриву зі свя­щенним знанням нероздільної Церкви і обернувся величезною шкодою для духовного життя Заходу. хоча тепер не так просто прослідкувати, як спотворення того іншого догмату вплинуло на духовність римо-ка­толиків, такий вплив на неї справив цілий комплекс ідей і причин, тим паче, глибокий взаємозв'язок характерних рис західної догматики і ду­ховності, звичайно, є. В. Лосський пише: «О. . Конгар<ref>Айвазов И., проф. Догмат искупления //ЖМП.- 1952.- №&nbsp;1.-е. 64- 67.</ref> має рацію, коли говорить: „ стали різними людьми. нас один і Той же Бог, але ми пе­ред Ним різні люди і не можемо однаково думати про природу наших з Ним стосунків“<ref>Лосский Вл. Очерк мистического богословия Восточной Церкви: Догматическое богословие.&nbsp;— М.: Изд. Московской Патриархии, 1991.-287 с.</ref> . Але щоб правильно робити висновок про цю духовну різницю, нам слід би розглянути в найбільш досконалих ви­разах&nbsp;— типах святих Заходу і Сходу після розділення. змогли б тоді усвідомити тісний зв'язок, що завжди існує між догматами про­повідуваними Церквою, і духовними плодами, які вони породжують… Якщо політична доктрина, представлена політичною партією, може та­кою мірою формувати світогляд, що 'являються різні типи людей, які відрізняються одні від одних моральними і психічними ознаками, то, тим більше, релігійний догмат може змінювати розум того, хто його сповідує: так і люди відрізняються від тих, що формувались на основі іншої дог­матичної концепції. ніколи не могли б зрозуміти аспекту духовності якого-небудь життя, якщо б не враховували догматичного вчення, що лежить в його основі. Потрібно приймати речі такими, якими вони є, і не пробувати пояснити різницю духовного життя на Заході і Сході причина­ми етнічного культурного порядку, коли мова йде про найважливішу причину&nbsp;— про різницю догматичну. Не потрібно запевнювати себе в то­му, що питання про Сходження Святого Духа або ж питання про приро­ду благодаті не мають великого значення для християнського вчення в цілому, яке нібито залишається більш або менш однаковим для римсь­ких католиків і для православних. таких основних догматах, власне це „більше або менше“, і важливо, тому, що воно передає різноманітний нахил всьому вченню, представляє його в іншому світлі, іншими слова­ми, породжує інше духовне життя»<ref>Лосский Вл. Очерк мистического богословия Восточной Церкви: Догматическое богословие.&nbsp;— М.: Изд. Московской Патриархии, 1991.-287 с.</ref>.
 
Христова Церква завжди усвідомлювала особливу важливість дог­матичного вчення житті християн і осуджувала прояви всякого роду гносеомахії<ref>Аристотель. Метафизика. &nbsp;— М., 1934. Кн. 6, гл. 1.</ref><ref>Символы веры // Книга правил святых апостол, святых Соборов Вселенских и помесных, и святых отец. Догмат 630-ти святых отец Четвертого Вселенского Собора, Халкидонского.&nbsp;— М.: Синодальная типография, 1893.&nbsp;— с. 3-11.</ref>та неосвіченість. словами митрополита Московського Філарета (Дроздова), «необхідно, щоб ніяку, навіть в тайні сокровенну, премудрість, для нас чужу і ту, що нам не належить, ми не шанували, але зі згодою й покорою направляли розум до божественного спостереження і серце до небесних відчуттів»<ref>Митрополит Московский Филарет. Слова и речи.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— М., 1882.</ref>.
 
Божественне Одкровення свідчить про глибокий зв'язок, що існує, зокрема, між вірою і християнською мораллю, між догматами і заповідя­ми. «… Як слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями буде­те, і пізнаєте правду,&nbsp;— правда вас вільними зробить!»&nbsp;— навчає нас Ісус Христос (Ін. 8, 31-32). Так, одного боку, глибина і досконалість християнського віровчення відкривається людині в міру духовного зрос­ту, в міру виконання нею євангельських заповідей, іншого боку, пізнання Божественної істини звільняє нас від влади гріха.
 
Всупереч цьому в кінці [[XVIII століття|XVIII&nbsp;ст]]. протестантському середовищі з'явились релігійно-філософські теорії, що заперечували значення дог­матів християнському житті. Адогматисти відкидали догмати віри або ж в ім'я моральності (Кант, 1724–18041724—1804), або ж в ім'я релігійного почуття і настрою (Шлейермахер, 1768–18341768—1834). Вони гадали, що релігія повинна ґрунтуватися не на догматах, виключно на моральності морально­му почутті. Подібно до них, адогматисти XIX століття (Рігль та Гарнак) сутність релігії також бачили в благочестивім християнськім настрої.
 
Омана адогматистів полягала в тому, що вони вважали можливим духовне відродження людини своїми силами, і тим самим непрямо за­перечували необхідність Спасителі і в допомозі благодаті Божої в справі спасіння. Так, Кант вважав достатнім керуватися природнім розу­мом, який, нібито, знаходиться під примусовою дією Всезагального За­кону, що змушує нас чинити морально. Шлеєрмахер, навпаки, пропону­вав користуватись сердечними почуттями, які безпомилково вибирають добро. Дві вищезгадані теорії не враховують той факт Одкровення, що людина впала і через це гріхопадіння видозмінилась природа (розум, воля і почуття)<ref>Свящ. А. Шаргунов. Догмат в христианской жизни // Троицкое слово.&nbsp;— 1990.-№&nbsp;3.&nbsp;— с. 14-25.</ref>. Пошкоджені сили душі не можуть пра­вильно орієнтувати людину в морально-практичній діяльності.'«… я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те я роблю»,&nbsp;— зауважує апос­тол Павло (Рим. 7, 15). Без віри в Христа неможливо стати духовно вільним. тільки дією благодаті, дарованої в Христі, людина може бути відновлена і перетворена.
Рядок 102:
Наприклад, Церква завжди проповідувала Божество Христа як істину Одкровення, але тільки в IV столітті ця істина була сформульова­на догматично. Таким чином, заслуга богословської думки в тому, що вона здатна сформулювати те, що раніше осягалось в Одкровенні, але зовсім не мало точного вираження.
 
Розвиток догматичної науки святий Вікентій Ліринський порівнює з розвитком людського організму: «Релігія&nbsp;— справа душі, нехай уподібнюється в цьому відношенні тілу,&nbsp;— говорить він.&nbsp;— 3 роками тіла розкривають і розвивають члени свої, однак залишаються тим же, чим і були. Квітуча пора дитинства, зрілий вік і старечий між собою зовсім відмінні, але старими робляться ті ж, котрі були колись дітьми. Так що хоча зріст і зовнішність однієї і тієї ж людини змінюється, але природа її залишається та ж. Такому закону процвітання повинно слідувати і догма­тичне вчення християнської релігії. Нехай воно роками укріплюється, з часом розширюється, віком зростає, але залишається непорушним і непошкодженим, цілим і досконалим, без усякої втрати своєму змісті, без усякої зміни своїх визначеннях»<ref>Св. Викентий Лирийский. Наставление, 1 п. 722. // Чельцов Н. проф. Древние формы символа веры.&nbsp;— СПб., 1886.&nbsp;— с. 152–184152—184.</ref>.
 
== Примітки ==▼
{{reflist}}▼
 
== Див. також ==
* [[Канонічне право]]
* [[Церковне право]]
 
▲== Примітки ==
▲{{reflist|2}}
 
[[Категорія:Догматика]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Догмат