Глюон: відмінності між версіями

Перше пряме експериментальне підтвердження існування глюонів було отримане влітку 1979 року, коли в експериментах при високих енергіях на електрон-позитронному коллайдеріколайдері PETRA ([[DESY]]) в дослідницькому центрі DESY( (Гамбург, Німеччина) було виявлено події з трьома адронними пучками, два з яких породжувались кварками і третій – глюоном.<ref>

Глюони відіграють важливу роль в елементарних взаємодіях між глюонами і кварками, описаних квантовою хромодинамікою і частково вивченими на [[електрон]]но-[[позитрон]]ному коллайдеріколайдері HERA в дослідницькому центрі DESY. Розподіли кількості і імпульсу глюонів в протоні (густина глюонів ву протоні) досліджуються за допомогою двох експериментів H1 i [[ZEUS]],<ref>

}}</ref> у ЦЕРН було заявлено про деконфайнмент, що передбачало існування нового стану матерії – [[кварк-глюонна плазма|кварк-глюонної плазми]]. Вона була виявлена на релятивістському коллайдеріколайдері важких іонів (RHIC).<ref>

}}</ref> в БрукхевеніБрукгейвені протягом 2004-2010 років. Стан кварк-глюонної плазми був підтверджений у 2010 році на [[Великий адронний колайдер|Великому Адронномуадронному Коллайдеріколайдері]] в [[ЦернЦЕРН]] у трьох експериментах: [[ALICE]], [[ATLAS]] і [[CMS.]].<ref>

Передбачений [[глюбол]] (глюоній) (частинка, що складається тільки з глюонів ; (хмара глюонів, відірваних від протона при зіткненні) досі не був ні виявлений, ні створений штучно.