Прізвисько: відмінності між версіями

Здавна в Україні поруч з іменами і прізвищами були поширені вуличні прізвиська. Окрім даного від народження імені, прізвиська мали і сивочубий козарлюга, і малюк-безштанько. У '''1886 році''' харківська губернська управа склала бланки для подвірного опису, у яких була графа, де записувались прізвиська та причини їх виникнення. Розповідали, як під час чергового перепису населення повітові чини заходили у [[Селянський двір|селянські двори]] і занотовували прізвища. Деякі селяни (хто через лінькуватість, хто заради жарту) називали імена, а на запитання про прізвище лише знизували плечима. Переписувачі не довго ламали голову над тим, як звітувати перед начальством. Якщо у дворі було брудно, то господаря записували ''Дришлею'', якщо хазяїн похропував у прохолодку на ряднині поза хатою, то його нагороджували прізвищем Тягни рядно''Тягнирядно'', якщо помічали великий віз під навісом, то голова сім’ї і його дружина ставали ''Чумаками''. Дітей, правда, могли прозивати, а через деякий час і записували ''Чумаченьками''. І понині ці прізвища гуляють українськими селами, а прізвисько “чумак” одержують і неспокійні торговці, і тягаки, і неохаї.

''Присліпа, Штиря, Харман, Сторчак, Підвечеря, Кабанець, Корж, Горб, Шмат, Шкода'' – ці та сотні подібних прізвищ значилися у списках куренів Запорозької Січі. Але вони, напевно, не були справжніми. Козаки не шукали слави у гучному імені. Хоч не красне прізвисько, проте власне. Важливіше було залишити після себе добрі справи. Більше того, часто зміни, навпаки, радували. Нове ім’я – нова доля. Адже серед запорожців було чимало втікачів, тих, ктохто прагнув швидше викреслити із пам’яті своє минуле. Загубившись у пониззі [[Дніпро (річка)|Дніпра]], вони надовго, якщо не назавжди, розлучалися зі старими іменами. Від урядових осіб до Січі надходили різноманітні [[запит]]и про втікачів. Але кошовий [[отаман]] незмінно надсилав одну й ту саму відповідь: у списках такого немає.

Відомого [[фаворит]]а імператриці [[Катерина ІІ|Катерини ІІ]] Григорія Потьомкіна в народі називали Катериничем. Та в нього було ще одне прізвисько, яким його нагородили козаки. Січовики нарекли Потьомкіна Грицьком Нечосою''Нечесою'' за те, що, як свідчать перекази, він носив довговолосу [[перука|перуку]] і рідко коли її розчісував.

Козак не зволікав, коли лунав [[заклик]] збиратися ув похід. Його ніщо не могло втримати вдома. Коли стелиться доріжка, козакові не до ліжка. Ще б пак! Адже, якщо хтось виявить легкодухість або затягне побачення з коханою, ніякого суду не потрібно – мало того, що називатимуть ''гніздюком, сиднем, полежаєм, тюхтієм'', так ще й приліплять таке прізвисько, що соромно буде людям у вічі дивитися. Зате хоробрих у бою і вірних у товариськості нагороджували звучними прізвиськами, котрі багато до чого зобов’язували.

Одна голова, та десять язиків у козацького дотепника. Нагородження прізвиськом у січовиків було своєрідним [[іспит]]ом для новачків. Як повинен був почуватися молодий козак, коли його називали, скажімо, Стріляй-Бабою''Стріляйбабою'' або Завий-Вовком''Завийвовком''? Комусь такі прізвиська здавалися образливими, і вони навіть кидалися з кулаками на товаришів. Таких не поважали. Але більшість козаків все ж витримували [[характер]]. Сказано на глум, а ти бери собі на ум. Той, з кого кепкували, спокійно ставився до витівок козацького гурту, розуміючи, що придумування прізвиськ – то своєрідна розумова забава для козаків, сміхова культура. Він міг лише кинути: „каже чорт-зна що, аби даремно пара з рота не йшла”.

З тих часів вільного козацького товариства пішли гуляти Україною веселі прізвища і прізвиська. Сьогодні, дивись, та й зустрінеш і ''Паливоду'', і ''Самодригу'', і ''Жуйбатька'', і ''Півторадня'', і ''Бабородича'', і ''Пужайчереду''. Трапляються і такі:

* ''Нетудихата,;''

* ''Небиймуха,;''

* ''Обійдихата,;''

* ''Непийпиво;''

* ''Попсуйшапка,;''

* ''Валяйбаба,;''

* ''Заплюйсвічка,;''

* ''Золотопуп,;''

* ''Покипотелеця;''

* ''Красножон,;''

* ''Погасисвічка,;''

* ''Голодрига,;''

* ''Немийнога;''

* ''Вирвидуб;''

* ''Мартопляс;''

* ''Дериземля;''

* ''Доброштан;''

* ''Семистяг;''

* ''Бандера.''

Поряд з іменами і прізвищами у селах продовжували звучати найрізноманітніші прізвиська. Якщо спитаєш про когось, трохи знайомого, то можеш почути у відповідь: „А«А по-вуличному не знаєте, як звуть?”»

Багато сільських прізвиськ давали за ремеслом – ''Коваль, Гончар, Тесля, Швець''. Дітей майстра в цьому випадку кликали: ''Коваленки, Гончаренки, Тесленки''. [[Дружина]] могла носити інше прізвисько. Зустрічались і незвичайні заняття, що відобразилисявідбилися спочатку в прізвиськах, а потім і прізвищах – ''Давибаран, Сушириба, Козолуп, Кишкодеря''.

Кожна людина в сільській громаді – на очах у всіх, кожного по-своєму обдаровували природа та сімейне виховання, кожен мав рису, що відрізняла його від інших. Все це, звичайнозазвичай, і місце в громаді визначало, і відбивалося у прізвиськах. ''Теліпайло, Говоруха, Тарабар, Чмихало, Зачепило, Острогляд, Дурноляп, Перевертун, Хандрига, Забігайло'' – влучне народне слово приклеювалося міцно, передавалося з роду в рід, нерідко втрачаючи свої початкові значення та зміст.

* У селі [[Чорногородка]] [[Київська область|Київської області]] зафіксовано, зокрема, такі прізвиська: ''Щебету́н, Сама́ра, Матхе́й, Жук, Пі́вень, Кріт, Дядьола́, Горобе́ць, Ку́шта, Балма́к, Харла́н, Го́луб, Тронь, Пан, Цар''&nbsp;<ref>{{МФЕ}}&nbsp;— С.&nbsp;338.</ref>.

* 60 Іванів Івановичів Полюховичів живуть у селі [[Серники]] Зарічненського району Рівненщини. Односельці розрізняють їх за вуличними прізвиськами&nbsp;— ''Ковпачок, Ябетка, Льотчик, Ризикант, Гринь, Кашовар…''<ref>[http://gazeta.ua/articles/people-newspaper/_60-ivaniv-ivanovichiv-polyuhovichiv-zhivut-u-seli-serniki-na-rivnenschini/425176 60 Іванів Івановичів Полюховичів живуть у селі Серники на Рівненщині]</ref>

Найбільший розряд становлять прізвиська, що характеризують людину за її особистими зовнішніми чи внутрішніми рисами (''Головач, Переверникишка'').

Крім фізичних і психічних ознак, мотивом для появи прізвиськ часто є рід діяльності, особливості мови чи мовлення, різні вчинки, територіальна чи етнічна характеристика особи, її соціальне становище (''Перевізник, Притулинда, Француз''). До цієї групи належить і більшість так званих шкільних чи учнівськучнівських прізвиськ.