|
| Сайт =
}}
'''Степа́н Васи́льович Руда́нський''' ({{ДН|6|1|1834|25|12|1833}}, с. [[Хомутинці]] — {{ДС|3|5|1873}}, [[Ялта]]) — український [[поет]], перекладач [[античність|античної літератури]]. Автор класичних сатир на міжнаціональну та антиімперську тематику. Професійний лікар.
== Життєпис ==
Народився 25 грудня 1833 року (за [[Юліанський календар|старим стилем]]) у селі [[Хомутинці]] [[Вінницький повіт|Вінницького повіту]] [[Подільська губернія|Подільської губернії]] в родині сільського [[священик]]а.
Після початкової науки в дяка вчився у [[Шаргород]]ській бурсі ([[1842]]–[[1849]]) та [[Подільська духовна семінарія|Подільській духовній семінарії]] у [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]] ([[1849]]–[[1855]]).
Ще в роки навчання у семінарії почав назрівати конфлікт з батьком. Коли [[1856]] року Руданський приїздить до [[Петербург]]а, то цілком самочинно, проти волі батька, вступає не до духовної академії, а до [[Санкт-Петербурзький державний медичний університет|медико-хірургічної]], відомої вже на той час як осередок передової науки і культури. Тут у [[1850-ті|1850]]-[[1860-ті|1860-х]] роках працювали [[Боткін Сергій Петрович|Сергій Боткін]], [[Сєченов Іван Михайлович|Іван Сєченов]] та інші молоді передові вчені.
В медико-хірургічній академії підтримувався традиційний інтерес до літератури й мистецтва. Ще раніше професор хірургії академії Каменецький разом з Парпурою підготував перше видання «Енеїди» [[Котляревський Іван Петрович|Івана Котляревського]]. Аматорський гурток студентів цього навчального закладу вперше поставив драму [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]] «Назар Стодоля» ([[1844]]). Тут здобували освіту колишні [[петрашевці]], що, безперечно, активізувало громадянську настроєність студентів.
У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «[[Основа (журнал)|Основа]]».
[[Файл:Руданський Степан.jpg||міні|180пкс|Степан Руданський, початок 1870-тих років. Портрет худ. [[Ковальов Віктор Васильович|В. Ковальова]])]]
Петербурзький період найплідніший у житті Руданського-поета. У цей час ([[1859]]) він почав друкуватися. В цей час помітно загострюються громадянські мотиви його творчості («До дуба», «Гей, бики!»), визріває й кристалізується майстерність гумористичного й сатиричного вірша, наслідком чого було виникнення нового поетичного жанру в українській поезії — віршованої гуморески-співомовки, тематично різноманітної й стилістично своєрідної. Одночасно Руданський продовжував писати балади, ліричні вірші, віршовані казки й поеми, перекладав з російської та інших мов.
Після закінчення академії Руданський, оскільки мав захворювання легенів, одержав призначення працювати повітовим лікарем на південному побережжі [[Кримський півострів|Криму]], куди він і приїхав [[1861]] року. У [[1861]]–[[1873]] рр. Руданський працював міським лікарем в [[Ялта|Ялті]], а також лікарем у маєтках [[князь Воронцов|князя Воронцова]]. Він доклав багато зусиль для піднесення благоустрою міста, невтомно трудився як лікар і почесний мировий суддя Сімферопольсько-Ялтинської мирової округи, водночас цікавився [[Археологія|археологією]], [[етнографія|етнографією]], відновив розпочаті ще на Поділлі фольклорні заняття, продовжував поетичну творчість, головним чином, у галузі перекладу.
Знайомство з поетом і композитором [[Петро Ніщинський|Петром Ніщинським]], художником [[Іван Айвазовський|Іваном Айвазовським]], поетом та істориком [[Микола Костомаров|Миколою Костомаровим]], поетом [[Амвросій Метлинський|Амвросієм Метлинським]] наклало відбиток на творчі заняття Руданського, підтримувало інтерес до живопису, старовини, народної творчості. Найбільше ж уваги в ялтинський період Руданський приділяв перекладам з античної та російської літератур ([[Гомер]], [[Вергілій]], [[Лермонтов Михайло|Лермонтов]]).
=== Смерть і поховання ===
[[Файл:Руданський.JPG|міні|200пкс|Могила Степана Руданського (сучасний вигляд)]]
Помер Руданський у Ялті 21 квітня [[1873]] (за старим стилем). Передчасну смерть спричинила не лише недуга ([[сухоти]] ще зі студентських років), але й переслідування з боку начальства.
Його поховали в [[Ялта|Ялті]] на Масандрівському кладовищі. [[1892]] року на могилі споруджено перший пам'ятник, який згодом замінили на новий.
[[Сергій Єфремов]] описав перший пам'ятник на могилі Степана Руданського:
<blockquote>''«Півкругла брила дикого, необтесаного каменя, аршинів на 2½ заввишки… Червонасто-сїрий кольор каменя … відтїняє невеличкий білий мармуровий хрестик на своєму вершечку… По каміню повив ся розгорнутий аркуш і на йому вирито: <br/>
''На могилї не заплаче'' <br/>
''Нїхто в чужинї,'' <br/>
''Хиба хмаронька'' <br/>
''Заплаче дощем по мені.'' <br/> — — <br/>
''Степан Руданський, малоруський поет, помер року 1873. квітня 21-го, 39 літ…»''<ref>[http://zbruc.eu/node/12723 ''Сергій Єфремов.'' Самотня могила // Діло, 12.09.1913]</ref></blockquote>
На місці зруйнованого під час [[Друга світова війна|війни]] Масандрівського цвинтаря було створено [[Полікурівський меморіал]]. Сучасний надгробок С.Руданського розташований біля головного входу на меморіал, осторонь від інших збережених поховань.
== Творчість ==
Вірші Руданський почав писати ще в семінарії в жанрі романтичної балади («Розбійник», «Вечорниці», «Упир», «Розмай» та ін.), в них помітний вплив [[фольклор]]у й [[Шевченко Тарас Григорович|Т.Шевченка]]. Руданський згодом перейшов до громадянської поезії, засудження кріпацтва («Над колискою». «Не кидай мене»), заклик до праці на ниві рідної культури («Гей, бики!», «До дуба»), звертання до славного минулого свого народу (іст. поеми «Віщий Олег», «Мазепа», «Іван Скоропада», «Павло Полуботок», «Велямін», «Апостол» та ін.).
Руданський, готуючи свої твори до видання, укладав їх у рукописні збірки. Цензура, а також урядові заборони утруднювали й гальмували їх друкування.
Усі свої твори, включаючи й віршовані переклади, Руданський називав «співомовками». «Співомовки» це збірки гумористичних віршів, жартів, приказок і сміховинок про панів, попів, циган, москалів, поляків, жидів, німців, чортів і т. д., зачерпнутих здебільше з уст народу («Пан та Іван в дорозі», «Піп з кропилом», «Баба в церкві», «Циган з хроном», «Вареники», «Хоробрий лях», «Мошко-асесор», «Зайшов німець раз на баль», «Чорт» та ін.).
[[Файл:Руданський_з_сім'єю.jpg|міні|праворуч|200пкс|Степан Руданський із сестрою Ольгою та братом Григорієм, 1860-ті роки]]
Термін «Співомовки» закріпив за гуморесками [[Франко Іван Якович|Іван Франко]]. Гуморески Руданського являли собою нову різновидність гумористично-сатиричних віршованих творів, якої раніше в українській поезії не було і поява якої потребувала закріплення відповідним терміном.
Основні автографи творів Руданського складають три томи, переписані й оформлені самим поетом. Перший, під назвою «Співомовки козака Вінка Руданського, книжка перша, з [[1851]] року до [[1857]]» (Вінок — переклад імені поета з грецької: стефанос — вінок), вміщує пісні та балади в хронологічній послідовності їх написання. Другий — «Співомовки козака Вінка Руданського, книжка друга, [[1857]]–[[1858]] і [[1859]]» — складається з 235 поезій, гуморесок, названих «приказками», й вірша «Студент». Третій — «Співомовки козака Вінка Руданського, [[1859]]–[[1860]]» — це пісні, приказки, легенди, історичні поеми. Крім цієї першої авторської редакції творів Руданського, відомі автографи збірок, укладених за жанрово-тематичним принципом у різні часи й призначених до видання. До таких належать рукопис «Нива» ([[1858]]–[[1859]]) і рукопис, який [[1861]] року мав уже цензурний дозвіл, але так і не з'явився друком.
За життя поета була опублікована лише невелика кількість його творів у петербурзькому тижневику «Русский мир» ([[1859]]), у двох номерах «Основи» ([[1862]]), в «Опыте южнорусского словаря» Шейковського ([[1861]]), у львівському журналі «Правда». Більшість творів поета побачила світ у 80-х — на початку 90-х років уже після його смерті у львівських виданнях «Правда», «Зоря», в «Киевской старине».
Перше видання «Співомовок» окремою книгою, яке вмістило двадцять вісім віршів, здійснила в Києві [[Пчілка Олена|Олена Пчілка]] [[1880]] р. під псевдонімом «Н-й Г-ь Волинський» (Невеличкий гурток волинський). Найповніше дореволюційне видання творів Руданського у семи томах (перше видання — [[1895]]–[[1903]], друге — [[1910]]) вийшло завдяки зусиллям М. Комарова, Василя Лукича (В.Левицького), [[Агатангел Кримський|А.Кримського]] та [[Іван Франко|І.Франка]]. Найповнішим, найбільш прокоментованим і укладеним з урахуванням авторської роботи над підготовкою рукописів до видання є тритомник «Степан Руданський. Твори в трьох томах» (К., [[1972]]–[[1973]]).
Крім веселих «співомовок», Руданський писав ліричні поезії («Повій, вітре, на Вкраїну», «Чорний колір», «Ой, чому ти не літаєш» та ін.), що відбивали не тільки особисте горе поета, але й страждання всього народу. Деякі з них стали народними піснями («Повій вітре, на Вкраїну»). Деякі вірші мають автобіографічний характер («Студент», 1858).
До літературної спадщини Руданського, основна й найцінніша частина якої була надрукована лише по його смерті, належать і переклади («Слово о полку Ігоревім», уривки з «Краледворського рукопису», Гомерова «[[Іліада]]», Верґілієва «[[Енеїда (Вергілій)|Енеїда]]», частина «Демона» Лермонтова, «Сни» Гейне, поодинокі вірші Т.Ленартовича й [[Бранко Радичевич|Б.Радичевича]]), збірники народних пісень з власних записів («Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С. В. Р.», [[Кам'янець-Подільський]], [[1852]]; «Копа пісень», Ялта, [[1862]]). За життя поета вони не були опубліковані, а після його смерті тривалий час перебували в приватних руках. Виявлені й вивчені фольклористами у часи СРСР, вони видані [[1972]] у Києві.
== Вшанування пам'яті ==
[[Файл:Rudanskyi bust Luhansk.JPG|thumb|Бюст Степана Руданського на території Луганського онкодиспансера. Споруджений за иніціативи [[Юрій Єненко|Юрія Єненка]]|left]]
=== Музей Руданського ===
Музей-кімнату Степана Руданського в [[Хомутинці|Хомутинцях]] [[Калинівський район|Калинівського району]] створено [[1959]]. [[1965]] розпочалося будівництво музею і вже [[1967]] року його було відкрито на місці хати батьків поета, де і народився великий сміхотворець.
Музей складається з двох невеличких кімнат, що розповідають про життя і творчість Степана Руданського. Поряд із музеєм — могили батьків Василя Івановича та Федори Порфирівни.
В експозиції музею представлено оригінальні предмети, фото, документи, які знайомлять з дитячими та юнацькими роками, петербурзьким періодом життя гумориста. Також представлено комплекс експонатів, що розповідають про ялтинський період життя поета: «На другій батьківщині Степана Руданського».
Ще одна частина експозиції присвячена вшануванню пам'яті земляка, що розповідає про дні сатири і гумору імені Степана Руданського, які традиційно відзначаються на батьківщині поета з [[1981]] року. Це святкування проходить у січні після дня народження гумориста.
Щорічно музей відвідує близько 1000 чоловік. Відбуваються виставки, тематичні уроки, літературні читання, конкурси на краще виконання творів Руданського.
2014 р. у місті [[Калинівка]] встановлено пам'ятник С. Руданському.
=== Філателія ===
[[Файл:Stamp of Ukraine ua1021.jpg|200px|right]]
[[17 січня]] [[2009]] року введено в обіг поштову марку № 979 «Степан Руданський (1834–1873)». Формат марки — 40×28 мм. Кількість марок в аркуші — 12 (3х4). Номінал марки — 1 гривня. Наклад 200 тисяч примірників.
Марку захищено мікротекстом «О. Калмиков». В ультрафіолетових променях світяться дубльоване факсиміле підпису та зображення книг. Художник марки та штемпеля [[Калмиков Олександр Федорович|Олександр Калмиков]]<ref>[http://www.mintrans.gov.ua/uk/news/10124.html Вводиться в обіг поштова марка № 979 «Степан Руданський (1834–1873)» // Сайт Міністерства транспорту та зв'язку]</ref>.
=== Освіта ===
У Ялті діє Ялтинський НВК № 15 «гімназія-школа-садок» імені Степана Руданського, в якій є Кімната-музей Степана Руданського<ref>[http://ukrgymn15yalta.krimedu.com/uk/site/kimnata-muzei-stepana-rud.html Ялтинський НВК № 15 «Гімназія-школа-садок» імені Степана Руданського]</ref>. Це єдина україномовна школа Ялти.
== Цікаві факти ==
У [[1870]] в Ялті поет-романтик [[Амвросій Метлинський]] покінчив життя самогубством. Розтин тіла покійного робив Степан Руданський спільно зі ще одним лікарем<ref>[http://www.day.kiev.ua/190368 ''Панченко Володимир''. Ялтинський «поетолікар»: Кримські хроніки Степана Руданського // День. — 2007. — 27 жовтня.]</ref>. Також серед пацієнтів Степана Руданського в останні дні свого життя був видатний актор [[Щепкін Михайло Семенович|Михайло Щепкін]]<ref>[http://ruthenia.info/txt/kochergas/metod.html#%D0%A1%D0%A2%D0%95%D0%9F%D0%90%D0%9D%20%D0%A0%D0%A3%D0%94%D0%90%D0%9D%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%98%D0%99 ''Кочерга С. О.'' Південний берег Криму в житті і творчості українських письменників ХІХ ст.]</ref>.
== Твори ==
* Вовки
* Горох
* Указ
* Чорт
* «Треби всюди приятеля мати»
* Пан та Іван у дорозі
* Верба
* Опир
* Купці
* Вечорниці
* Добре торгувалось
* Засідатель
* Над колискою
* Наука
* Павло Апостол
* Павло Полуботок
* Понизив
* Пісня
* Співомовки
| 