Литовські Статути: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 4:
Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники та кодекси інших держав.
 
Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права князівства, норми римського, руського, польського і німецького кодифікованого [[Звичаєве право|звичаєвого права]], відповідна місцева судова практика, «[[Руська правда]]», польські судебники. Його положення були чинними на землях Литви і Русі-України аж до середини XIX століття.<br/>
 
Статут [[Декларування|декларував]] рівність громадян незалежно від соціального стану й походження, віротерпимість, відповідальність суддів перед законом, заборону перетворювати вільних людей на рабів і т.&nbsp;ін. Водночас запроваджував привілеї князів, магнатів та [[Шляхта|шляхти]], у тому числі право на [[Кріпацтво|закріпачення]] селян. Литовський статут був основним збірником права в Україні з XVI&nbsp;ст. до 40-х років XIX&nbsp;ст. Став джерелом російського [[Соборне уложення|«Соборного уложения»]] (1649&nbsp;р.), «Прав, по которым судится малороссийский народ» та приватних українських кодифікаційних проектів. На території Київської, Подільської та Волинської губерній чинність Литовського статуту було припинено сенатським указом від 25 червня 1840&nbsp;р. У Лівобережній Україні 4 березня 1843&nbsp;р. його було замінено Зводом законів Російської імперії<ref>Тимочко Н.&nbsp;О.&nbsp;Економічна історія України: Навч. посіб.&nbsp;— К.: КНЕУ, 2005.&nbsp;— 204&nbsp;с. ISBN 966-574-759-2</ref>.