Людовик XV: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення
Рядок 29:
[[Файл:Philippe d'Orleans, regent, et Marie Madeleine de la Vieuville, Comtesse de Parabere (Jean-Baptiste Santerre).jpg|thumb|Регент Філіп Орлеанський]]
 
Після смерті прадіда, [[Людовик XIV|Людовика XIV]], [[1 вересня]] [[1715]], Людовик вступив на престол у віці 5 років. Він взагалі не мав правити, тому що був лише четвертим в черзі на престол. Однак в 1711 році від [[Натуральна віспа|натуральної віспи]] помер його дід, єдиний законний син Людовика XIV [[Людовик Великий Дофін|Людовік «Великий Дофін»]], а на початку 1712 року від [[Кір|кору]] один за одним померли батьки маленького Людовика, герцогиня і герцог Бургундські, а потім і його старший 4-річний брат герцог Бретонський. Сам дворічний Людовик вижив лише завдяки наполегливості його виховательки, яка не дала лікарям застосувати до нього сильні [[кровопускання]], які занапастили його старшого брата.<br/> Людовик вступив на трон під опікою регента [[Філіпп II Орлеанський|Філіпа Орлеанського]], племінника покійного короля. Зовнішня політика останнього представляла реакцію проти напрямку і політики Людовіка XIV: укладено був союз з Англією, почата війна з Іспанією. Внутрішнє управління ознаменувалося фінансовими негараздами і введенням системи [[Джон Ло|Джона Ло]], яка потягнула за собою сильну економічну кризу. Тим часом молодий король виховувався під керівництвом [[єпископ Флері|єпископа Флері]], який піклувався лише про релігійний бік освіти підопічного, і [[Франсуа де Невіль Вільруа|маршала Вільруа]], який намагався прив'язати до себе учня, потураючи всім його примхам. У [[1723]] році Людовик був оголошений повнолітнім, але влада продовжувала залишатися в руках Філіпа Орлеанського, а по смерті останнього перейшла до герцогу Бурбону. Зважаючи на слабке здоров'я Людовика і побоювання, щоб у разі бездітної його смерті, його дядько, іспанський король [[Філіп V]] не виявив претензії на французький престол, герцог Бурбон поспішив одружити короля на [[Марія Лещинська|Марії Лещинській]], доньці екс-короля Польщі [[Станіслав Лещинський|Станіслава]].
 
== Уряд кардинала Флері ==
Рядок 48:
У 1756 році спалахнула [[Семирічна війна]], в якій Людовік став на бік Австрії, традиційної супротивниці Франції, і, незважаючи на локальні перемоги маршала Рішельє, після цілого ряду поразок, змушений був укласти в 1763 році [[Паризький мирний договір (1763)|Паризький мир]], що позбавив Францію багатьох її колоній (серед них&nbsp;— Індія та Канада) на користь Англії, яка зуміла скористатися невдачами своєї суперниці, щоб знищити її морське значення і зруйнувати її флот. Франція опустилася до рівня третьорядної держави.
 
Помпадур, що змінювала на свій розсуд полководців і міністрів, поставила на чолі управління [[Етьєн Франсуа Шуазель|герцога Шуазеля]], який умів їй догоджати. Він влаштував сімейний договір між усіма государями Бурбонського дому і переконав короля видати указ про вигнання єзуїтів. Фінансове становище країни було жахливе, дефіцит величезний. Для його покриття були потрібні нові податки, але паризький парламент в 1763 році відмовився їх зареєструвати. Король примусив парламент до цього за допомогою ''lit de justice'' (верховенство королівського суду над будь-яким іншим&nbsp;— принцип, згідно з яким, якщо парламент приймає рішення іменем короля, то в присутності самого короля, парламент не має права що-небудь робити. Згідно з приказкою: «Коли король приходить, судді замовкають»). Провінційні парламенти пішли за прикладом паризького: Людовик влаштували другий ''{{lang-fr|lit de justice}}'' (1766) і оголосив парламенти простими судовими установами, які повинні вважати за честь коритися королю. Парламенти, проте, продовжували чинити опір.
 
Нова коханка короля, [[Мадам дю Баррі, Марі Жанна Бекю|Дюбаррі]], заступаючи на місце Помпадур після смерті останньої в 1764 році, провела на місце герцога Шуазеля, який захищав парламенти, д'Егільона, їх лютого супротивника.
 
У ніч з 19 на 20 січня 1771 року, до всіх членів парламенту були послані солдати з вимогою відповісти негайно (так чи ні) на питання: чи бажають вони коритися наказам короля. Більшість відповіло негативно, другого дня їм було оголошено, що король позбавляє їх посад і виганяє, попри те, що їхні посади були ними куплені, а самісамих вониїх вважалисявважали незамінними. Замість парламентів були встановлені нові судові установи, але адвокати відмовилися захищати перед ними справи, а народ з глибоким обуренням поставився до насильницьких дій уряду.
 
Людовик не звертав уваги на народне невдоволення: ізолювавшись у своєму [[оленячий парк|parc aux cerfs]] (Оленячому парку), він займався виключно своїми інтересами і полюванням, а коли йому вказували на небезпеку, що загрожувала престолу, і на лиха народу, він відповідав: «Монархія протримається ще, поки ми живі», «[[après nous le déluge]]» («після нас хоч потоп»). Король помер від натуральної віспи, заразившись нею від молодої дівчини, надісланоїщо хворіла на цю хворобу. Дівчину йому [[Марінадіслала Жаннамадам Бекю|Дюбаррі]].
 
== Примітки ==