Психоакустика: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
мНемає опису редагування
Рядок 1:
{{вікіфікувати}}
'''Психоакустика''' - наукова дисципліна, що вивчає особливості і закономірності процесу сприйняття звуків, їх впливу (позитивного/негативного) на організм людини. Перебуває на стику перцептивної і акустичної фонетики та фізіологічної акустики фізіології, основи П.були закладені Р. Гельмгольцем, який вивчав закономірності процесу сприйняття звуків і побудови мови. П. включає: фізику і біофізику сприйняття простих і складних тональних сигналів, де досліджуються абсолютні і різничні пороги слуху, формування відчуттів гучності і висоти, сприйняття складних звуків, бінауральний ефект і т. д.; фізіологічні аспекти побудови мови і сприйняття мовних і подібних до мови сигналів (шумів), де досліджуються кількісні показники розбірливості мови, її маскування, умови розпізнавання мовних сигналів, питання моделювання мовного акту; нейродинамічні аспекти слухової системи, де досліджуються сприйняття звукових послідовних стимулів залежно від інтервалу часу між ними при обліку їхніх інтенсивностей, частот і тривалості.
{{без категорій}}
{{без інтервікі}}
 
'''Психоакустика''' - — наукова дисципліна, що вивчає особливості і закономірності процесу сприйняття звуків, їх впливу (позитивного/негативного) на організм людини. Перебуває на стику перцептивної і акустичної фонетики та фізіологічної акустики фізіології, основи П.були закладені Р. Гельмгольцем, який вивчав закономірності процесу сприйняття звуків і побудови мови. П. включає: фізику і біофізику сприйняття простих і складних тональних сигналів, де досліджуються абсолютні і різничні пороги слуху, формування відчуттів гучності і висоти, сприйняття складних звуків, бінауральний ефект і  т.  д.; фізіологічні аспекти побудови мови і сприйняття мовних і подібних до мови сигналів (шумів), де досліджуються кількісні показники розбірливості мови, її маскування, умови розпізнавання мовних сигналів, питання моделювання мовного акту; нейродинамічні аспекти слухової системи, де досліджуються сприйняття звукових послідовних стимулів залежно від інтервалу часу між ними при обліку їхніх інтенсивностей, частот і тривалості.
 
== Звук і його сприйняття ==
Чистий тон має дві незалежні характеристики: 1) частоту і 2) силу, або інтенсивність. Частота вимірюється в герцах, тобто визначається кількістю повних коливальних циклів за секунду. Інтенсивність вимірюється величиною пульсуючого тиску звукових хвиль на будь-яку поверхню і зазвичай виражається у відносних, логарифмічних одиницях — децибелах (дб). Необхідно пам'ятати, що поняття частоти і інтенсивності застосовуються тільки до звуку як зовнішнього фізичного подразника; це т.з. акустичні характеристики звука. Коли ми говоримо про сприйняття, тобто про фізіологічний процес, звук оцінюється як високий або низький, а його сила сприймається як гучність. В цілому, висота — суб'єктивна характеристика звуку — тісно пов'язана з його частотою; звуки високої частоти сприймаються як високі.
 
Чистий тон має дві незалежні характеристики: 1) частоту і 2) силу, або інтенсивність. Частота вимірюється в герцах, тобто визначається кількістю повних коливальних циклів за секунду. Інтенсивність вимірюється величиною пульсуючого тиску звукових хвиль на будь-яку поверхню і зазвичай виражається у відносних, логарифмічних одиницях – децибелах (дб). Необхідно пам'ятати, що поняття частоти і інтенсивності застосовуються тільки до звуку як зовнішнього фізичного подразника; це т.з. акустичні характеристики звука. Коли ми говоримо про сприйняття, тобто про фізіологічний процес, звук оцінюється як високий або низький, а його сила сприймається як гучність. В цілому, висота – суб'єктивна характеристика звуку – тісно пов'язана з його частотою; звуки високої частоти сприймаються як високі.
 
 
== Межі звукового сприйняття ==
Межі звукового сприйняття - — мінімальна і максимальна частоти коливань, що сприймаються людським вухом як звук.
 
 
Межі звукового сприйняття - мінімальна і максимальна частоти коливань, що сприймаються людським вухом як звук.
Експерименти показали наступне. Коли коливання здійснюються дуже поволі, рідше 20 повних коливальних циклів за секунду (20 Гц), кожна звукова хвиля чується окремо і не утворює безперервний тон. Із збільшенням частоти коливань людина починає чути безперервний низький тон, схожий на звук найнижчої басової труби органу. З подальшим зростанням частоти сприйманий тон стає все вищим; при частоті 1000 Гц він нагадує верхнє до у сопрано. Проте і ця нота все ще далека від верхньої межі людського слуху. Тільки коли частота наближається приблизно до 20 000 Гц, нормальне людське вухо поступово перестає чути.
Чутливість вуха до звукових коливань різних частот неоднакова. Воно особливе тонко реагує на коливання середніх частот (від 1000 до 4000 Гц). Тут чутливість така велика, що скільки-небудь істотне її збільшення виявилося б несприятливим: одночасно сприймався б постійний фоновий шум безладного руху молекул повітря. У міру зменшення або збільшення частоти щодо середнього діапазону гострота слуху поступово знижується. На краях сприйманого діапазону частот звук, щоб бути почутим, повинен бути дуже сильним, настільки сильним, що іноді відчувається фізично раніше, ніж чується.