Йосафат Бражиц: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
примітки
ілюстрація та ін.
Рядок 41:
 
=== Навчання і дар екзорцизму ===
 
Народився у Вільно. До Василіянського Чину вступив на [[новіціят]] у Битенський монастир. В Мінську був учнем отця [[Терлецький Венедикт|Венедикта Терлецького]]<ref name=":0">''[[Скрутень Іван Йосафат|Ks. Jozafat Skruteń]], ZSBW''. Brażyc J. Jozafat (1635—1683)...&nbsp;— S. 421.</ref>. З цим першим мінським періодом життя о. Бражица пов'язане [[чудо|чудесне]] отримання дару зцілення людей, [[Одержимість|одержимих]] [[біс]]ами. Єзуїт Ян Алойзій Кулеша в книзі «Віра православна…» (Вільно, 1704) розповідає епізод, який трапився з о. Йосафатом Бражицем у Мінську під час епідемії чуми (1654/1655<ref>{{Cite web|url=http://www.4jc.ru/iosafat-brazhic-ieromonax-ekzorcist-xranitel-borunskoj-ikony-materi-bozhej/|title=Иосафат Бражиц: иеромонах, экзорцист, хранитель Борунской иконы Матери Божьей {{!}} 4JC.ru -&nbsp;— ДЛЯ ИИСУСА|website=www.4jc.ru|accessdate=2016-05-02}}</ref>) і про який той особисто оповів авторові:
{{цитата|Під час морового повітря в Мінську, я попросив у настоятелів дозвіл допомагати зараженим. І коли я служив цим людям, будучи недавно рукоположеним священиком, то й сам заразився і помер. Господар поклав мене на дошках, а сам пішов приготовляти мені гріб. Я ж коли розлучився з тілом, опинився в ясно-зеленому краю, де мені з'явилася прекрасна Пані і сказала:„'''Мені подобається твоя відданість в праці для душ відкуплених Кров'ю мого Сина&nbsp;— не залишай їх, бо я випросила для тебе ще багато років життя і дар вигнання бісів'''.“
 
Я відчув себе цілком здоровим, лише дуже слабким, бо через хворобу довший час нічого не їв. Тоді я послав чотирилітню дитину господаря, яка не розуміла і тому й не боялася, сказати, щоб господар приніс мені поїсти. А коли він не повірив, то послав дитину вдруге, щоб покликати його самого. Коли ж він наблизився до вікна і побачив, що я сиджу, то почав утікати. Зібравши юрбу, вони разом ледве осмілились увійти. Я ж, підкріплений їжею, відразу приступив до своїх звичних справ<ref>''Jan Alojzy Kulesza.'' [http://pbc.biaman.pl/dlibra/doccontent?id=4519 Wiara Prawosławna Pismem Swiętym, soborami, oycami Swiętymi, mianowicie greckiemi y Historyą kościelną przez … obiasniona…]...&nbsp;— S. 319</ref>.}}
 
В 1660 році призначений на схоластичне богослов'я до [[Єзуїтська Колегія у Браунсбергу|Єзуїтської колегії у Браунсбергу]] (нині [[Бранєво]], [[Польща]]) і вписався на навчання 6 січня 1661 року, проте після двох років, не бажаючи складати приписану обов'язкову присягу, 10 лютого 1663 року покинув навчання в колегії<ref>''[[Блажейовський Дмитро|Dmytro Blažejovskyj]].'' Byzantine Kyivan rite students...students…&nbsp;— P. 57.</ref>.
 
=== Настоятель монастирів ===
[[Файл:Mienskaja ratuša. Менская ратуша (1800).jpg|міні|праворуч|300пкс|Мінська ратуша бл. 1800 року. Зліва [[Церква Святого Духа (Мінськ)|церква Святого Духа]] колишнього василіянського монастиря.]]
Після повернення, виконував уряд настоятеля Холмського монастиря, а в часі відсутності владики [[Яків Суша|Якова Суші]] (в 1664—1666 роках перебував у Римі), як офіціал керував [[Холмська єпархія|Холмською єпархією]]. Був викладачем [[Риторика|риторики]] у василіянській школі в Холмі і проповідником. В часі [[Великий піст|Великого посту]], як згадує сучасник, відвідував хворих по шпиталях і убогих, вмивав їм ноги і давав милостиню. Коли повернувся Суша, о. Йосафата Бражица переведено на уряд настоятеля в Мінську, де зайнявся відновленням монастиря і монастирської церкви, пошкоджених внаслідок московських військових кампаній 1650-х поч. 1660-х років<ref>''[[Балик Іван-Борис|Борис І. Балик]], ЧСВВ.'' «Катафальк чернечий» Василіян XVII—XVIII&nbsp;ст. (Рукописна збірка життєписів Василіян)…&nbsp;— C. 96.</ref>.
 
В 1671 році призначений на настоятеля Полоцького монастиря при [[Софійський собор (Полоцьк)|катедрі Святої Софії]]. За його настоятельства при катедрі св. Софії постало братство Покрови Матері Божої. У Полоцьку Бражиц настільки ревно поширював культ блаженного [[Йосафат Кунцевич|Йосафата Кунцевича]], що пізніше російський історик Михайло Коялович навіть припускав, що він був автором творів, приписуваних св. Йосафатові<ref name=":0" />. Як ігумен Полоцький і офіціал Полоцького архієпископа в 1680&nbsp;р. брав участь в церковному соборі в [[Люблін]]і (т. зв. Colloquio Lublinensi)<ref name=":0" />, скликаному з ініціативи короля [[Ян III Собеський|Яна ІІІ Собєського]] для того, щоб схилити до об'єднання всіх уніатів і православних [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] в одну церковну організацію. Незадовго після цього, став першим настоятелем новозаснованого Вітебського монастиря.
 
Передбачив день своєї смерті і навіть сам задзвонив у монастирський дзвін, щоб за монашим звичаєм, братія зійшлася провести вмираючого в останню путь<ref>''[[Ян Марек Ґіжицький|Wołyniak]]''. Bazyljańskie klasztory unickie w obrębie prowincji Białoruskiej // Przewodnik Naukowy i Literacki.&nbsp;— 1907.&nbsp;— cz. 35.&nbsp;— S. 468.</ref>. Після короткої молитви (літанії), помер 12 лютого 1683 року в опінії святості ({{lang-la|in odore sanctitatis}}) у Вітебську<ref name=":0" />. Похований був під [[амвон]]ом дерев'яної Свято-Успенської монастирської церкви. Після побудови на місці старої церкви нового мурованого собору, місце поховання о. Йосафата Бражица забулося.
 
=== Характеристика ===
Відомий був переш за все зі святості свого життя, як «чудотворець», який мав владу зцілювати одержимих злими духами<ref name=":0" />, як апостол Унії, опікун хворих і убогих. Володів також особливим даром навернення закам'янілих грішників.
 
Про Бражица згадували у своїх працях: [[Яків Суша]], Ян Алойзій Кулеша, [[Ігнатій Кульчинський]], [[Стебельський Гнат|Ігнатій Стебельський]], Михайло Коялович, Волиняк ([[Ян Марек Ґіжицький]]) і [[Садок Баронч]], а [[Тарасевич Олександр|Олександр Тарасевич]] у 1680 році виконав [[мідерит]] із його портретом.
 
=== Образ Матері Божої Борунської ===
[[Файл:Theotokos of Baruny. Маці Божая Барунская.jpg|міні|праворуч|200пкс|Образ Матері Божої Борунської]]
Йосафат Бражиц відзначався особливою набожністю до [[Богородиця|Пресвятої Богородиці]] і зберігав у себе Її образ, який перед смертю подарував своєму родичеві Михайлові Песлякові. Песляк заснував у 1692 році в селі Боруни (нині [[Ошмянський район]] [[Гродненська область|Гродненської області]], Білорусь) василіянський монастир і передав туди образ. Вперше образ згаданий у 1705 році, а в 1712 в [[Супрасль|Супраслі]] була видана книга митрополита [[Лев Кишка|Льва Кишки]] про його чуда (перевидана там же в 1742 році). Сьогодні образ Матері Божої Борунської&nbsp;— одна з найшанованіших святинь Білорусі. Зберігається він в костелі святих апостолів Петра і Павла в Борунах&nbsp;— колишньому унійному і василіянському храмі.