Глюон: відмінності між версіями

Допускається, що [[нуклон]]и складаються з [[кварк]]ів та [[глюон]]ів, які рухаються практично вільно всередині нуклона. Глюони “склеюють” кварки всередині нуклона. Існування глюона виявляється тільки опосередковано. Згідно з гіпотезою про стале положення кварків[[кварк]]ів та глюонів[[глюон]]ів, [[енергія]] , яку потрібно затратити на розщеплення нуклонів[[нуклон]]ів, зростає зі збільшенням відстані , і тому виділення чистого кварка[[кварк]]а потребує нескінченно великої енергії.

Ці [[елементарна частинка|елементарні частинки]] несуть спеціальний кольоровий заряд [[сильна взаємодія|сильної взаємодії]] (як у випадку з терміном "кварк", термін "колір" тут обрано довільно і ніякого стосунку до звичайного кольору він не має), на відміну від фотона[[фотон]]а , який опосередковує [[електромагнітне поле]], але немає електричного заряду. Тому глюони беруть участь у сильній взаємодії, а не тільки опосередковують її. Це робить [[квантова хромодинаміка|квантову хромодинаміку]] значно складнішою для аналізу за [[квантова електродинаміка|квантову електродинаміку]]. На відміну від [[електричний заряд|електричного заряду]], кольоровий заряд трьохвимірний. Всі частинки, які можна спостерігати в вільному стані не несуть кольорового заряду, і є так званими "білими" (або "прозорими").

Так як глюони самі несуть кольоровий заряд, вони беруть участь в сильних взаємодіях. Ці глюон-глюонні взаємодії обмежують кольорові поля до струноподібних об’єктів, званих «трубками потоку», які зумовлюють постійну силу при розтягуванні. Завдяки цій силі, кварки обмежені межами складових частинок, адронів[[адрон]]ів. Це обмежує діапазон сильної взаємодії до 1*10-15 метра, приблизно розмірів [[ядро атома|атомного ядра]] і унеможливлює існування у вільному стані кварків з кольоровим зарядом. Так само і глюони з кольоровим зарядом утримані всередині адрона[[адрон]]а.

На дуже малих відстанях всередині адронів взаємодія між глюонами і кварками поступово слабшає в результаті проявлення [[асимптотична свобода|асимптотичної свободи].

Перше пряме експериментальне підтвердження існування глюонів було отримане влітку 1979 року, коли в експериментах при високих енергіях на електрон-позитронному коллайдері PETRA ( DESY) в дослідницькому центрі DESY( Гамбург, Німеччина) було виявлено події з трьома адронними пучками, два з яких породжувались кварками і третій – глюоном.<ref>

Спін 1 глюона був підтверджений у 1980 році експериментами на [[TASSO]],<ref>

Глюони відіграють важливу роль в елементарних взаємодіях між глюонами і кварками, описаних квантовою хромодинамікою і частково вивченими на електронно[[електрон]]но-позитронному[[позитрон]]ному коллайдері HERA в дослідницькому центрі DESY. Розподіли кількості і імпульсу глюонів в протоні ( густина глюонів в протоні) досліджуються за допомогою двох експериментів H1 i [[ZEUS]],<ref>

}}</ref> у ЦЕРН було заявлено про деконфайнмент, що передбачало існування нового стану матерії – [[кварк-глюонна плазма|кварк-глюонної плазми]]. Вона була виявлена на релятивістському коллайдері важких іонів (RHIC).<ref>

}}</ref> в Брукхевені протягом 2004-2010 років. Стан кварк-глюонної плазми був підтверджений у 2010 році на [[Великий адронний колайдер|Великому Адронному Коллайдері]] в [[Церн]] у трьох експериментах: ALICE, ATLAS і CMS..<ref>

Передбачений [[глюбол]] ( глюоній) ( частинка, що складається тільки з глюонів ; хмара глюонів, відірваних від протона при зіткненні) досі не був ні виявлений, ні створений штучно.