Відкрити головне меню

Зміни

→‎Історія: стер текст, котрий не відповідає науковому стилю, відредагував кальки та суржик, евфонізував сполучники.
}}
 
'''Холодно́ярська Респýбліка''' ([[1919]]–[[1922]])  — самопроголошене державне утворення на землях [[УкраїнаУкраїнська Народна Республіка|Української Народної Республіки]] ([[УНР]]), у Чигиринському повіті Київської губернії (нині [[Чигиринський район|Чигиринському районі]] [[Черкаська область|Черкаської області]]), в районі лісового урочища [[Холодний Яр]], зі столицею в селі [[Мельники (Чигиринський район)|Мельники]]. Історія Холодноярської Республіки є невід'ємною складовою історії народовладдя під різними гаслами і прапорами на землях Київської Русі-України у 1917—1947 рр. і історії козацько-християнської спільноти Подніпров'я, спільноти людей вільної України і святої Русі, вільних по волі Божій, а не царській чи панській. В часи Радянського Союзу історія цього утворення і його діячів замовчувалась або подавалась викривлено, через те, що, на думку багатьох дослідників, могла викликати ріст небажаних з точки зору представників влади настроїв у суспільстві.
 
== Історія ==
{{Quote box |width=17em | align=left |quote=Бо в день радості над вами<br />Розпадеться кара.<br />І повіє огонь новий<br />З Холодного Яру.<br /><br />|salign=center |source=[[Тарас Шевченко]] «Холодний яр», 17 грудня 1845, В'юнище}}
[[Файл:Мотронинський-монастир.jpg|міні|праворуч|250пкс|Троїцька церква [[Мотронинський монастир|Мотронинського монастиря]]&nbsp;— осередок повстанського руху]]
ВУ 1918&nbsp;— 1922 роках православний [[Мотронинський монастир]] став осередком українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів та російських «[[Добровольча армія|білих]]» і «[[Більшовики|червоних]]» інтервентів), який очолювали брати Чучупаки.
 
ВУ зв'язку з [[Жовтневий переворот (1917)|революцією]], жителями села Мельники, на прохання ігумені, щоб вберегти Монастир від пограбування, було створено загін самооборони Мотронинського монастиря під керівництвом [[Олекса Чучупак|Олекси Чучупака]]. До складу загону входило 22&nbsp;особи.
 
Пізніше, ву [[1919]] році, загін перетворився на полк, а [[Василь Чучупака|Василя Чучупака]] було обрано командиром полка (до цього він був [[прапорщик]]ом [[Російська імператорська армія|Російської Імператорської армії]], а ще раніше&nbsp;— сільським вчителем). Його брат [[Петро Чучупак]] став начальником штабу полку. Під час окупації України денікінцями полк брав участь у їхньому вигнанні їх зіз Черкас. Полк увесь час поповнювався, його чисельність досягала 2000 чоловікосіб.
 
Згодом утвориласьутворилася Холодноярська республіка, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів&nbsp;— отаманами (на згадку про минувшинувійськову традицію козаччини).
 
[[Файл:Чучупак-Василь-Степанович.jpg|міні|праворуч|250пкс|[[Чучупак Василь Степанович|Василь Чучупак]]&nbsp;— головний отаман Холодного Яру]]
У березні 1920 року [[Степова Дивізія]] армії УНР визволила [[Херсон]] від більшовиків та повела вдалий наступ на захід (через Білозерку) по лінії Кам'янка-Єградівка-Ружичів-Чигирин. Зупинилась дивізія в урочищі Холодний Яр, де з'єдналась з Холодноярськими збройними силами.
 
Після загибелі Василя Чучупаки Холодноярську республіку очолив його заступник [[Деркач Іван Тимофійович|Іван Деркач]], член Холодноярського повстанкому. Він керував збройними силами регіону «Холодний Яр» під час антирадянського повстання весни&nbsp;— осені 1920 року.
 
24 вересня 1920 в Медведівці, де колись почалася [[Коліївщина]], відбулася нарада холодноярських отаманів, ву ній узяли участь командири Степової Дивізії, отамани інших регіонів. На цій нараді [[Кость Блакитний|Костю Блакитного]] було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць.
 
ВУ жовтні 1920 року Кость Блакитний склав з себе повноваження Головного отамана Холодного Яру та вирушив ву Катеринославську губернію на чолі Степової дивізії.
 
Вплив Холодного Яру не обмежувалися лише Черкащиною. Владу Холодноярської республіки визнавали й прибережні села (вгору по Дніпру до Черкас: Рацеве, Тіньки, Боровиця, Топилівка, Сагунівка, Худяки, Бужин, Леськи та інші), чигиринські села, що розкинулися на берегах Тясмина (Погорільці, Чорнявка, Трушівці, Худоліївка та інші).
Останнім з Головних отаманів Холодного Яру, обраним на загальному представницькому з'їзді всіх отаманів республіки був отаман [[Нестеренко Герасим Онуфрійович|Герасим Нестеренко-Орел]].
 
Одним з етапів спецоперації [[ЧК]] поіз ліквідації Холодноярської республіки стала так звана «амністія», яку обіцяли тим повстанцям, якікотрі здадуться добровільно.
 
Перехід відбувся в с. Жаботин 4-го (в інших документах 7-го) серпня 1921 року. На «амністію» піддалися: голова Холодноярського окружного штабу [[Іван Петренко]], отамани Деркач, Василенко, [[Олекса Чучупак]], С. Чучупак, Товкаченко (Товкач), Темний, Литвиненко, Пинченко і ще більш 20 отаманів і 76 чоловікосіб охорони, зокрема Пономаренко, Віслоух, Бих і Литвиненко.
Після цього «амністовані» звернулися з листом до отаманів Хмари, Загороднього, Залізняка та інших із закликом до припинення боротьби та переходу на бік української Радянської влади.
 
Російські більшовики з самого початку планували ліквідацію амністованих отаманів, але не наважувались це зробити аж до листопаду, коли вже заходились ліквідовувати не тількилише отаманів, а й увесь повстанський, «підозрілий» і співчуваючий елемент у районі Холодного Яру.
Дуже скоро, репресії проти населення стали основним засобом боротьби з повстанством. Сім'ї повстанців і куркульських елементів, що допомагали повстанцям, виселялисявиселяли. У них конфісковувалосяконфісковували майно, інвентар і запаси продовольства. Всіх працездатних направляли ву трудові частини, непрацездатних розміщували у містах і селищах.
 
Холодноярська Республіка проіснувала до [[1922]] року, коли більшовики обманом заманили холодноярських отаманів ву засідку. Проте, навіть у полоні, в стінах Київської в'язниці, ватажки повстанців перебили охорону, захопили зброю і спробували звільнитись. Під час нерівного бою, всі вони загинули смертю героїв.
 
== Падіння Республіки ==
 
Отамани Холодного Яру та [[Чорний ліс (с. Цвітна)|Чорного Лісу]] мали сильний авторитет та значну підтримку у місцевого населення. ВУ зв'язку з неможливістю перемогти бунтівних отаманів, ву ЧК розробили спеціальну операцію з нейтралізації та захоплення холодноярських отаманів.
 
Вона відбувалася в три етапи:
1) Вихід на одного з отаманів «Холодного Яру», який мав вплив на інших, та переконатипереконання їх в існуванні, вигаданою в надрах ЧК, «Чорноморської повстанської групи»;
2) Користуючись досягнутим, нейтралізувати дії повстанців і, посилаючись на наказ Петлюри, змусити повстанців тимчасово відмовитися від активних дій;
3) Заманити отаманів у пастку й захопити основні командні кадри холодноярської повстанської групи військ.
 
Безпосереднім керівником операції був [[Євдокимов Юхим Георгійович|Ю. Євдокимов]], який після успішно проведеної операції проти рейду [[Юрій Йосипович Тютюнник|Юрія Тютюнника]] став начальником особливого відділу губернського(?) ВЧК. Наприкінці березня 1922 року розробку операції повністю завершили. Ідея була проста: під виглядом об'єднання повстанців створювалася «Чорноморська повстанська група» з командуванням і штабом для координації дій усіх повстанських загонів району.
Чекісти перехопили полковника Петра Трохименка й сотника Юхима Терещенка, якікотрі йшли до Холодного Яру з Польщі. Трофименко був членом Військового комітету Центральної Ради. У 1918 році&nbsp;— військовим комендантом Єлисаветграда. Під час повстання проти гетьмана Скоропадського він очолював повстанський загін, а потім працював у штабі армії УНР. Його ім'я користувалось авторитетом в українців. Його і було вирішено зробити командувачем «Чорноморської повстанської групи» під псевдонімом «генштабу «полковник Гамалія».
 
Начальником штабу групи чекісти призначили Юхима Терещенка, псевдонім&nbsp;— «сотник Завірюха».
Слід відзначити, що в штабі Тютюнника було кілька українських офіцерів, котрі працювали на ЧК, зокрема Заярний, Снєгірьов, а можливо, і начальник особистої контррозвідки Петлюри полковник Чеботарьов. Можливо, Трофименка та Терещенка завербували не ву квітні 1921 року, а набагато раніше.
Реалізацію третього етапу операції чекісти розпочали в середині серпня 1922 року. Було повідомлено, що «Командувач» видав №&nbsp;7 від 28 серпня, яким призначив:
 
Чекіст «сотник Завірюха» обіцяв отаманам зустріч з генерал-хорунжим [[Андрій Гулий-Гуленко|Андрієм Гулий-Гуленком]], командуючим Південною повстанською групою військ, та полковником Гамалією. На той час Андрій Гулий-Гуленко вже був заарештований.
 
ВУ Звенигородці усіхвсіх отаманів заарештували без жодного пострілу.
За подібним планом операції ЧК проводилисьпроводили по всій Україні.
 
На початку 1923 року в Лук'янівській в'язниці ву Києві, утримувалисяутримували 42 повстанських командирів та отаманів.
 
Чекіст-«сотник Завірюха» з фальшивим повстанським загоном продовжив «діяти», збираючи туди повстанців, котрі залишилися після арешту їхніх командирів.
ПротягомУпродовж 1922—1923 року чекісти здійснили остаточну зачистку території Чорного лісу та Холодного Яру.
2 лютого 1923 року Ларіона Завгороднього, Дениса Гупала, Мефодія Голика-Залізняка, [[Трохим Компанієць|Трохима Компанійця]], Василя Ткаченка, [[Костянтин Здобудь-Воля|Костянтина Здобудь-Волю]], [[Іван Ляшенко|Івана Ляшенка]], [[Григорій Яковенко (отаман)|Григорія Яковенка]], [[Юрій Дробатковський|Юрія Дробатковського]] засудили до розстрілу, а [[Леонід Мушкет]] одержав десять років позбавлення волі.
Холодноярських отаманів, козаків та декілька січових стрільців утримували разом, у камері №&nbsp;1 Лук'янівської в'язниці.
Анонімний користувач