Перонізм: відмінності між версіями

Перонізм виник в період післявоєнного підйому антиімперіалістичного демократичного руху в країні. Намагаючись використати цей підйом, захопити політичну владу і підкорити робітників політиці буржуазного реформізму, військово-клерикальні націоналістичні угрупування на чолі з Пероном (до середини [[1943]] входив до так званої Групи об'єднаних офіцерів) створили політичний рух, який виступав за створення «великої Аргентини». В економічній політиці Перон передбачав регулювання (за рецептами [[Велика Британія|англійського]] буржуазного економіста [[Кейнсіанство|Дж. М. Кейнса]]), в соціальній політиці — державний [[патерналізм]] в ім'я «класовгокласового миру», у зовнішній політиці — використання боротьби двох протилежних соціально-економічних систем, а також протиріч між імперіалістичними державами.

З приходом до влади в [[1946]] році Перона в країні була створена в [[1947]] році Пероністська партія, а в [[1949]] році прийнята [[конституція]], за якою багатопартійна система була обмежена авторитарним, патерналістським режимом на чолі з правлячою Пероністською партією. Робітники були охоплені в пероністський рух шляхом надання їм деяких соціально-економічних поступок і створення корпоративних профсоюзівпрофспілок. Пероністський рух, який став соціальної опорою режимарежиму президента Перона, об'єднав найбільші профсоюзипрофспілки та значні прошарки буржуазійнихбуржуазних та дрібнобуржуазійнихдрібнобуржуазних партій під лозунгом боротьби за «політично суверенну, економічно незалежну та соціально справедливу батьківщину». ПрофсоюзиПрофспілки, в тому числі і найбільша Загальна конфедерація праці (ЗКП, заснована в [[1930]] році), жіночий та молодіжний рухи були поставлені під партійно-державний контроль, а в [[1950]] році ЗКП стала колективним членом Пероністської партії.

Після скинення в [[1955]] році Перона та заборони Пероністської партії пероністи перейшли в [[Опозиція|опозицію]], пероністський рух зазнав організаційних та політичних змін (в [[1958]] році партія стала називатись Хустісіалістською), а центр його діяльності змістився до профсоюзівпрофспілок. В результаті розколу ЗКП в [[1957]] році виникло пероністське об'єднання найбільших профсоюзівпрофспілок промислових робітників — так зване об'єднання «62». БуржуазійніБуржуазні кола перонізму, які знову намагались поставити під свій контроль «пероністські маси», заснували низку неопероністських партій в національних та провінційних масштабах під лозунгомгаслом «перонізм без Перона».

Перон, який знаходився в імміграції створив в 1958 році Координаційну раду, яка була покликана об'єднати профсоюзипрофспілки та пероністські партії. Вплив [[Історія Куби|Кубинської революції]] [[1959]] року та загострення класової боротьби в країні обумовили поворот «пероністських мас» ліворуч. Цьому в більшій мірі допомагало роз'яснення [[комунізм|Комуністичної]] партії Аргентини (КПА) класової сутності перонізму. Прийнята в [[1962]] році нова програма профоб'єднання «62» висувала вимоги націоналізації основних галузей економіки, ліквідації [[латифундія|латифундій]], встановлення робітничого контролю над виробництвом.

На початок [[1970]]-их років перонізм представляв собою пістрявий націоналістичний рух, який спирався головним чином на профсоюзипрофспілки та представлене на політичній арені об'єднанням «62», низкою неопероністських партій (Хустісіалістської, партією Народний союз, рухом ву низкінизці провінцій). В період боротьби проти реакції військової диктатури 1966-73 років в рядах пероністського руху ще більше посилились ліві течії. На парламентських виборах [[1973]] року пероністи увійшли в блок націоналістичнонаціоналістичних буржуазійнихбуржуазних та дрібнобуржуазійнихдрібнобуржуазних партійних організацій — Хустісіалістський фронт звільнення. Цей блок отримав на виборах близько 50 % голосів, з яких 42 % — прибічники перонізму.

Хустісіалістський уряд, який прийшов до влади в травні 1973 року, намітив програму низки соціально-економічних перетворень, почав проводити більш незалежний зовнішньополітичний курс. Всередині пероністського руху посилилась боротьба між правими буржуазійнобуржуазно-поміщицькими колами та демократичними течіями. По мірі того, як правляча пероністська верхівка відходила від передвиборчоїпередвиборної програми «національного звільнення та перетворення», вона втрачала престиж в хуалістському русі і в країні. В стані економічної та політичної кризи третій пероністський [[уряд]], який знаходився при владі із жовтня 1973 року, впав в результаті військового перевороту в березні [[1976]] року. Не дивлячисьНезважаючи на це, перонізм й нині зберігає свій ідеологічний вплив на значну частину робітників, залишається важливою політичною силою в країні.