Будераж (Рівненський район): відмінності між версіями

== Історія ==

Уперше Будераж засвідчений у [[1322]] році<ref>[http://litopys.org.ua/gramxiv/grb02.htm# 6. Князь Любарт Гедимінович дарує села соборній церкві Іоанна Богослова в Луцьку]</ref>.

 

У грамоті 1478 року при описі «лесных владений» згадується «будорожское дворище», попри яке проходила «грань» (межа) «пригорной дубравы». Очевидно, на той час село мало кілька «дворищ», розміщених серед лукових «займ» неподалік озерець. Донесення 1572 року звинувачує «будорожских крестьян» за невиконані шарваркові повинності через що став неможливим вивіз «тартачного» лісу. Тоді дощовими зливами були зруйновані дороги, преходи, греблі 3 1585 року «двор й село Будорож» стає власністю Луцько-Острізького єпископату, очолюваного Кирилом Терленьким, котрий дещо зменшив повинності «будоражских подданных» за «вальні колеса» (млин), лісові лови та пасіки. Восени 1598 року «Будорожское имение» перевіряла повітова комісія по нагляду казенного майна&nbsp;— лісів, гаївок, звіриних заповідників. У 1628 році «на дороге близ Будоража» побито й пограбовано місцевого шинкаря, а через рік в «Будеражском лесу на Лисице» схоплено й взято під варту мізоцьких конокрадів Максима Рудого та Івана Гриня. З 1639 року «Будорож» починає занепадати. Напади ординців, сваволя польської шляхти, епідемії спричинили руйнування села, котре з кінця 1648 року нараховувало лише 10 розорених дворів. Так тривало аж по 1709 рік. За дарчою грамотою 1753 року, «Будераж» відійшов до князя Станіслава Любомирського, управителі котрого розширили для села посівні «займи», випаси, сінокоси, зміцнили ставкове та деревообробне господарство, збільшили лісове «бортництво», укріпили давні й нові шляхи.

[[Файл:Buderaj OUN.jpg|thumb|left|300px|Командування [[ВО «Богун»]] разом з прибулими гостями. Нижній ряд (зліва направо): шеф розвідувального відділу (ШРВ) «Немо» ([[Андрій Кисіль]]); член проводу ОУН(б) «Іванів» ([[Омелян Логуш]]); керівник угорської місії до УПА підполковник Ференц Мартон; комендант запілля УПА-Північ [[Волошин Ростислав|«Горбенко» (Ростислав Волошин)]]; командир групи [[Петро Олійник|«Еней» (Петро Олійник)]]; керівник охорони делегації «Кропива» ([[Василь Процюк]]). Верхній ряд: заступник ШРВ «Палій» ([[Василь Коренюк]]); господарчий референт УПА-Північ «Зубатий» ([[Василь Мороз]]); шеф штабу групи «Черник» ([[Дмитро Казван]]).]]На початку 1866 року Будераж стає волосним центром, приміщення котрого зберігається і зараз та використовується сільською адміністрацією. За даними 1889 року, «село Будераж при рч. Збытнике (Збитенці) волости Будеражской» мало 70 дворів, 578 мешканців, основане у 1881 році однокласне народне училище, церковно-приходську школу, млин, корчму, крамничку.

 

 

== Походження назви ==

 

Отже, Будераж приховує значення «Будерадів» (населений пункт, заснований, привласнений, фундований Будерадом), а документоване «Будорож» з «о», де зараз «е», «а»,&nbsp;— результат говіркових звукозмін через чергування «е»-«о» (вести-водити), взаємодію звуків: вплив «о» на «а» відповідно до інших місцевих назв. Народне осмислення назви Будераж різне. То вона приховує змінений вислів «буде раз», бо, мовляв, тут після розгрому татаромонголів казали «Ще війна буде раз»; то від того, що у лісових гущавинах було багато хижих звірів, котрі «будоражили» (тривожили) людей, то ніби тут, при Збитенці в околиці городища, майстри будоражили (ладили, видовбували) «будари» (човни), бджолині вулики, корита.

Сліди заселення околиці Будеража зринають з епохи ранньої бронзи, тобто від 3-го тисячоліття до нашої ери, коли починало формуватись рабовласницьке суспільство, стало розвиватись скотарство, землеробство. Новіші сторінки Будеразької землі символізують реалії предметні знахідки староруської доби й середньовіччя: легендарне городище, наконечники стріл, списів, уламки мечів, знарядь праці місця ливарної та гончарної «індустрії».

 

 

 

== Природа і місцеві топоніми ==

* Зарічка&nbsp;— вуличка за лівим берегом Збитенки;

* Йосипівна&nbsp;— квартал першого поселенця Йосипа;

* Ляхове&nbsp;— місце, де ніби осів поляк з прізвищем Лях;

* Микитівщина&nbsp;— забудови на колишній маєтності Микити;

* Осередок&nbsp;— центр села;

* Паненська&nbsp;— вулиця, де ніби проживали волосні чиновники, багатії;

А ось ще кілька іменованих місць Будеража:

* Бірки&nbsp;— нивки, чагарники серед бору;

* Велика діброва&nbsp;— великих розмірів поле на місці діброви;

* Видумка&nbsp;— новий культивований ґрунт, оснований ніби незвичною затією («видумкою») селянина;

* Гребелька&nbsp;— колишня осілість поляків в однойменному урочищі неподалік ставкової греблі;

* Загуменок&nbsp;— город, розміщений за «гумнами» (господарськими забудовами);

* Клин&nbsp;— посівна земля в околиці Петраківщини за формою «клина» (трикутника);

* Коло Штундира&nbsp;— ґрунт неподалік маєтності Штундира;

* Кремінне [Крамінне]&nbsp;— поле, всіяне камінцями, дрібним кременем;

* На Обицькому&nbsp;— сінокіс, чагарник в урочищі Обицьк, назва якого могла приховати поняття «відчужена земля з двох боків дороги»;

* На Суємщині&nbsp;— орні ґрунти в околиці села Суйми;

* Окопи&nbsp;— пасовище на окопах з часів першої світової війни;

* Шкотова гора&nbsp;— висота на маєтності Піхоти;