Перонізм: відмінності між версіями

'''Пероні́зм''' (або хустісіалізм, від {{lang-es|justicia}} — «справедливість» та ''socialism'' — «соціалізм») — популістично-націоналістична течія в [[Аргентина|Аргентині]], яка за основу мала ідеологію, що поєднувала в собі [[корпоратизм]] з популізмом, націонал-реформізмом та ідеями соціального християнства. Названа на честь її засновника [[Хуан Домінго Перон|Хуана Домінго Перона]]. Течія викликає суперечливе відношення до себе, хоча багато хто критикує її, вказуючи на багато спільних рис з італійським [[фашизм]]ом, партія знаходить велику підтримку в аргентинському суспільству, сучасна пероністська партія [[Фронт за перемогу (АргнетинаАргентина)|Фронт за перемогу]] має більшість в обох палатах парламенту, а президентську посаду займає пероніст [[Крістіна Фернандес де Кіршнер]].

Перонізм виник в період післявоєнного підйому антиімперіалістичного демократичного руху в країні. Намагаючись використати цей підйом, захопити політичну владу і підкорити працівниківробітників політиці буржуазного реформізму, військово-клерикальні націоналістичні угрупування на чолі з Пероном (до середини [[1943]] входив до так званої Групи об'єднаних офіцерів) створили політичний рух, який виступав за створення «великої Аргентини». В економічній політиці Перон передбачав регулювання (за рецептами [[Велика Британія|англійського]] буржуазного економіста [[Кейнсіанство|Дж. М.Кейнса]]), в соціальній політиці — державний [[патерналізм]] в ім'я «класовго миру», у зовнішній політиці — використання боротьби двох протилежних соціально-економічних систем, а також протиріч між імперіалістичними державами.

З приходом до влади в [[1946]] році Перона в країні була створена в [[1947]] році Пероністська партія, а в [[1949]] році прийнята [[конституція]], за якою багатопартійна система була обмежена авторитарним, патерналістським режимом на чолі з правлячою Пероністською партією. ПрацівникиРобітники були охоплені в пероністський рух шляхом надання їм деяких соціально-економічних поступок і створення корпоративних профсоюзів. Пероністський рух, який став соціальної опорою режима президента Перона, об'єднав найбільші профсоюзи та значні прошарки буржуазійних та дрібнобуржуазійних партій під лозунгом боротьби за «політично суверенну, економічно незалежну та соціально справедливу батьківщину». Профсоюзи, в тому числі і найбільша Загальна конфедерація праці (ЗКП, заснована в [[1930]] році), жіночий та молодіжний рухи були поставлені під партійно-державний контроль, а в [[1950]] році ЗКП стала колективним членом Пероністської партії.

== Перонізм без перонаПерона ==

Після скинення в [[1955]] році Перона та заборони Пероністської партії пероністи перейшли в [[Опозиція|опозицію]], пероністський рух зазнав організаційних та політичних змін (в [[1958]] році партія стала називатись Хустісіалістською), а центр його діяльності змістився до профсоюзів. В результаті розколу ЗКП в [[1957]] році виникло пероністське об'єднання найбільших профсоюзів промислових працівниківробітників — так зване об'єднання «62». Буржуазійні кола перонізму, які знову намагались поставити під свій контроль «пероністські маси», заснували низку неопероністських партій в національних та провінційних масштабах під лозунгом «перонізм без Перона».

Хустісіалістський уряд, який прийшов до влади в травні 1973 року, намітив програму низки соціально-економічних перетворень, почав проводити більш незалежний зовнішньополітичний курс. Всередині пероністського руху посилилась боротьба між правими буржуазійно-поміщицькими колами та демократичними течіями. По мірі того, як правляча пероністська верхівка відходила від передвиборчої програми «національного звільнення та перетворення», вона втрачала престиж в хуалістському русі і в країні. В стані економічної та політичної кризи третій пероністський [[уряд]], який знаходився при владі із жовтня 1973 року, впав в результаті військового перевороту в березні [[1976]] року. Не дивлячись на це, перонізм й нині зберігає свій ідеологічний вплив на значну частину працівниківробітників, залишається важливою політичною силою в країні.