Польсько-чехословацький прикордонний конфлікт: відмінності між версіями

Проте у червні 1919 поляки знову захопили північний Спиш і північну Ораву. У СпишуСпиші вони вимагали всю північну половину краю, низовину [[Попрад (річка)|Попраду]]. Війська були виведенні після підписання договору з Варшавою в січні 1919. Обидва уряди обіцяли провести [[плебісцит]]и в селах в північному СпишуСпиші; і північно-східній Ораві з питанням: ''чи люди хочуть жити в Польщі або в Чехословаччині'', плебісцит не відбувся і обидва уряди погодились на арбітраж.

Чехословацький уряд в Празі попросив, щоб поляки припинили свою підготовку до національних парламентських виборів в області, яка була визнана польською в тимчасовій угоді, оскільки ніяке суверенне право не мало виконуватися в спірних областях. Польський уряд не пішов на поступки і чеська сторона вирішила зупинити підготовкипідготовку силою. Чеські війська ввели в область, керовану польським тимчасовим урядом 23 січня. Чеські війська взяли гору над слабкішими польськими підрозділами, спричинивши втрати в 200 осіб з обох сторін та приблизно 1000 ос.осіб поранених. ДодатковоПоряд із необхідністю протистояння польській армії, чехословацькі збройні сили наштовхнулися на масовий збройний спротив місцевого цивільного населення. Більшість польських військ у той час були зайняті боротьбою з [[Західно Українська Народна Республіка|Західно Українською Народною Республікою]] у східній [[Галичина|Галичині]] (на фоні Радянсько-польської війни, що спалахнула 28 січня 1919 р.). Антанта примусила Чехословаччину зупинити агресію, і 3 лютого, 1919 в Парижі Чехословаччина з Польщею були змушені підписати нову лінію демаркації. Було також узгоджено сферу компетенції новоствореної контролюючоїконтрольної комісії за участю всіх держав, що брали участь у перемовинах (представниками яких виступали В. Вільсон, Д. Ллойд-Джордж, В. Е. Орландо, Ж. Клемансо та Е. Бенеш, Р. Дмовські), першочерговим завданням якої було недопущення ескалації конфлікту та визначення подальшої долі регіону. '''25 травня 1919 р.''' у Празі відбулась зустріч Т. Масарика та І. Я. Падеревського, на якій перший вимагав від імені чехословацького уряду перегляду домовленостей та надання Чехословаччині чергових регіонів, останній ву свою чергу відмовлявся будь-яким чином офіційно визнавати легітимною військову агресію Чехословаччини взимку 1919 р.

Переговори у Кракові '''21-27 липня 1919 р.''' також не призвели до відчутних змін. На фоні активізації терористичної діяльності Польської військової організації на спірних територіях та містах Орава таі Спіш країни-учасниці Антанти (США, Великобританія, Італія) та конфліктуючі сторони домовились '''10 вересня 1919 р.''' щодо вжиття заходів по проведенню місцевого плебісциту з метою подальшого визначення долі територій. Польський уряд більш активно лобіював такий варіант подій, зважаючи на переважну більшість польського населення в Тешинській області. Франція не висловила своєї підтримки союзникам по Антанті, беручи до уваги свій вплив на території Чехословаччини, щоі в подальшому постійно відкладала проведення плебісциту та перешкоджала його проведенню на території Польщі, чекаючи на більш сприятливі політичні обставини.

Польський уряд не був задоволений цим результатом. Конфлікт був вирішений Радою [[Ліга Націй|Ліги Націй]] (Міжнародний судовий Орган) 12 березня 1924, яка вирішила, що Чехословаччина повинна зберегти територію Яворжини і Ждіару (Ždiar) і який спричинив (у тому ж році) за собою додатковий обмін територій в Ораві — територія біля НижнійНижньої Ліпниці (Nižná Lipnica) перейшов до Польщі, територія біля Сухої Гори (Suchá Hora) і Гладовки (Hladovka) перейшли до Чехословаччини. Нові межі були підтверджені Польсько-Чехословацьким Договором 24 квітня 1925 ій ідентичні сучасними кордонам.

Частини спірних територій ([[Заолжя]]), були анексовані Польщею в [[1938]] згідно з [[Мюнхенська угода 1938 року|Мюнхенською угодою]] (1000 км²) і [[Перша віденська угода|Першою віденською угодою]] (Північний Спиш і північну Ораву 266 км²), а потім відповідно було окуповано [[Німеччина|Німеччиною]] (Заолжя) або [[Словаччина|Словаччиною]] в 1939 під час [[Друга Світова війна|Другої Світової війни]].

У жовтні [[1938]], напередодні ІІ Світової війни, Польща зайняла деякі північні частини Словаччини ій отримала від чехословацьких територій Сучу Гору і Гладовку, Яворжину і крім того територію навколо Лєсніци (Lesnica) в [[П'єніни|П'єнінах]], маленьку область біля [[Скаліте]] (Skalité) і деякі інші дуже маленькі терени на кордоні (Польща офіційно отримала території 1 листопада 1938). [[Перша Словацька республіка]] проте, отримала назад як території втрачені в 1938, так і анексувалианексувала території, «втрачені» в 1920—1924. Ця повторна анексія трапилася в жовтні 1939 (офіційно 24 листопада 1939), коли словаки [[Словацьке вторгнення у Польщу (1939)|підтримали напад нацистської Німеччини на Польщу у вересні 1939]]. Анексія маріонетковою державою Словаччина зберегла населення області від терору нацистської Німеччини, що був у [[Генеральна губернія|Генеральній губернії]], поки Словаччина не погодилась взяти участь у [[Голокост]]і, але навіть потім геноцид був направлений виключно проти євреїв, а не проти поляків.

У січні 1945, ці території були звільнені радянською [[Червона Армія|Червоною Армією]]. Мешканці Орави і Спишу (тобто, зокрема територій, «втрачених» в 1920—1924) не мали бажання приєднатись до Польщі. (Словаччина припинила існувати як незалежна держава). Чехословацький Президент Бенеш, проте, вирішив передати території, що були надбанні протягом другої світової війни (тобто північний Спиш і північну Ораву) до Польщі знову (формальний акт передачі підписано 20 травня 1945), хоча словаки зробили списки виборців на цих територіях, що виступали на користь Чехословаччини. Було багато протестів у формі делегацій, відвідуючихщо відвідували президента, петиції до Праги і Польщі, протестів Американських словаків і протестів словацького [[духівництво|духівництва]]. Попри це, 20 травня 1945, довоєнні кордони між ЧехословаччинноюЧехословаччиною і Польщею були відновлені.

Польські війська зайняли північну Ораву і Спиш 17 липня 1945. Відбулися грабежі, вигнання і переслідування словаків в анексованих регіонах. А також озброєні сутички і вбивства відбувались в деяких селах наступні два роки. Словаки з польської частини Спишу зосередженні переважно в новоствореному індустріальному місті [[Світ (місто)|Світ]] біля Попраду (Poprad), Кежмароку (Kežmarok) і в знелюднених німецьких селах (з яких німці були заздалегідь вигнані) біля Кежмарку. Словаки уз польськійпольської частинічастини Орави зосереджені переважно у [[Чеська Сілезія|Чеській Сілезії]], і в знелюднених німецьких селах в чеських землях ([[Судети]]).

10 березня 1947 між Чехословаччиною і Польщею були підписані основні гарантії для словаків ву Польщі. В результаті в Польщі булобули відкритовідкриті 41 базова словацька школа і 1 вища. Більшість їх проте були закриті на початку шістдесятих через відсутність словацьких викладачів.

13 червня 1958, у Варшаві, дві країни підписали договір, підтверджуючийщо підтверджував кордон по лінії 1 січня 1938