Петер Дебай: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
стиль |
правопис |
||
Рядок 33:
[[Файл:Debye100.jpg|мини|thumb|left|200 пкс|Петер Дебай у 1912 році]]
Ініціатором запрошення Дебая в Геттінген став відомий математик [[Давид Гільберт]], який мав змогу оцінити здібності молодого науковця під час конференції з кінетичної теорії матерії, що відбулася в місцевому університеті в квітні 1913 року. Посада професора теоретичної й експериментальної фізики і керівництво Фізичним інститутом (з лютого 1916 року) передбачали певні перспективи проведення лабораторних дослідів і коло
У вересні 1927 року Дебай залишив Цюрих, щоб стати професором експериментальної фізики і директором Фізичного інституту при Лейпцизькому університеті. Його колегою по університету був знаменитий фізик-теоретик [[Вернер Гейзенберг]], який багато років по тому згадував: «Дебай мав певну схильність не напружуватися з приводу середовища. Він не належав до того типу науковців, котрі приходять до лабораторії рано вранці і не залишають її раніше півночі. Зі своєї кімнати в інституті я міг часто бачити, як він гуляє у своєму саду і поливає троянди навіть в робочий час. Але в центрі його інтересів була, без сумніву, наука»{{sfn|Davies|1970|pp=203, 221}}. В кінці 1933 року Макс Планк, тогочасний президент Товариства кайзера Вільгельма, запропонував Дебаю обійняти посаду в Інституті фізики, що існував в рамках Товариства. Дебай погодився, однак перемовини з владою і [[Фонд Рокфеллера|Рокфеллерівським фондом]], який фінансував будівництво будівлі і обладнання інституту, затягнулися, і він лише у жовтні 1935 року переїхав до Берліну і одночасно він обійняв посаду професора Берлінського університету. У 1936 році Дебай здобув [[Нобелівська премія з хімії|Нобелівську премію з хімії]] «За внесок в розуміння молекулярної структури в ході досліджень дипольних явищ і дифракції рентгенівських променів і електронів в газах» (''for his contributions to our knowledge of molecular structure through his investigations on dipole moments and on the diffraction of X-rays and electrons in gases''). Хоча до того моменту вся його кар'єра була пов'язана з посадами професора фізики, його роботи багато в чому сприяли усуненню розриву між фізикою і хімією. Сам він неодноразово із задоволенням відзначав свою приналежність до обох наук{{sfn|Davies|1970|pp=208—210}}{{sfn|Courtens|2002|p=46—53}}.
Рядок 65:
Інтерес Дебая до проблем дифракції і взаємодії рентгенівського випромінювання з речовиною був не випадковим. Цьому сприяло середовище, в якому перебував науковець у Мюнхені: тут продовжував плідно працювати професор [[Вільгельм Конрад Рентген|Рентген]], першовідкривач нового виду променів; звертався до цієї теми й Зоммерфельд, учень якого {{Не перекладено|Пауль Евальд|Пауль Евальд|en|Paul Peter Ewald}} теоретично дослідив питання про оптичні властивості набору періодично розташованих розсіювачів. Робота Евальда привернула увагу іншого асистента Зоммерфельда — [[Макс фон Лауе|Макса фон Лауе]], який на цій основі запропонував спосіб остаточно довести електромагнітну природу рентгенівських променів. Ідея була така: якщо рентгенівське випромінювання є різновидом електромагнітного, тоді можна спостерігати дифракцію цих променів на структурі, відстань між елементами якої порядку довжини хвилі; в даному випадку як таку структуру можна використовувати кристалічну ґратку. Це припущення було підтверджене під час експериментів і дало початок [[Рентгеноструктурний аналіз|рентгеноструктурному аналізу]]{{sfn|Davies|1970|p=178}}.
Дебай був добре ознайомлений з останніми експериментальними
[[Файл:Debye.png|мини|thumb|right|300 пкс|Схема експерименту Дебая — Шеррера]]
|