Бездимний порох: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 55:
23 січня 1891 року [[Дмитро Іванович Менделєєв]] створив і дав назву цьому пороху «піроколодійний». Вид нітроцелюлозного пороху, до складу якого входить добре розчинна нітроклітковина і власне розчинник, додатковими компонентами є різні присадки, призначені для стабілізації газоутворення. Почалося виробництво на Шлісельбурзькому заводі під [[Санкт-Петербург|Санкт-Петербургом]]. Восени 1892, за участю головного інспектора артилерії морського флоту адмірала [[Макаров Степан Осипович|С. О. Макарова]], було випробувано піроколодійний порох. За півтора року під керівництвом Д. І.Менделеева розроблена технологія піроколодію - основи російського бездимного пороху. Після випробувань 1893 адмірал С. О. Макаров підтвердив придатність нового "бездимного зілля" для використання в гарматах всіх калібрів.<ref>Летопись жизни и деятельности Д. И. Менделеева. Л.: Наука. 1984. С. 313</ref>
У 1895-1896 роках «Морська збірка» друкує дві великі статті Д. І. Менделєєва під загальним заголовком «Про піроколодійний бездимний порох», де особливо розглядається хімізм технології і наводиться реакція отримання піроколодію. Характеризується обсяг газів, що виділяються при його горінні, послідовно і детально розглядається сировина. Д. І. Менделєєв скрупульозно порівнюючи за 12 параметрами піроколодійний - з іншими порохами, демонструє його незаперечні переваги, перш за все - стабільність складу, гомогенність, відсутність «слідів детонації».<ref>{{Книга|автор=Менделеев Дмитрий Иванович|
=== Желатиновий порох ===
| |||